Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/765/19

05.02.20 22-ц/812/234/20 Провадження №22-ц/812/234/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 05 лютого 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Бондаренко Т.З., суддів: Крамаренко Т.З., Самчишиної Н.В., із секретарем судового засідання: Цуркан І.І., без участі учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/765/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення, яке постановлено Ленінським районним судом м.Миколаєва під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., у приміщенні цього суду 22 листопада 2019 року за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а : У лютому 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк», Банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг у зв`язку з чим підписав заяву від 26 вересня 2011 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 8200 грн. у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок. Також відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та позивачем договір про надання банківських послуг. Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 20 січня 2019 року утворилась заборгованість по сплаті кредиту у загальному розмірі 27299,81 грн., з яких: 2966, 46 грн. тіло кредиту, 14826,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7730,94 грн. заборгованість за пенею, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1276,18 грн. штраф (процентна складова) позивач просив стягнути таку заборгованість. Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22 листопада 2019 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором №б/н від 26 вересня 2011 року в розмірі 2966, 46 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що в анкеті-заяві від 26 вересня 2011 року, яка надана позивачем і підписана відповідачем, процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обставин суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин правил ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приват Банк» просить рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення в зазначеній частині є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. Відмовляючи в позові щодо стягнення процентів за користування кредитом, суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для їх стягнення, порушивши норми матеріального права, зокрема ст. 1048 ЦК України та принцип платності кредитного договору, що наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг. В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися. Зважаючи на вимоги частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК Україниколегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданнюцивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду відповідає вказаним положенням закону. Судом установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 26 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 8200 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку, за допомогою якої розпоряджався кредитними коштами (а.с.10). В анкеті-заяві від 26 вересня 2011 року зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До позовної заяви крім анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.8) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку з посиланням на ресурс: розміщені на сайті https://privatbank.ua (а.с.12-26). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 20 січня 2019 року становить 27299,81 грн., з яких: 2966, 46 грн. тіло кредиту, 14826,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7730,94 грн. - заборгованість за пенею, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1276,18 грн. штраф (процентна складова) позивач просив стягнути таку заборгованість, яку позивач просив стягнути. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за закономнадані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приват Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Проте сторони у заяві позичальника від 26 вересня 2011 року процентну ставку, як плату за користування кредитними коштами не зазначили. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути як складову його вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштам. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі і розмір процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором станом на 20 січня 2019 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, та тарифи Банку, витяги з яких були додані до позовної заяви та вказано на їх розміщення на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Так, відповідно до вказаних Умов, Правил та Тарифів, розроблених банком, позичальник зобов`язаний сплачувати відповідні відсотки за користування кредитними коштами та у разі неналежного виконання зобов`язань, боржник зобов`язаний сплатити пеню та штрафи у визначених банком розмірах. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у вказаних розмірах і відповідному порядку нарахування. Суд, встановивши наведені обставини, вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26 вересня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_2 тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26 вересня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приват Банк» процентів за користування кредитом, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині. Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року). Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитними коштами носять загальний декларативний характер, суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому не заслуговують на увагу. Згідно положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів. Як вбачається з тексту позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 27299,81 грн., з яких: 2966, 46 грн. тіло кредиту, 14826,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7730,94 грн. заборгованість за пенею, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1276,18 грн. штраф (процентна складова) позивач просив стягнути таку заборгованість, які були вирахувані ним на підставі умов кредитного договору, які він вважав погодженими з відповідачкою у встановленому законом порядку. Тобто, позивачем було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачки), а також викладені обставини, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі ст. 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача. Позовна заява не містить обґрунтування позовних вимог необхідністю застосування положень ст. 1048 ЦК України, згідно якої якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Не наведено в позовній заяві також розрахунок заборгованості по процентам, виходячи з облікової ставки Національного банку України та здійснених відповідачкою платежів по договору. Зазначені обставини свідчать про те, що позивачем не було заявлено позовних вимог про стягнення процентів, виходячи з положень ст. 1048 ЦК України, а тому у суду не було правових підстав в межах заявлених позовних вимог визначати розмір заборгованості за процентами виходячи з положень ст. 1048 ЦК України. Не обґрунтовувалися позовні вимоги також необхідністю стягнення процентів на підставі ст. 625 ЦК України. Вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК Українипозивач не пред`явив, а тому у суду відсутні підстави для здійснення розрахунку процентів за користування кредитом на підставі вказаних положень закону. Щодо висновків суду за наслідками вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, то в цій частині рішення суду не оскаржується і предметом апеляційного перегляду не було. Вимогами ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування, як такої, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 07 лютого 2020 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.В.Крамаренко Н.В.Самчишина