Постанова 4811 № 466/2683/19

Справа № 466/2683/19 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б. Провадження № 22-ц/811/3083/19 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М., секретар: Бадівська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Єзерського Р.Б. від 06 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення, - в с т а н о в и л а : ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2019 року в порядку забезпечення позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення, - накладено арешт на нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв. м., житлова площа 15,7 кв. м та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 28.08.2011. Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Вважає ухвалу необґрунтованою та безпідставною, незаконною, оскільки заходи забезпечення позову, які застосовані судом не є необхідними для виконання рішення суду чи для ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; необґрунтовані та недоведені. Зазначає, що спірна квартира знаходиться в іпотеці ПАТ «Універсал Банк» та під аналогічним арештом, накладеним ухвалою Львівського апеляційного суду від 21.11.2018 року у справі №466/8526/14-ц. Зазначає, що враховуючи, що на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вже накладено обтяження у вигляді заборони відчуження на нерухоме майно та іпотеки та арешт нерухомого майна, то накладення арешту на дане нерухоме майно є безпідставним. Вказує на те, що в ухвалі не наведені жодні обставини, які б доводили що відповідачем можуть вчинятися будь-які дії, спрямовані на унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому. В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників),зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, причин неявки у судове засідання не повідомлено та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви осіб, що беруть участь у справі в межах доводів позовної заяви, заяви про забезпечення позову, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.2 ст. 149, ч.1 ст. 153, ч.2 ст. 247 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», та задовольняючи заяву про забезпечення позову, прийшов до висновку про підставність та обґрунтованість побоювань позивача щодо ухилення відповідача в майбутньому від виконання рішення суду. У зв`язку з чим вважав, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову, утруднить чи взагалі зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому. Колегія суддів, перевіряючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги вважає, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції немає. Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов`язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов`язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у якій судом касаційної інстанції розтлумачено схожі правовідносини, «забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду». Відповідно до змісту п. 3 Постанови, згідно з п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб. Згідно змісту п.4 згаданої Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що: -між сторонами дійсно виник спір та -існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; -з`ясувати обсяг позовних вимог, -дані про особу відповідача, а також -відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз`яснень схожих за змістом правовідносин, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача; відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, 29.03.2019р. ПАТ «Універсал Банк» звернулося в суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просило: звернути стягнення на заставлене майно (предмет іпотеки), а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом продажу Предмету іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 863 400, 00 грн. по кредитному договору №24/166-07К від 31.10.2007 року укладеного між Банком та ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості в сумі 16 771, 84 дол. США. 5.09.2019р. АТ «Універсал Банк» звернулося із заявою про забезпечення позову, у якій просило суд: накласти арешт на нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м., житлова площа 15,7 кв.м. та належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 28.09.2011 року. В обґрунтування заяви зазначали, що відповідач заборгованість за відсотками та пенею за кредитним договором у добровільному порядку не сплачує. Банк вважає, що оскільки сума боргу за кредитним договором є значною, Відповідачі можуть розпорядитись власним майном, з метою уникнення виконання рішення суду, у наслідок чого, законні права та інтереси Банку не будуть захищені, а виконання рішення суду, що буде ухвалено за результатами розгляду позовної заяви, стане неможливим. Із доводів позовної заяви, апеляційної скарги та інших матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір чого ніким із учасників не заперечувалось та не спростовано. Як вбачається з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідач ОСОБА_2 з 26.08.2011 року є власником спірної квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , площею 42 кв.м. (а.с. 27-29). Також, слід вважати, що захід вжитий судом стосується та співмірний позовним вимогам та забезпечує виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог (які є майновими та забезпечують можливість реалізації позивачем своїх прав та інтересів як іпотекодержателя стосовно спірного майна), оскільки унеможливлює, зокрема, відчуження виключно спірного майна (фактично предмету спору) та вчинення будь-яких інших дій з цим майном, які можуть вплинути на майбутнє можливе виконання рішення суду про задоволення позову, а саме про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи вказане, наявність спору між сторонами свідчить, що загрози відчуження квартири є реальними. Крім цього, невжиття такого заходу слід вважати ставить під загрозу можливість виконання потенційного рішення суду про задоволення позову: оскільки спірне майно може бути відчуженим та зважаючи на перебування такого спору у суді; також є загроза того, що спірне майно може бути видозмінене або іншим чином реконструйоване, переобладнане тощо, що знову ж може утруднити чи зробити неможливим виконання потенційно можливого рішення про задоволення позову, яким позивач захищає своє майнове право. Окремо щодо доводів скарги про те, що на спірне майно зареєстровано обтяження та заборона відчуження у зв`язку із договором іпотеки, то такі слід вважати безпідставними та такими, що по суті не впливають на законність оскаржуваної ухвали, оскільки, як вбачається з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 27-29)та вказано самим апелянтом, заборона відчуження та обтяження зареєстровані не на спірну квартиру, а квартиру, майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру, загальною площею 38,45 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , тобто на зовсім інший об`єкт, який на даний час видозмінений та вказані обтяження не є перешкодою у вчиненні дій, що можуть унеможливити виконання потенційного рішення суду про задоволення позову, про які йшлося. Накладення арештів в межах інших проваджень та іншими особами на забезпечення своїх інтересів, також, не є такими гарантіями та заходами, що можуть забезпечити виконання потенційного рішення суду про задоволення позову у цій справі, а навпаки додатково свідчать що загрози відчуження квартири є реальними. Решта доводів скарги стосуються спору по суті та не можуть бути враховані при вирішенні питання про забезпечення позову. Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу ж суду першої інстанції, як таку, що відповідає обставинам, які мають значення та вимогам закону слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 04 лютого 2020 року. Головуючий : Я.А. Левик Судді: Л.Б. Струс М.М. Шандра