Постанова 4811 № 460/1635/17

Справа № 460/1635/17 Головуючий у 1 інстанції: Швед Н.П. Провадження № 22-ц/811/4172/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року, постановлене в складі головуючого судді Швед Н.П., у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а: Позивача ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 04.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н про надання банківських послуг, на підставі якого відповідачу було надано кредитні кошти у сумі 2 500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач в забезпечення виконання умов кредитного договору, зобов`язався повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. Протягом терміну дії договору відповідач не виконував своїх зобов`язань перед банком по своєчасному поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредиту, і оскільки відповідач в добровільному порядку борг не сплатив, позивач змушений звернутися до суду. Станом на 31.03.2017 року заборгованість відповідача перед ПАТ КБ "ПриватБанк" становить 37 432, 05 грн., з яких: 2 143, 57 грн. заборгованість за кредитом; 29 529, 81 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 500, 00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання послуг: 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 758, 67 грн. штраф (процентна складова). Просив позов задовольнити повністю. Заочним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в сумі 37 432 грн.05 коп. (тридцять сім тисяч чотириста тридцять дві грн. 05 коп.) Стягнуто з ОСОБА_1 користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в дохід держави в розмірі 1 600, 00 грн. (одну тисячу шістсот грн.00 коп.) Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. Заочне рішення в загальному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог покликається на те, що не заперечує, що у нього існує борг перед АТ КБ «Приватбанк», однак із сумою заборгованості погодитись не може, оскільки такий є неправильним і незаконним. Погоджується лише в частині заборгованості 2 143 грн. 57 коп. тіла кредиту. Звертає увагу на те, що жодного договору ним не підписувалось і тарифи, про які зазначає позивач йому доведені до відома не були. Пеня і штрафи між ними як сторонами договору не обговорювалась. З покликанням на судову практику Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути 2143 грн. 57 коп. У відзиві на апеляційну скаргу позивач АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 37 432 грн. 05 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що 04.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н про надання банківських послуг, на підставі якого відповідачу було надано кредитні кошти у сумі 2 500, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки відповідач протягом терміну дії договору кредиту, не виконував своїх зобов`язань перед банком по своєчасному поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами, станом на 31.03.2017 року заборгованість відповідача перед ПАТ КБ "ПриватБанк" становить 37 432, 05 грн., з яких: 2 143, 57 грн. заборгованість за кредитом; 29 529, 81 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 500, 00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання послуг: 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 758, 67 грн. штраф (процентна складова). Встановивши вказані обставини суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 37 432, 05 грн., що включає в себе тіло кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання послуг. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у сумі 2 143 грн. 57 коп. та не погоджується з висновком суду про стягнення із відповідача інших складових кредитної заборгованості, виходячи з наступного. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України). Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору. Судом встановлено, що 04.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (анкета-заява) №б/н про надання банківських послуг. На підставі такого відповідачу було надано кредитні кошти у сумі 2 500, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки відповідач не виконував своїх зобов`язань перед банком по своєчасному поверненню кредиту станом на 31.03.2017 року його заборгованість перед ПАТ КБ "Приватбанк" становила 2 143, 57 грн. за тілом кредитую. Окрім того, позивач у позовній заяві та розрахунку заборгованості вважає, що відповідач також заборгував банку за цим кредитом: 29 529,81 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 500 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 758,67 грн. штраф (процентна складова). Як вбачається із апеляційної скарги відповідача, він дійсно користувався кредитними коштами за допомогою картки, знімав готівку з банкоматів, вносив кошти на сплату, поповнював картку і визнає, що його заборгованість перед банком за тілом кредиту становить 2143, 57 грн. У заяві позичальника ОСОБА_1 від 04.05.2012 року процентна ставка не була зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.05.2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку як невід`ємні частини спірного договору, положеннями яких передбачені процентна ставка за користування коштами, пеня за несвоєчасне погашення кредиту, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати заборгованості за комісією та пенею, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 встановлено, що Умови та Правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» могли неодноразово змінювалися самим Банком з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. У вказаній постанові також зазначено, що відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані АТ КБ «Приватбанк» Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що з огляду на вищевказані обставини та зміст статей 633, 634 ЦК України слід вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, оскільки вони не підписані відповідачем, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тому, на думку колегії суддів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Більше того, укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін.). Враховуючи викладене й те, що у Анкеті-заяві підписаній відповідачем не передбачено сплати позичальником процентів за користування кредитними коштами у розмірі 30% на рік на суму залишку, як просить стягнути позивач з відповідача за вказаним позовом, посилаючись на Умови та правила надання продукту кредитних карт, та не передбачено сплати пені та штрафів у вказаних позивачем розмірах, колегія суддів, із урахуванням наведених вище норм матеріального права та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), доходить висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 29 529, 81 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом; 3 500, 00 грн. заборгованості за пенею та комісією, 500, 00 грн. штрафу (фіксована частина) та 1 740 грн. 77 коп. штрафу (процентна складова). При цьому, вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредитом у розмірі 2143 грн. 57 коп., є підставною, а тому підлягає задоволенню, оскільки надання банком кредиту у вказаному вище розмірі не заперечується відповідачем. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме, в частині стягнення з відповідача у користь позивача заборгованості за кредитом розмірі 2143 грн. 57 коп. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною десятою вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладання судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обв`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Звертаючись до суду з позовною заявою ПАТ КБ «Приватбанк» сплачено судовий збір у розмірі 1 600, 00 грн. Позовні вимоги банку задоволено частково і з відповідача на користь банку підлягав стягненню судовий збір у розмірі 91 грн. 63 коп. Скаржником сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 400, 00 грн. Апеляційну скаргу скаржника задоволено частково, тому на користь скаржника підлягав би стягненню судовий збір у розмірі 137 грн. 44 коп. Враховуючи положення частини десятої статті 141 ЦПК України з урахуванням принципу пропорційності та взаємозаліку понесених сторонами судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, які підлягають стягненню з кожного з них у користь іншого, з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 45 грн. 81 коп. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 24 лютого 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», перейменованого у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (р/р № НОМЕР_2 , МФО №305299 код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість в сумі 2 143 грн. 57 коп. (дві тисячі сто сорок три грн. 57 коп.). В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (р/р № НОМЕР_2 , МФО №305299 код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 45 грн. 81 коп. В задоволенні решти вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 24 лютого 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.