Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/20320/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/20320/19 Провадження № 22-ц/4820/379/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Купельського А.В. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 3 грудня 2019 року (суддя Салоїд Н.М.) у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, в с т а н о в и в : У липні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначало, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, підписавши заяву б/н від 27.03.2014, згідно якої він отримав кредит у розмірі 2200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 30.06.2019 року має заборгованість перед Банком на загальну суму 45 026,21 грн., яка складається з наступного: - 2065,40 грн. заборгованості за тілом кредиту; - 38640,51 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом; - 1700 грн. пеня та комісія; а також - 500 грн. штраф (фіксована частина); - 2120,30 грн. штраф (процентна складова). У зв`язку з цим позивач просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 45 026,21 грн. за кредитним договором б/н від 27.03.2014 року, а також судові витрати у розмірі 1921 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 3 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 2065,40 грн. заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 , а також судові витрати в сумі 88,12 грн., а всього 2153,52 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з цим рішенням, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити; в іншій частині рішення залишити без змін; стягнути з відповідача судові витрати. Вважає, що рішення в оскаржуваній частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Посилається на те, що до суду була надана копія анкети-заяви, в якій відповідач особистим підписом засвідчив, що згоден, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, і що він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку. На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку з встановленим кредитним лімітом, яку відповідач активував, після чого почав використовувати кредитні кошти. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Таким чином між сторонами було укладено кредитний договір, який не оспорений, не визнаний недійсним чи неукладеним, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Відсутність підпису позичальника на Умовах, Правилах та Тарифах Банку не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2019 у справі №428/2873/17, від 08.07.2019 у справі №923/760/18, від 11.09.2019 у справі №642/5533/15-ц, від 19.09.2019 у справі №127/7543/17 апелянт зазначає, що саме по собі посилання на неознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає; відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. В апеляційній скарзі також зазначено, що суд, відмовляючи у стягненні процентів, послався на те, що надані Банком витяги з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг не підписані відповідачем, а тому не можуть бути складовою частиною кредитного договору. Однак, як зазначає апелянт, відповідач не довів належними та допустимими доказами, що його було ознайомлено з іншими Умовами та Правилами, ніж ті, що були додані до позову, не спростував будь-яким чином зміст таких Умов та Тарифів, не довів, що на момент укладення кредитного договору діяли інші Умови та Правила надання банківських послуг чи Тарифи. Позивачем в даній справі надано витяги саме тих Умов та Правил надання банківських послуг, що були чинними на момент укладення кредитного договору. Крім того, вони є публічно доступними та розміщені на веб-сайті Банку, про що зазначено в підписаній відповідачем заяві. Відповідач не наполягав на огляді веб-сайту Банку та розміщених на ньому Умов та Правил надання банківських послуг з метою встановлення їх змісту на момент укладення договору, суд з власної ініціативи такий огляд також не здійснював. Тобто висновки суду про те, що сторонами не погоджено умови кредитування щодо сплати процентів за кредитним договором, ґрунтуються на припущеннях. Встановивши, що Банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність Банку, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 27.03.2014 року відповідач звернувся до позивача з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, виявивши бажання укласти з банком кредитний договір в національній валюті з кредитним лімітом 2200 грн. (а. с. 10). В матеріалах справи наявний наданий позивачем розрахунок заборгованості в якому зазначено, що на станом на 30.06.2019 року, заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем за тілом кредиту становить 2065,40 грн., заборгованість за відсотками 38640,51 грн., а також нараховані відповідачеві пеня в сумі 1700 грн., заборгованість по судових штрафах 500 грн. фіксована частина та 2120,3 процентна складова (а. с. 8-9). Позивачем було надано суду в якості доказів витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» («Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD»), та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ (а. с. 11-26). 3 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_1 подав суду заяву, у якій позов визнав в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 2065,40 грн. В частині стягнення процентів за користування кредитом, штрафу, пені просить відмовити, оскільки він договір по вказаних суттєвих умовах не підписував, ознайомлений з ними не був (а. с. 56). Відмовляючи в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, суд виходив з того, що надані Банком документи не містять підпису відповідача як позичальника, дати складання/затвердження, і що відсутність цих реквізитів виключає можливість переконатися в тому, чи справді саме викладені в них умови мали на увазі сторони, укладаючи кредитний договір, чи був відповідач з ними належно ознайомлений, і саме на таких умовах погоджувався отримати кредит. На переконання суду першої інстанції надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, укладеного між сторонами 27.03.2014 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Обов`язок позивача з доказування розміру належної до стягнення з відповідача суми процентів, залишився не виконаним, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судові витрати у справі суд розподілив пропорційно від задоволених вимог на підставі ст. 141 ЦПК України. З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд. Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17-ц Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Посилання апелянта на те, що в анкеті-заяві відповідач особистим підписом засвідчив, що згоден, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, і що він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку, і що підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами, є безпідставними, спростовуються обставинами справи, письмовими доказами та недоведеністю позовних вимог в цій частині зі сторони позивача. Крім того, постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 також передбачено, що відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Безпідставними є твердження апелянта про те, що між сторонами було укладено кредитний договір, який не оспорений, не визнаний недійсним чи неукладеним, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Твердження апелянта на те, що саме по собі посилання на неознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає; відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них, не може бути підставою для скасування судового рішення. Посилання апелянта на те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що його було ознайомлено з іншими Умовами та Правилами, ніж ті, що були додані до позову, не спростував будь-яким чином зміст таких Умов та Тарифів, не довів, що на момент укладення кредитного договору діяли інші Умови та Правила надання банківських послуг чи Тарифи, тоді як позивачем в даній справі надано витяги саме тих Умов та Правил надання банківських послуг, що були чинними на момент укладення кредитного договору, і що вони є публічно доступними та розміщені на веб-сайті Банку, про що зазначено в підписаній відповідачем заяві, є також необґрунтованими, суперечать судовій практиці. Позивач не надав доказів на підтвердження вимог про стягнення відсотків за користування кредиту, оскільки анкета-заява не містить таких умов. Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач не наполягав на огляді веб-сайту Банку та розміщених на ньому Умов та Правил надання банківських послуг з метою встановлення їх змісту на момент укладення договору, суд з власної ініціативи такий огляд також не здійснював, тому висновки суду про те, що сторонами не погоджено умови кредитування щодо сплати процентів за кредитним договором, ґрунтуються на припущеннях, є безпідставними. На суд статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного суду від 2 жовтня 2019 року справа № 201/17163/16-ц провадження № 61-13172св18). Не може бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Позивач не надав доказів на підтвердження вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки заява не містить таких умов. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про обґрунтованість позову, а стосуються переоцінки доказів. Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Оскільки судове рішення правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 3 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення. Повне судове рішення складено 6 лютого 2020 року. Судді А.В. Купельський Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк