Постанова 4817 № 601/1543/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 601/1543/18Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А. Провадження № 22-ц/817/3/20 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 січня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Сташків Б. І., Хома М. В., з участю секретаря - Сович Н.А. представника апелянта ОСОБА_1 .В., третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 601/1543/18 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Коротич І.А., повний текст якого складено 11 жовтня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 22 листопада 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір кредиту №770/38-342-06, відповідно до умов якого останньому було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 10000.00 доларів США, зі сплатою 13% річних та кінцевим терміном погашення по кредиту до 20 листопада 2016 року. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір б/н, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку нежитлову будівлю загальною площею 163.00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 14 червня 2010 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» отримало назву ПАТ «Укрсоцбанк». У порушення умов договору, ОСОБА_2 свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 16 липня 2018 року має заборгованість у розмірі 15202.53 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом 7094.37 дол. США та за відсотками 8108.16 дол. США. Враховуючи наведене, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ «Альфа-Банк», як правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк», подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно застосовано строки позовної давності, оскільки останній платіж по кредиту мав місце 12 квітня 2019 року, який боржником було сплачено добровільно. Зазначає, що ОСОБА_2 виконав Рішення третейського суду, згідно якого заборгованість розрахована станом на 2011 рік, тільки у квітні 2019 році та у гривневому еквіваленті до валюти кредитування станом на дату прийняття рішення суду, а не на дату виконання цього рішення, що призвело до того, що станом на даний час у ОСОБА_2 залишилась прострочена заборгованість як по тілу кредиту, так і по нарахованих процентах. Звертає увагу на те, що рішення третейського суду не є рішенням суду в розумінні п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України. Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У грудні 2019 року ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відзив мотивований тим, що АТ «Альфа-Банк» у апеляційній скарзі безпідставно посилається, як на підставу задоволення свого позову, на правову позицію, викладену у Постанові ВС у справі № 921/107/15-г/16 від 18 вересня 2018 року, оскільки у справі, що розглядається Тернопільським апеляційним судом, мають місце інші обставини. Вказує, що з ухваленням Третейським судом рішення від 16 листопада 2010 року про задоволення вимог кредитора про дострокове погашення усієї суми існуючої на той час заборгованості із ОСОБА_2 , його кредитний договір припинив свою дію, а правовідносини сторін позивача та відповідача, що грунтувались на кредитному договорі, зокрема, сплата та нарахування процентів, припинилися, оскільки судове рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою ст.625 ЦК України, які не є заборгованістю за договором кредиту, а є штрафними санкціями, що застосовуються у процесі виконання судового рішення. Крім того, позивач змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором позичальника з 20 листопада 2016 року на 10 вересня 2010 року. Тобто, з цього часу почав рахуватись строк позовної давності на стягнення заборгованості в примусовому порядку, в тому числі і подачі позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, позивач скористався цим правом тільки в 2018 році - з пропуском строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні даного позову. В судовому засіданні представник апелянта адвокат Панченко Д.В. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Третя особа ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. У грудні 2019 року відповідач ОСОБА_5 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено наступні обставини. 22 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір №770/38-342-06, згідно якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в сумі 10000 доларів США зі сплатою 13 процентів річних та кінцевим терміном погашення по кредиту до 20 листопада 2016 року (а.с.28-30). В якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань по поверненню кредиту з відсотками, 22 листопада 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г.В. та зареєстрований в реєстрі за №4695. Згідно умов даного договору ОСОБА_5 передав в іпотеку належну йому на праві власності нежитлову будівлю загальною площею 163.00 квадратних метри, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З додаткової угоди №1 про внесення змін до договору кредиту №770/38- 342- 06 від 22 листопада 2006 року вбачається, що у зв`язку із зміною умов кредитування за Договором кредиту № 770/38-342-06 від 22 листопада 2006 року, сторони домовились про те, що з 20 жовтня 2008 року встановлюється процентна ставка за користування кредитом на рівні 15 процентів річних. Інші умови договору залишаються незмінними (а.с.31). З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 01 листопада 2006 року № 12365471 року вбачається, що нежитлова будівля загальною площею 163.00 квадратних метри, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_5 (а.с.38-40). З довідки-розрахунку заборгованості від 16 липня 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 є клієнтом ПАТ «Укрсоцбанк» та має заборгованість за договором кредиту №770/38-342-06 (791СІ70061122001) від 22 листопада 2006 року (дата повернення 20 листопада 2016 року, сума договору 10000.00 доларів США, % ставка 15.00) в розмірі 15202.53 доларів США, яка складається з наступного : 7094.37 доларів США заборгованість по тілу кредиту; 8108.16 доларів США - заборгованість за відсотками (а.с.45-48). Із звіту № ВА 180725-005, проведеного ТзОВ «БІЗНЕС АССІСТ» слідує, що ринкова вартість нежитлової будівлі загальною площею 163.0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 22 серпня 2003 року, складає (без урахування ПДВ) 626409 гривень (а.с.6). З рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2018 року (справа №601/1090/18), яке набрало законної сили, вбачається, що судом визнано виконавчий напис, вчинений 23 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі за номером 5894 таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.101-108). Згідно рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків від 16 листопада 2010 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 60087 гривні 32 копійки заборгованості та 1000 гривень 87 копійок витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом. На підставі вказаного рішення Третейського суду видано виконавчі листи та відкрито виконавче провадження № 35527370 від 05 грудня 2012 року. Із постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 квітня 2019 року ВП № 35527370 вбачається, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2604/4121, виданого 12 жовтня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 60087 гривні 32 копійки заборгованості та 1000 гривень 87 копійок витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом, закінчено, у зв`язку із сплатою даної заборгованості в повному обсязі, що підтверджено платіжними дорученнями №841 від 20 березня 2013 року, № 1046 від 12 квітня 2013 року, № 2572 від 11 вересня 2013 року, №1859 від 12 квітня 2019 року (а.с.118-119). Зазначені факти й обставини учасниками процесу не оспорені. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ч.1 статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12 цього Закону. Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, направивши 10 вересня 2010 року на підставі ч.2 статті 1050 ЦК України, п.4.5 договору кредиту позов до Третейського суду про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 , який було задоволено. Отже, позивач на підставі вищенаведених обставин змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором позичальника з 20 листопада 2016 року на 10 вересня 2010 року. Апеляційний суд звертає увагу, що після закінчення строку кредитування або після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право на нарахування процентів та неустойки за кредитним договором. У такому випадку права кредитора захищаються статтею 625 ЦК України. Аналогічний висновок висвітлений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц. 10 квітня 2019 року ОСОБА_2 у повному обсязі погасив заборгованість за договором кредиту № 770/38-342-06 від 22 листопада 2006 року. З огляду на те, що заборгованість за кредитним договором погашена позичальником у відповідності до рішення Третейського суду, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що даний позов до задоволення не підлягає. Безпідставними є твердження АТ «Альфа-Банк» щодо застосування до спірних правовідносин правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (справа №921/107/15-г/16), оскільки у наведеній постанові мали місце обставини, за яких судове рішення про стягнення заборгованості достроково за договором кредиту на момент звернення до суду із додатковим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не було виконано ні Позичальником, ні Поручителям. Тобто, на момент розгляду справи у суді існувало невиконане основне зобов`язання за договором кредиту, що є законною підставою для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення невиконаного зобов`язання. У даній справі, яка розглядається у Тернопільському апеляційному суді, судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за договором кредиту на час постановлення рішення у суді першої інстанції Позичальником вже було виконано. Апеляційний суд не приймає до уваги посилання апелянта щодо необхідності застосування до спірних правовідносин постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа №373/2054/16-ц) про стягнення заборгованості за кредитом у валюті кредиту доларах США, оскільки у даній справі, яка розглядається у Тернопільському апеляційному суді, рішенням Третейського суду від 16 листопада 2010 року стягнуто на користь Банку заборгованость не у валюті кредиту, а саме у гривнях. Вказане рішення суду позивачем оскаржено не було та за його заявою 12 жовтня 2012 року Дніпровським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист за №2604/4121 про стягнення з Позичальника заборгованості за договором кредиту № 770/38-342-06 від 22 листопада 2006 року в загальній сумі 60087.32 грн., який в подальшому ним було пред`явлено до примусового виконання до відділу ДВС Кременецького районного управління юстиції. Щодо пропуску позивачем строку позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а спеціальна позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені) - один рік (ст.ст.257, 258 ЦК). Відповідно до ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4.ст.267 ЦК). З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відзиві на позов порушено питання про застосування у даній справі наслідків пропуску строку позовної давності (а.с.90-95). Відповідач зазначив, що позивач, дізнавшись про порушення свого права в 2010 році, звернувся за його захистом до Третейського суду, чим достроково змінив строк виконання зобов`язання. Отже, після прийняття Третейським судом рішення від 16 листопада 2010 року почався перебіг позовної давності. Проте, із даним позовом позивач звернувся до суду лише у серпні 2018 року. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. В даному випадку сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань. Так, у пункті 1.1 договору іпотеки сторони фактично узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує виконання Іпотекодавцем ( ОСОБА_5 ) зобов`язань за договором кредиту № 770/38-342-06 від 22 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_6 та іпотекодержателем. Відповідач фактично взяв на себе обов`язок задовольнити вимоги іпотекодержателя за згаданою кредитною угодою щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії. Поряд з цим, згідно із пунктом 4.4. Кредитного договору, в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених Договором, протягом більше, ніж десять робочих днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, Позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня Кредитора погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичне використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів. Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту 20 листопада 2016 року. Разом з тим, рішенням Третейського суду від 16 листопада 2010 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 60087 гривні 32 копійки заборгованості, та 1000 гривень 87 копійок витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом. Також, вказаним рішенням Третейського суду встановлено, що позивачем з метою досудового врегулювання спору направлені письмові повідомлення з вимогою повернути в повному обсязі кредит із нарахованими відсотками та штрафними санкціями. Апеляційний суд звертає увагу, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким чином, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. В даному випадку, у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, Банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши у 2010 році вимогу боржнику про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних з ним платежів, про що зазначив у позовній заяві, поданій до суду у 2010 році, про дострокове погашення заборгованості за цим же кредитним договором. Рішенням Третейського суду від 16 листопада 2010 року позовну заяву задоволено. Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги. У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 09 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16 зазначено, що пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов. Вказані обставини спростовують доводи апелянта про те, що 12 квітня 2019 року ОСОБА_2 здійснив останній платіж по кредиту, відтак трирічний строк позовної давності позивачем не пропущено. Апеляційний суд звертає увагу на те, що примусове стягнення працівниками ДВС заборгованості з ОСОБА_2 за рішенням суду не є тією дією, що свідчить про визнання Позичальником боргу, який виник після винесення рішення суду про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитом. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з даним позовом Банк звернувся до суду після спливу строку позовної давності. Окрім цього, апеляційний суд не бере до уваги твердження апелянта про те, що рішення Третейського суду було винесено лише щодо стягнення заборгованості по кредиту, а позов у даній справі поданий про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Аналогічний висновок висвітлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13-ц. Безпідставними є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги рішення третейського суду, яке не є рішенням суду в розумінні вимог п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки факт звернення позивача в 2010 році до Третейського суду з вимогами дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про зміну строку виконання зобов`язання та впливає на перебіг строку позовної давності. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи у задоволені позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 04 лютого 2020 року. Головуючий - підпис Судді - два підписи