Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 338/1308/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 338/1308/19 пров. № А/857/575/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року у справі № 338/1308/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, поліцейського СРПП №1 Богородчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції Глебіва Івана Івановича про визнання незаконною постанови в справі про адміністративне правопорушення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Битківським Л.М. в смт. Богородчани Івано-Франківської області 04.11.2019 року, згідно з протоколом судового засідання о 17:02 год.), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі управління, відповідач 1), поліцейського СРПП № 1 Богородчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції Глебіва Івана Івановича (далі відповідач 2), в якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 30.09.2019 року серії ДПО18 № 326609, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень. Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО № 326609, винесену поліцейським СРПП № 1 Богородчанського ВП ГУНП старшим лейтенантом поліції Глебівим Іваном Івановичем, від 30.09.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.126 ч. 1 КУпАП з накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень скасовано, а провадження у справі закрито, зі звільненням від адміністративної відповідальності і оголошенням усного зауваження відповідно до ст.22 КУпАП. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просить рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що позивачем визнано порушення статті 126 КУпАП, а саме відсутність в нього посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, а тому оскаржувана постанова винесена законно та правомірно, а тому скасуванню не підлягає. Позивач в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до норм чинного законодавства, а тому просив таке залишити без змін. Відповідачі згідно положень частин 1 та 2 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до частини 3 даної правової норми не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до постанови інспектора Богородчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Глебіва І.І. серії ДПО № 326609 від 30.09.2019 року позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП за те, що о 20 год. 30 хв. в смт. Богородчани по вул. Шевченка керував транспортним засобом Фольксваген Гольф р.н.з. НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія і реєстраційних документів на транспортний засіб, чим допустив порушення п. 2.1 ПДР. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з малозначності вчиненого позивачем діяння, враховуючи особу позивача, який є пенсіонером, накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн. не відповідає завданням КУпАП, визначеним ст. 1 КУпАП та меті адміністративного стягнення. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до п.п. «а», «б», «ґ» п. 2.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України), водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Частиною 1 ст. 126 КУпАП, передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»). Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ передбачено, що водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За змістом ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 582-VII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Пунктом 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. З системного аналізу вищенаведених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право працівників поліції перевіряти наявність посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше. В матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому оскаржувана постанова є протиправної та підлягає скасуванню. Покликання відповідача 2 на те, що позивачем визнано вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, є помилковим, оскільки сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище, зокрема і без встановлення тих обставин, які на думку суду першої інстанції свідчать про малозначність вчиненого правопорушення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17. Щодо необхідності врахування судом першої інстанції при притягненні до адміністративної відповідальності пом`якшуючі обставини (характер вчиненого правопорушення, щире каяття, важке матеріальне становище, особу позивача) та в силу приписів ст. 22 КУпАП можливості звільнити позивача від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне. Відповідно до приписів статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. При цьому відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною другою статті 122 КУпАП, розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Пунктом 10 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і підвідомчістю. Отже, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема на підставі частини другої статті 122 КУпАП, є виключною компетенцією уповноваженого органу, в цьому випадку - працівників органів і підрозділів Національної поліції. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Таким чином, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства. Отже, сфера застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (у цьому випадку - Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 266/3228/16-а. Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до пункту 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно частин 1 та 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції у справі, що розглядається, неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року у справі № 338/1308/19 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 30.09.2019 року серії ДПО18 № 326609 і закрити справу про адміністративне правопорушення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 06.02.2020