Постанова 4855 № 620/2444/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2444/19 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Левченка А.В., представника позивача Каленика В.С., представника відповідача Ананка Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт Групп» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт Групп» до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт Групп» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 27 липня 2019 року № 00002161400 та № 00002171400. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що господарські операції позивача з ТОВ «ТК Інтегра», ТОВ «Смартбіз-технолоджі» та ТОВ «Елістарс» здійснювались на підставі належним чином оформлених первинних документів, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій та фактичне придбання товару, чим спростовується висновок податкового органу щодо порушення добросовісним платником - ТОВ «Еко Комфорт Групп» положень податкового законодавства. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю, при цьому, суд першої інстанції виходив з фактичної неможливості проведення спірних господарських операцій, а також обставин щодо діяльності ТОВ «ТК Інтегра», ТОВ «Смартбіз-технолоджі» та ТОВ «Елістарс», встановлених заходами податкового контролю, що у своїй сукупності свідчить про обґрунтованість висновків контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з наведеними контрагентами, а дефекти первинних документів позбавляють такі документи статусу первинних документів, що підтверджують господарські операції. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом не надано належної оцінки доказам та поясненням, які надавались позивачем. Так, в межах проведеної контролюючим органом перевірки не відображено можливість залучення постачальниками матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових або інших угод для поставки товару. Відсутність такої можливості не досліджена і судом першої інстанції. Також, апелянт вказує на неприпустимість використання узагальнюючої податкової інформації різних податкових інспекцій, а також посилання на ухвалу суду щодо проведення досудового розслідування в межах кримінального провадження відносно контрагентів позивача з огляду на принцип індивідуальної відповідальності суб`єкта господарювання, що виключає можливість притягнення позивача до відповідальності через порушення вимог податкового законодавства з боку третіх осіб. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 26.06.2019 по 03.07.2019 посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт Групп» щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2018 року по взаємовідносинах з ТОВ «Пріорс» (назва на момент проведення операцій ТОВ «ТК Інтегра»), ТОВ «Смартбіз-технолоджі», ТОВ «Елістарс», за результатами якої складено акт № 512/14/41609367 від 08 липня 2019 року. Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що сплачується до державного бюджету всього у сумі 657 820, 00 грн, в тому числі за грудень 2018 року на 657 820, 00 грн; завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 64 271, 00 грн ПДВ, в тому числі за грудень 2018 року на 64 271, 00 грн. Такі висновки відповідача ґрунтуються на встановленні відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст оформлених господарських операцій з постачання товарів; не підтверджено придбання поставлених товарів, їх походження, якість, доставку (транспортування) та передачу на складі покупця; ТОВ «ТК Інтегра» внесено до Реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва, керівник надав пояснення про свою непричетність до діяльності даного підприємства, а ТОВ «Смартбіз-технолоджі», ТОВ «Елістарс» є фігурантами кримінальної справи, порушеної за частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, як підприємства, що «упродовж 2016-2018 років створені та придбані невстановленими особами з метою прикриття протиправної діяльності, спрямованої на формування безпідставного податкового кредиту підприємствам реального сектору економіки». На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом 24.07.2019 були винесені податкові повідомлення-рішення: - № 00002161400, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 822 275, 00 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням в розмірі 657 820, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 164 455, 00 грн; - № 00002171400, яким зменшено суму від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 64 271, 00 грн. Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із даним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт власних повноважень довів перед судом, що відносини позивача з наведеним контрагентом мали фіктивний характер, а надані позивачем докази на підтвердження реального характеру здійснених операцій не доводять їх переконливості, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України,). Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до статті 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Так, у період, що був предметом перевірки, спірні показники податкової звітності ТОВ «Еко Комфорт Групп» сформовані ним на підставі господарських операцій з ТОВ «ТК Інтегра», ТОВ «Смартбіз-технолоджі» та ТОВ «Елістарс». Судом установлено, що між ТОВ «ТК Інтегра» як постачальником та ТОВ «Еко Комфорт Групп» як покупцем було укладено договір поставки від 01.12.2018, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами даного договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити вказаний товар. Згідно пункту 2.2. вказаного договору постачання товару здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2010): склад постачальника. В подальшому між вказаними суб`єктами господарських відносин було укладено додаткову угоду № 1 від 10.12.2018 до договору поставки від 01.12.2018, згідно якої, зокрема, пункт 2.2 викладено в новій редакції, а саме: постачання товару здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2010): склад покупця. Аналогічні за змістом договори були укладені і з іншими контрагентами, а саме договір поставки від 01.12.2018 з ТОВ «Смартбіз-технолоджі» та договір поставки від 01.12.2018 з ТОВ «Елістар». Також, додатковими угодами до вказаних договорів внесені зміни, щодо умов постачання товару. На підтвердження виконання сторонами договірних зобов`язань позивачем надано наступні документи: - по відносинах з ТОВ «ТК Інтегра»: видаткову накладну № 60 від 21.12.2018, складену в м. Маріуполь, про поставку щебню фракції 5-20 мм в кількості 2324 т; видаткову накладну № 61 від 18.12.2018, складену в м. Маріуполь, про поставку щебню фракції 5-20 мм в кількості 2324 т; видаткову накладну № 62 від 24.12.2018, складену в м. Маріуполь, про поставку щебню фракції 20-40 мм в кількості 2464 т; податкові накладні № 60 від 21.12.2018, № 61 від 18.12.2018, № 62 від 24.12.2018; витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 8022. - по відносинах з ТОВ «Смартбіз-технолоджі»: видаткову накладну № 21 від 27.12.2018, складену в м. Суми, про поставку відсіву гранітного кількості 3200 т; видаткову накладну № 30 від 28.12.2018, складену в м. Суми, про поставку щебню фракції 20-40 мм в кількості 2464 т; видаткову накладну № 20 від 28.12.2018, складену в м. Суми, про поставку відсіву гранітного в кількості 7273 т; видаткову накладну № 19 від 26.12.2018, складену в м. Суми, про поставку піску (з доставкою) в кількості 2500 т; податкові накладні № 19 від 26.12.2018, № 20 від 28.12.2018, № 30 від 28.12.2018, № 21 від 27.12.2018; витяги з Єдиного реєстру податкових накладних № 8022 та № 7966. - по відносинах з ТОВ «Елістар»: видаткову накладну № 22 від 24.12.2018, складену в м. Суми, про поставку піску (з доставкою) в кількості 2500 т; видаткову накладну № 21 від 20.12.2018, складену в м. Суми, про поставку відсіву гранітного в кількості 5000 т; податкові накладні № 21 від 20.12.2018, № 22 від 24.12.2018; витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 7966. Як доказ поставки товарно-матеріальних цінностей за вказаними правочинами, позивачем надано договір про надання послуг відповідального зберігання від 01.12.2018, укладений між ПП «Кассиель» як зберігачем та ТОВ «Еко Комфорт Групп» як поклажедавцем, згідно умов якого останній передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності (товар). Згідно даного договору товаром є: пісок, щебінь, інші будівельні матеріали чи сировина (п. 1.2 договору). Зберігач здійснює зберігання товару за наступною адресою: м. Чернігів, вул. І.Маземи, 59-а (п. 1.3 договору). Згідно договору оренди приміщень № 429 від 15.06.2010, додаткових угод № 1 від 04.07.2013 та № 2 від 27.09.2013 до вказаного договору, укладених між ВАТ «Домобудівник» та ПП «Кассиель», останнє орендувало 250 кв. м офісних приміщень та 5800 кв. м виробничих приміщень. Так, за актами прийому-передачі позивач передав, а ПП «Кассиель» прийняло на відповідальне зберігання наступне майно: - 18.12.2018 щебінь фракції 5-20 мм у кількості 2324 т; - 21.12.2018 щебінь фракції 5-20 мм у кількості 2324 т, відсів гранітний у кількості 5000 т; - 24.12.2018 щебінь фракції 20-40 мм у кількості 2464 т, пісок у кількості 2500 т; 26.12.2018 пісок у кількості 2500 т; - 27.12.2018 відсів гранітний у кількості 3200 т; - 28.12.2018 відсів гранітний у кількості 7273 т, щебінь фракції 20-40 мм в кількості 2464 т. До апеляційної скарги позивачем додано фотознімки товару, переданого на зберігання. Згідно з правилами «ІНКОТЕРМС-2010» умова поставки EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Відповідальність продавця закінчується при передачі товару покупцеві або найнятому ним перевізнику в приміщенні продавця. При цьому, продавець не відповідає ні за навантаження товару на транспорт, ні за сплату митних платежів, ні за митне оформлення товару, що експортується; покупець несе всі витрати з вивезення товару зі складу, перевезення, митного оформлення і т.д. Інакше кажучи, ця умова поставки передбачає «самовивіз» товару. За базису поставки EXW покупець несе всі види ризику і всі витрати по переміщенню товару з території продавця до зазначеного місця призначення. Даний термін покладає, таким чином, мінімальні обов`язки на продавця, і покупець повинен нести всі витрати і ризики у зв`язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Отже, такий вид поставки завжди вживається із зазначенням місця розташування продавця. За таких обставин, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних дає підстави погодитися з доводами податкового органу про те, що ненадання доказів здійснення транспортування товару є обставиною, яка підтверджує нереальність здійснення господарських операцій. Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 №128/2568, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 цих правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику. За таких обставин, доводи апелянта про можливість укладення цивільно-правових угод для поставки товарів є незмістовними та підлягають відхиленню. Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Поряд із цим, відповідачем надано копію пояснень директора ТОВ «ТК Інтегра» Суща Віктора Васильовича, відібраних міжрегіональним оперативним управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в яких останній заперечує свою причетність до створення цього товариства та до його фінансово-господарської діяльності. Також, в акті перевірки контролюючий орган вказує на неможливість укладення цією особою будь-яких правочинів від імені товариства з тієї підстави, що ОСОБА_1 був керівником ТОВ «ТК Інтегра» у період з 10.12.2018 до 22.04.2019, в той час, як договір поставки між цим товариством та позивачем було укладено 01.12.2018. У контексті наведеного судовою колегією враховується, що первинні документи, виписані від імені підприємства особою, яка, по-перше, заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, по-друге, не мала можливості їх підписати, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг. Наведена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 14.03.2019 у справі № 825/2042/14 та від 14.03.2019 у справі № 808/2159/17. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі № 21-421а11 також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Щодо посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження № 32018000000000039 щодо посадових осіб контрагентів позивача за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, то суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В даному випадку , оскільки відповідачем такого документального доказу як вирок, ухваленого відносно посадових осіб контрагента позивача або самого позивача суду не надано, то наведені доводи акту перевірки судом першої інстанції правомірно не взяті до уваги. Відтак, з урахуванням наведених доказів у своїй сукупності колегія суддів приходить до висновку про правильність висновків суду першої інстанції щодо нереальності господарських операцій позивача із названими контрагентами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. За таких обставин, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеній у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 816/1422/17, платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь - яких дій на предмет перевірки податкової «доброчесності» контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової «надійності» такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом. Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано будь - яких доказів, які б свідчили про виявлену ним належну обачність й обережність при виборі постачальників, що в сукупності з встановленими обставинами справи та з урахуванням характеру спірних правовідносин, які склались у цій справі, також свідчить про обґрунтованість тверджень контролюючого органу про безпідставність формування податкового обліку позивача за господарськими операціями з ТОВ «ТК Інтегра», ТОВ «Смартбіз-технолоджі» та ТОВ «Елістарс». Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про безпідставність відображення даних у податковому обліку за спірними операціями, тому спірні податкові повідомлення-рішення є правомірним. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт Групп» - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 06 лютого 2020 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк