Постанова 4824 № 357/16765/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 лютого 2020 року м. Київ Справа №357/16765/14-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/1940/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Лугового Р.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Буцмака Ю.Є. 26 серпня 2016 року в місті Біла Церква, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно, В С Т А Н О В И В У листопаді 2016 року представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив в рахунок погашення заборгованості, на підставі договору іпотеки PML-011/021/2008 від 20 березня 2008 року, звернути стягнення на іпотечне майно - будинок з господарськими спорудами загальною площею 346,8 кв.м. та земельну ділянку, загальною площею 0,1223 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ML-011/021/2008 від 19 березня 2008 року в сумі 80660,13 доларів США, що еквівалентно 1044550,54 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку та 2654633,11 грн, що разом складає 3699183,65 грн, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю невиконаного відповідачами зобов`язання за кредитним договором від 19 березня 2008 року та договором іпотеки від 20 березня 2008 року. За умовами договору іпотеки, для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником ОСОБА_1 боргових зобов`язань, іпотекодавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок з господарськими спорудами загальною площею 346,8 кв.м. та земельну ділянку, загальною площею 0,1223 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Станом на 25 липня 2016 року позивачем визначена заборгованість за кредитним договором в розмірі 80660,13 доларів США, що еквівалентно 2001383,67 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку та пені в розмірі 7325064,34 грн, що разом складає 9326448,01 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2016 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно - задоволено частково. Звернуто стягнення на підставі договору іпотеки PML-011/021/2008 від 20 березня 2008 року на іпотечне майно - будинок з господарськими спорудами загальною площею 346,8 кв.м., який належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та земельну ділянку загальною площею 0,1223 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ML-011/021/2008 від 19 березня 2008 року в сумі 80660,13 доларів США , що еквівалентно 2001383,67 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку та (пеня) 2001383,67 грн, що разом складає 4002767,34 грн, шляхом продажу з прилюдних торгів, з початковою ціною визначеною суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження у порядку Закону України «Про виконавче провадження». Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порівну на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в сумі 243,60 грн та витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів в сумі 420,00 грн. Не погодився із вищезазначеним судовим рішенням відповідач ОСОБА_1 , його представником подано апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що суд в порушення вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не зазначив початкову ціну предмету іпотеки для подальшої її реалізації. Зазначає, що пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, є зміною строку виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Вважає, що банк звернувся із зазначеним позовом з пропуском позовної давності. Вказує на те, що суд не переконався чи мав право позивач заявляти вимоги про стягнення заборгованості, оскільки ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Враховуючи викладене, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позову. Вказане судове рішення вже було предметом розгляду судів апеляційної та касаційної інстанцій. Постановою Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині звернення стягнення на нерухоме майно шляхом продажу з прилюдних торгів, резолютивну частину викладено в іншій редакції. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що в рішенні суду не зазначено початкової ціни предмета іпотеки в грошовій формі. Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року рішення Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції вказав на те, що суд апеляційної інстанції, не встановив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності у зв`язку з тим, що 30 грудня 2009 року банк змінив строк виконання основного зобов`язання, направивши на адресу іпотекодавця ОСОБА_2 досудову вимогу про виконання основного зобов`язання, яку останній отримав 03 червня 2010 року. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в порушення норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи характер спірних правовідносин. В судовому засіданні апеляційного суду при новому розгляді справи представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Стрикаль О.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про її задоволення Представники позивача адвокат Череда Т.М. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому процесуальним законом порядку /т.2 а.с.170,202,207/, причини неявки суду не повідомив. Тому на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного Перевіряючи обставини справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 19 березня 2008 року був укладений кредитний договір № МІ-011/021/2008. Даний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно п.1 частини №1 Кредитного договору. За умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит в розмірі 101500,00 доларів США зі сплатою процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,99% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), дата остаточного повернення 17 березня 2017 року. Кредитні кошти надавались банком шляхом перерахування кредитних коштів з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку /т.1 а.с.7-10/. За умовами договору позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кредитні кошти у строки передбачені кредитним договором, а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені кредитним договором. Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватися позичальником щомісяця. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 4.1.1 частини № 2 кредитного договору. Банк виконав свої договірні зобов`язання шляхом перерахування кредитних коштів з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку /т.1 а.с.11/. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 19 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки. Також між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 20 березня 2008 був укладений договір іпотеки № РМЬ-011/021/2008 /т.1 а.с.12-15/. За умовами договору іпотеки, для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань, іпотекодавці надають іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок з господарськими спорудами загальною площею 346,8 кв.м. та земельну ділянку, загальною площею 0,1223 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1 Договору іпотеки). Право власності відповідачів на будинок та земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку видане ОСОБА_1 16 травня 2005 року, свідоцтвом про право власності на житловий будинок № 791 від 10 липня 1998 року та договором даруванням частини житлового будинку, укладеним між відповідачами 18 вересня 1998 року /т.1 а.с.83-85/. Враховуючи невиконання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, кредитор в листах від 30 грудня 2009 року адресованих відповідачам вимагав дострокового виконання боргових зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі, а саме суми кредиту в розмірі 95863,71 доларів США, суми відсотків за користування кредитом в розмірі 3138,44 доларів США, суми пені 7574,45 доларів США та штрафу в розмірі 75,00 грн протягом 30 днів з дня одержання вимоги /т.1 а.с.149 т.2 а.с.115/. Вказана вимога була одержана ОСОБА_2 03 червня 2010 року , про що свідчить його особиста розписка. Дані про одержання вимоги ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні, але ним стверджується про обізнаність з вимогою в день її одержання ОСОБА_2 . Досудові вимоги повторно були заявлені кредитором в листах від 13 жовтня 2014 року /т.1 а.с.23-34/. На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року права кредитора за кредитним договором перейшли від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг». Також 05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг» був укладений та нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги, предметом якого є зокрема, і договір укладений з відповідачами /т.1 а.с.38-48/. 01 червня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна», він імені якого на підставі договору комісії від 05 листопада 2010 року діяло ПАТ «ОТП Банк» з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої, був укладений додатковий договір до кредитного договору від 19 березня 2008 року. Сторонами була узгоджена нова відсоткова ставка на рівні 13,49 % річних та визначений новий графік платежів /т.2 а.с.174-176/. В той же день 01 червня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» він імені якого на підставі договору комісії від 05 листопада 2010 року діяло ПАТ «ОТП Банк» з однієї сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з іншої, був укладений додатковий договір до договору іпотеки від 20 березня 2008 року, за умовами якого іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги. Право обрання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю /т.1 а.с.16-21/. Згідно з розрахунком складеним позивачем станом на 13 жовтня 2014 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 за умовами укладеного кредитного договору становить 80066,13 доларів США по тілу кредиту та 2654633,11 грн пені. Також у довідці зазначено, що заборгованість по відсоткам погашено в повному обсязі в розмірі 11060,64 долари США, наведені дані по здійсненню платежів на погашення тіла кредиту останній з яких був здійснений 20 березня 2012 року /т.1 а.с.22/. Аналогічні дані наведені позивачем в розрахунку станом на 12 січня 2015 року, але сума пені визначена у розмірі 3611649,30 грн /т.1 а.с.82/. Такі ж дані наведені позивачем і в розрахунку станом на 25 липня 2016 року, але сума пені визначена у розмірі 7325064,34 грн /т.1 а.с.115/. На стадії нового апеляційного розгляду стороною позивача надані виписки по рахунку за період 2008-2011 роки, довідка про здійснені платежі на користь позивача в період з 06 квітня 2011 року по 20 березня 2012 року та виписки по рахунку ТОВ «ОТП Фпкторинг Україна» /т.2 а.с.177-188, т.3 а.с.2-132/. Рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 10 квітня 2014 року (справа № 357/11297/13-ц) були задоволені позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договром від 19 березня 2008 року у розмірі 111920,82 доларів США, що еквівалентно 894583,11 грн та суму пені в розмірі 2604206,28 грн. З мотивувальної частини рішення вбачається, що станом на 27 березня 2013 року сума заборгованості за кредитом - 95863,71 долари США, за відсотками - 16057,11 доларів США, пеня - 2604206,28 грн /т.1 а.с.109-113/. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року вказане судове рішення змінено в частині стягнення пені за кредитним договором, визначений розмір пені в розмірі 894583,11 грн /т.1 а.с.109-113/. В ході розгляду даної справи ухвалою Білоцерківського районного суду Київської області від 10 квітня 2014 року на підставі заяви позивача, були залишені без розгляду позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пред`явлені до відповідача ОСОБА_2 /т.2 а.с.173/. Вимога про застосування наслідків пропуску строку позовної давності міститься в апеляційній скарзі від 05 вересня 2016 року поданій відповідачем ОСОБА_1 /т.1 а.с.135-148/. Рішення суду першої інстанції ухвалено за відсутності відповідача ОСОБА_2 , його було повідомлено через оголошення у пресі /т.1 а.с.121/. Але ОСОБА_1 звертався із заявою про відкладення розгляду 27 січня 2015 року, за його клопотанням зупинялось також провадження у справі, також він приймав участь в судовому засіданні 26 серпня 2016 року /т.1 а.с.76,91/. Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Положеннями ст.611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, (ч. 1 ст. 612 ЦК України) Згідно із ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором. За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч.1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 7 цього Закону передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя (ч.ч.1-3ст 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Положеннями ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи. Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 1,5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Позовна давність відповідно до ч.1 ст.260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України). Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності. За змістом ст.264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією із підстав переривання позовної давності є пред'явлення особою позову до одного із боржників. Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц суд дійшов висновку, про те, що звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості у серпні 2012 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2015 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами у справі був укладений договір іпотеки в забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 .. Відповідачами фактично не заперечуються обставини наявності невиконаного зобов`язання, позивачем визнано повне погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитом. За твердженням позивача останній платіж за кредитом був здійснений 20 березня 2012 року. Рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 10 квітня 2014 року (справа № 357/11297/13-ц) були встановлені обставини щодо розміру заборгованості за кредитом -95863,71 долар США, за відсотками - 16057,11 доларів США та застосовано дострокове стягнення суми даної заборгованості та пені, яка була визначена апеляційним судом в розмірі 894583,11 грн. В даній справі позивачем заявлені позовні вимоги станом на 25 липня 2016 року, в межах суми кредиту - 80066,13 доларів США, сума пені визначена у розмірі 7325064,34 грн. Таким чином, враховуючи принцип пропорційності, виходячи із меж заявлених позовних вимог, судом приймається визначена позивачем сума заборгованості за кредитом в розмірі 80066,13 доларів США. Що стосується нарахування пені, то враховуючи, що сторонами в 2011 році була укладена додаткова угода до кредитного договору, якою були визначені нові умови щодо нарахування процентів та неустойки, то здійснене позивачем нарахування неустойки на цих умовах слід визнати обґрунтованим. Але вказана сума значно перевищує розмір заборгованості. Станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції еквівалент заборгованості в національній валюті за офіційним курсом НБУ становив 2001383,67 грн, а отже на підставі ст. 551 ЦК України суд першої інстанції обґрунтовано зменшив вказує суму пені до розміру заборгованості. Апеляційна скарга не містить доводів щодо визначеної судом суми заборгованості, тобто відповідач погодився з рішенням суду в цій частині. А в силу ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, факт невиконання зобов`язання відповідачами перед позивачем знайшов своє підтвердження, відповідно у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Вирішуючи питання застосування строків позовної даності апеляційний суд виходить з наступного. У пункті 2.1.1 договору іпотеки сторони узгодили, що боржник зобов`язаний повністю повернути іпотекодержателю кредит не пізніше 17 березня 2017 року. Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині (пункт 1.9 Кредитного договору). При цьому сторони передбачили, що зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1). З матеріалів справи вбачається, що вимога банку про дострокове повернення кредиту направлена відповідачам 30 грудня 2009 року. У цій вимозі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на пункт 1.9 кредитного договору, вимагало достроково, через 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов'язання в повному обсязі. Відповідачами визнається факт отримання вимоги 03 червня 2010 року, і саме цю дату відповідач ОСОБА_1 вказує як дату початку перебігу строку позовної давності. Так, дійсно пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов укладеного договору, змінив строк виконання основного зобов'язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Отже, банк пред'явивши 30 грудня 2009 року боржнику і поручителю досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором через 30 днів із моменту одержання повідомлення, тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання на тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Враховуючи, що відповідачами визнається дата отримання цієї вимоги 03 червня 2010 року, про що є відповідна розписка відповідача ОСОБА_2 , то новий строк виконання зобов`язання припадає на дату 03 липня 2010 року. Тобто в такому випадку строк позовної давності починає свій перебіг з 04 липня 2010 року. Разом з тим, 01 червня 2011 року між сторонами були укладені додаткові договори як до кредитного договору, так і до договору іпотеки. Вказані договори були підписані ПАТ «ОТП Банк», який діяв на підставі договору укладеного з ТОВ «ОТП Факторнг Україна». Сторонами дані договори не оспорювались, недійсними не визнавались, а отже на підставі ст. 204 ЦК України вважають правомірними. Тому твердження представника відповідача ОСОБА_1 про нікчемність цих договорів внаслідок укладення неналежною стороною правочину слід визнати безпідставними. Також обставини укладення між сторонами додаткових угод спростовують доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідачів про заміну кредитора. Таким чином, при укладенні додаткових договорів відповідачами вчинені дії, що свідчать про визнання ними заборгованості, що в свою чергу перериває строк позовної давності і він починається заново з вказаної дати 01 червня 2011 року, відповідно його закінчення припадає на дату 01 червня 2014 року. Обставини щодо здійснення відповідачем ОСОБА_1 останнього платежу за кредитним договором в березні 2012 році підтверджуються належними та допустимими доказами - фінансовими документами, випискою по рахунку ТОВ «ОТП Факторинг Україна». В рішенні Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року вказано, що позивач звернувся до суду в липні 2013 року. Тобто в межах строку позовної давності, позивач звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. З даним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду у жовтні 2014 року. Наведені обставини свідчать про те, що зі сторони кредитора були вчинені дії направлені на спонукання до виконання відповідачами взятих на себе зобов`язань. При цьому попереднє застосування більш лояльних засобі захисту, таких як стягнення заборгованості в судовому порядку не може ставати перешкодою для реалізації іпотекодержателом своїх прав, так як мова йде про ту саму заборгованість. Боржниками у зобов`язаннях також вчинялись дії, які свідчать про визнання ними обставин невиконання зобов`язань, що також свідчить про переривання строку позовної давності. Крім того, колегія суддів приймає до увагу те, що заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності була заявлена відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, хоча на стадії розгляду справи судом першої інстанції він звертався до суду з заявами іншого характеру, брав участь в судовому засіданні 26 серпня 2016 року, тобто мав можливість заявити і про застосування наслідків пропуску строку позовної даності. Однак, відповідачем ОСОБА_2 не було заявлено про застосування строків позовної давності. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строків позовної даності у даній справі. За договором іпотеки та за даними реєстру загальна площа будинку становить 346,8 кв.м.. Таким чином, виходячи із площі будинку на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. В порядку ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, то відсутні підставі для здійснення відповідачеві ОСОБА_1 компенсації понесених судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2016 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 06 лютого 2020 року.