Постанова 4852 № 160/4873/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 січня 2020 року м. Дніпросправа № 160/4873/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 (головуючий суддя Туулянцева І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі представника Акермана О.М. за нотаріально посвідченою довіреністю, звернулись до суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, просили: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; - зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 20.02.2019 року; - зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 20.02.2019 року. Позов обґрунтовано тим, що представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Євгенії Костянтинівни за нотаріально посвідченою довіреністю Акерман О.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком як не працюючім пенсіонерам, однак листами №516/02-07/24 та № 507/02-07/24 від 07.03.2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Кам`янський відділ обслуговування громадян) в призначенні пенсії за віком відмовило із зазначенням, що в трудовій книжці, заяві про відкриття рахунку у банківській установі та в довіреності зазначено по-батькові, а в паспорті по-батькові не зазначено. Також, вказано, що наданими документами не підтверджено місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території України. За результатами розгляду повторного звернення представника позивачів відповідач листами № 2452/А-09 та №2493/А-09 від 04.04.2019 року відмовив в призначенні пенсії. Вважаючи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Кам`янський відділ обслуговування громадян) щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протиправною та такою, що порушує гарантовані соціальні права на пенсійне забезпечення, позивачі звернулись до суду із даним позовом.. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.07.2019 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано що враховуючи, що строк дії паспортів громадянина України для виїзду за кордон позивачів, копії яких надано представником позивача до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, закінчився 15.03.2006 року, а інших документів, що посвідчують особу, передбаченого Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», позивачами та їх представником органу Пенсійного фонду разом із заявою про призначення виплати пенсії не надано, відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачам у призначенні пенсії.. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представником позивачів подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. З посиланням на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі № 320/945/16-а вказує на те, що закінчення терміну дії паспорту громадянина України не позбавляє гарантованих прав, не ставить особу у положення коли він позбавляється громадянства. Закінчення дії паспорту не робить такий паспорт нечинним. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить залишити без змін рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Посилається на те, що право на отримання пенсії мають громадяни України, при цьому для призначення пенсії подаються певні документи, серед яких паспорт. Термін дії закордонних паспортів позивачів, що подані з іншими документами, для призначення пенсії закінчився в 2006 року. Отже нічим не підтверджується чи жива особа, чи має громадянство України. Зазначає, що в силу п.2.9 Порядку ПФУ № 22-1 «документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання». Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкали в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . У травні 1996 року позивачі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю. З метою призначення пенсії за віком 20.02.2019 року уповноважений представник позивачів ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявами (вх. № 468 та № 469) про призначення пенсії як не працюючим пенсіонерам, дитині війни. Згідно з листами Кам`янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 507/02-07/24 та №516/02-07/24 від 07.03.2019 року, 01.03.2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області службовою запискою від 01.03.2019 року повернуто без розгляду заяву від 20.02.2019 про призначення пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (знята з реєстрації у 1996 році) та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (знятий з реєстрації у 1996 році) та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для передачі їх за належністю до структурного підрозділу, до повноважень якого належить вирішення питання, оскільки вказана адреса мешкання заявників територіально не відноситься до м. Кам`янське. Крім того, посилаючись на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, відповідач вказав на необхідність подання довідок, що підтверджують місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на території держави Україна. Також вказав, що у наданому пакеті документів міститься завірені копії паспортів позивачів, виданих на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (термін дії до 15.03.2016 року), що не відповідає прізвищу, імені та імені по-батькові, які зазначені у довіреності від 28.11.2018 року, трудових книжках та заяві про відкриття рахунку у банківській установі. З огляду на викладене, заявникам запропоновано звернутись із заявою із долученням усіх документів, необхідність надання яких визначено нормативно, та в порядку, визначеному чинним законодавством України. 21 березня 2019 року уповноваженим представником позивачів ОСОБА_4 подано звернення відповідно до заяв від 20.02.2019 року, на яке Кам`янським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листами №2452/А-09 та №2493/А-09 від 04.04.2019 року повідомлено, що відповідно до своїх повноважень Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян в Дніпропетровській області не приймає рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії, а здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення наданих документів та перевіряє правильність копій відповідних документів. Оскільки представником за довіреністю надано документи, які не відповідають вимогам Порядку № 22-1, сервісним центром надіслано листи інформаційно-роз`яснювального характеру від 07.03.2019 року №507/02-07/24 та №516/02-07/24 з метою оформлення та надання документів для подальшої передачі за належністю структурному підрозділу, до повноважень якого належить вирішення питання щодо прийняття рішення. З огляду на викладене, запропоновано надати необхідні документи або повідомити про намір стосовно надання документів відповідно до листів сервісного центру. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Констмитуції України, норми Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV, Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV, Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII, норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Так, згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Виходячи з наведених законодавчих норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачі, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Частиною 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав. Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося. В свою чергу, Рішенням від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Після прийняття Конституційним Судом України вищевказаного рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, вказав про право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі Пічкур проти України, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що з дня набрання чинності Рішення № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. Отже, проживання громадянина України на території іншої держави не є перешкодою у реалізації його права на соціальний захист, зокрема на пенсійне забезпечення. Разом з тим, на даний час порядок призначення, перерахунку та виплати пенсії, визначений Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі Порядок 22-1). Пунктом 1.5. Порядку 22-1 передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Відповідно до п. 2.8. Порядку 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Згідно п. 2.9. Порядку 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до відповідача представником позивачів надано у якості документу, що посвідчує особу завірену копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 (номер серії нерозбірливий) від 15.03.1996 року зі строком дії до 15.03.2006 року та завірену копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 №АС206797 від 15.03.1996 року зі строком дії до 15.03.2006 року. Частиною 8 статті 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI, встановлено, що у разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном - ЗДУ (закордонні дипломатичні установи України). Зазначеним Законом в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 року № 1474-VIII, не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Також, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.04.1994 року № 3857-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 року № 1474-VIII, не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Таким чином, паспорт громадянина України за виїзду за кордон, строк дії якого закінчився, є недійсним. У разі закінчення строку дії такого документу громадянин України, який постійно проживає за кордоном, повинен звернутися до відповідної закордонної дипломатичної установи України в порядку, визначеному частиною 11 статті 22 Закону № 5492-VI, для оформлення паспорту. При цьому колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що з моменту закінчення терміну дії паспорту особа не припиняє громадянство України, однак, документ із терміном дії, що закінчився, не може бути беззаперечним доказом (підтвердженням) належності до громадянства України, оскільки такий документ став нечинним. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк дії паспортів громадянина України для виїзду за кордон позивачів, копії яких надано представником позивача до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, закінчився 15.03.2006 року, а інших документів, що посвідчують особу, передбаченого Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», позивачами та їх представником органу Пенсійного фонду разом із заявою про призначення виплати пенсії не надано, тому відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачам у призначенні пенсії. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в силу п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 «документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання». Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. На думку колегії апеляційної інстанції позивачі не довели ті обставини на яких ґрунтуються їх позовні вимоги, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. З огляду на характер спірних правовідносин та результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України; касаційне оскарження здійснюється протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 23.01.2020. Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова