Постанова 4874 № 906/599/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року Справа № 906/599/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П. секретар судового засідання Полюхович І.Г. за участю представників сторін: позивача: не з`явився відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунець-Агро" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 22.10.19р. суддею Маріщенко Л.О. об 11:50 год. у м.Житомирі, повний текст складено 29.10.19р. у справі № 906/599/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Демянюка Олександра Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю" Яблунець-Агро" про стягнення 579 668,22 грн ВСТАНОВИВ: ФОП Демянюк О.М. звернувся до суду з позовом до ТОВ "Яблунець-Агро" про стягнення 579 668,22 грн, з яких 420 680,00 грн основної заборгованості, 64 542,68 грн пені, 19 985,18 грн 3% річних, 74 460,36 грн інфляційних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань по сплаті орендної плати за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №24/03-У від 24.03.2017р., в результаті чого утворилась заборгованість, яка є предметом спору. Рішенням господарського суду Житомирської області від 22 жовтня 2019 року у справі №906/599/19 позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунець-Агро" (11250, Житомирська область, Ємільчинський район, смт. Яблунець, вул. Героїв України, 81, код ЄДРПОУ 40401342) на користь Фізичної особи - підприємця Демянюка Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) - 420 680,00 грн боргу, 57 029,20 грн інфляційних, 19 985,18 грн 3% річних, 7 465,42 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 628, 629, 798, 799 ЦК України, ст.ст. 179, 181, 193, 283 ГК України, підписані сторонами та скріплені печатками: акт передачі-приймання від 24.03.2017р. та акти здачі-приймання робіт за період з травня по липень 2017р. на загальну суму 420 680,00 грн., п. 5.3. договору щодо строку здійснення остаточного розрахунку, вважає заявлену вимогу позивача про стягнення 420 680,00 грн обґрунтованою, заявленою відповідно до чинного законодавства та такою, що підлягає задоволенню. Крім того, з посиланням на ст.ст. 223, 230, 232 ГК України, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст. ст. 258, 259 ЦК України, суд зазначив, оскільки позов до суду позивачем було подано 12.06.2019р., а строк позовної давності для стягнення пені сплив 01.05.2019р., тому в задоволенні вимоги в частині стягнення 64 542,68 грн пені слід відмовити. Також, суд з посиланням на ст. 625 ЦК України, постанову пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" вказав, що оскільки строк оплати оренди у відповідача настав 31.10.2017р., то право на нарахування інфляційних втрат у позивача настало з листопада, а не з жовтня 2017р., а тому суд здійснивши власний розрахунок, прийшов до висновку, що розмір інфляційних становить 57 029,20 грн., а в решті інфляційних слід відмовити, а також прийшов до висновку про задоволення вимоги про стягнення 3% річних у повному обсязі. Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 22.10.2019 року у справі №906/599/19 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Демянюка Олександра Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунець-АГРО" про стягнення боргу відмовити. З посиланням на п. 5.3 укладеного між сторонами договору зазначає, що підставою для оплати є рахунки або рахунок, виставлений орендарем. Однак, позивачем не доведено факту направлення відповідачу рахунку/рахунків. Крім того, як зазначає скаржник, в договорі відсутні погодження сторін обов`язку відповідача самостійно отримувати платіжні документи (рахунки), відсутні й підстави вважати, що надані позивачем послуги неоплачені саме з вини відповідача. Також, на думку скаржника, суд першої інстанції помилково зробив висновок про виникнення у відповідача обов`язку по проведенню розрахунку за надані послуги оренди техніки виключно на підставі актів здачі-приймання робіт за період з травня по липень 2017р., ігноруючи при цьому, умови договору щодо обов`язку позивача виставити рахунок/рахунки на оплату відповідачу. Відзиву на апеляційну скаргу від ФОП Демянюк О.М. не надійшло, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлені заздалегідь та належним чином (а.с. 99-102). Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними у справі доказами. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. 24.03.2017р. між ФОП Демянюком Олександром Миколайовичем (орендодавець/позивач) та ТОВ "Яблунець - Агро" ( орендар/відповідач) укладено договір № 24/03-У оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем. Відповідно до п. 1.1 договору, у порядку, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування оприскувач самохідний Coupe (далі Техніка), а орендар зобов`язується прийняти техніку орендодавця та сплатити орендодавцеві орендну плату за її використання. Техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем 24 березня 2017 року. Передача техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря ( п. 3.1 договору). Пунктом 4.1 договору передбачено, що техніка вважається переданою в оренду з дати підписання сторонами акту приймання-передачі техніки. Строк оренди з 24.03.2017р. по 15.10.2017р. ( п. 4.2 договору). В пункті 5.1 договору сторони погодили, що сума орендної плати за цим договором складає 130,00 грн за 1 га оброблений. Оплата оренди може здійснюватись декількома окремими платежами або одним єдиним платежем у строк до 31.10.2017р.. Підставою для оплати є рахунки або рахунок, виставлені орендодавцем ( п. 5.3 договору). Датою виконання обов`язків орендаря з оплати оренди вважаються виконаними з моменту (дати) зарахування грошових коштів за цим договором на банківський рахунок орендодавця (п. 5.5 договору). Датою виконання обов`язків орендодавця з передачі техніки з екіпажем в оренду вважається виконаними з моменту (дати) передачі техніки орендарю за відповідним актом передачі - приймання. Датою повного виконання обов`язків орендодавця вважається момент (дата) прийняття (повернення) техніки з екіпажем за відповідним актом передачі-приймання або дата письмової вимоги орендодавця щодо повернення техніки з екіпажем (п. 5.5 договору). Згідно п. 7.1 договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний протягом 3 діб передати техніку орендодавцю за актом передачі-приймання. Повернення техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря. Пунктом 9.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року. Закінчення терміну цього договору не звільняє від виконання обов`язків за цим договором, за виключенням випадків, коли сторони домовляться про інше. 24.03.2017р. сторони підписали додаток № 1 до договору в якому сторони визначили перелік техніки, що передається в оренду з екіпажем та зазначили, що вартість предмета оренди складає 204 000,00 грн. На виконання умов договору позивачем було передано в оренду відповідачу оприскувач Spra-Coupe - 3440-80 двигун № НОМЕР_2 про що був складений та підписаний акт передачі-приймання транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів № 1 від 24.03.2017р.. Відповідач орендував оприскувач самохідний протягом травня-липня 2017р., що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт ( послуг) , а саме: - акт № ОУ-0000002 здачі - приймання робіт ( надання послуг) за травень 2017р. загальною вартістю 140 300,00 грн; - акт № ОУ-0000005 здачі - приймання робіт ( надання послуг) за червень 2017р. загальною вартістю 140 300,00 грн; - акт № ОУ-0000007 здачі - приймання робіт ( надання послуг) за липень 2017р. загальною вартістю 140 080,00 грн. Усього орендна плата за передану в оренду техніку за вказаний період склала 420 680,00 грн. Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, відповідач повинен здійснити розрахунок по орендній платі у строк до 31.10.2017р., однак у погоджений строк кошти на банківський рахунок орендодавця не перерахував, а тому позивач звернувся до господарського суду Житомирської області із позовом до ТОВ "Яблунець-Агро" про стягнення 579 668,22 грн, з яких 420 680,00 грн основної заборгованості, 64 542,68 грн пені, 19 985,18 грн 3% річних, 74 460,36 грн інфляційних. Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного ними 24.03.2017р. договору оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №24/03-У. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України) Відповідно до частини 1 ст. 798 Цивільного кодексу України, предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби. Частиною 1 ст. 799 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.ст. 525, 526 ЦК України). За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Так, в пункті 5.3 договору № 24/03-У визначено, що оплата оренди може здійснюватися декількома окремими платежами або одним єдиним платежем у строк до 31.10.2017р.. Підставою для оплати є рахунки або рахунок, виставлені орендодавцем. Як убачається з матеріалів справи, та підтверджується, зокрема, підписаним сторонами та скріпленим печатками актом приймання - передачі транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів №1 від 24.03.2017р. позивач передав відповідачу об`єкт оренди - оприскувач Spra-Coupe - 3440-80 двигун № НОМЕР_2 , актом № ОУ-0000002 здачі - приймання робіт ( надання послуг) за травень 2017р. загальною вартістю 140 300,00 грн, актом № ОУ-0000005 здачі - приймання робіт ( надання послуг) за червень 2017р. загальною вартістю 140 300,00 грн, актом № ОУ-0000007 здачі - приймання робіт ( надання послуг) за липень 2017р. загальною вартістю 140 080,00 грн. на загальну суму - 420 680,00 грн. Проте, відповідач зі свого боку порушив зобов`язання щодо своєчасної сплати орендної плати, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість у сумі 420 680,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. При цьому, відповідач заперечуючи проти вказаного позову, як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції вказує на відсутність у матеріалах справи доказів надання відповідачу рахунку/рахунків на оплату, і як наслідок відсутність у відповідача зобов`язання зі сплати орендної плати на, що суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Так, в пункті 5.3 договору № 24/03-У сторони чітко визначили порядок проведення сплати орендної плати та встановили, що остаточний розрахунок орендар зобов`язаний здійснити до 31.10.2017р.. Згідно із ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача виник обов`язок по сплаті позивачу заборгованості після 31.10.2017р., як це передбачено у договорі, є правомірним. Крім того, відповідно до ст.198 Господарського кодексу України платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Також, як встановлено судом апеляційної інстанції, сторони у договорі (п. 5.2) узгодили, розрахунки у безготівковій формі в національній грошовій одиниці України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця зазначений у договорі. Факт передачі позивачем відповідачу об`єкта оренди підтверджується наявними у справі підписаними та скріплені печатками сторін акт передачі-приймання від 24.03.2017р. та актів здачі-приймання робіт за період з травня по липень 2017 на загальну суму 420 680,00 грн. З урахуванням наведених положень укладеного сторонами договору, виходячи з факту підписання сторонами акта передачі-приймання від 24.03.2017р. та актів здачі-приймання робіт за період з травня по липень 2017р., колегія суддів приходить до висновку, що строк виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати за надану в оренду техніку станом на час вирішення спору у суді першої інстанції є таким, що настав. Остаточні розрахунки мали бути здійснені відповідачем до 31.10.17 р.. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що за своїм призначенням рахунок-фактура не відповідає ознакам первинного документа, встановленим ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки рахунком-фактурою не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції. Порядок створення, отримання та відображення підприємствами у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N

88. Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Слід звернути увагу на те, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є невідкладною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплати орендної плати за техніку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №37/405 від 29.09.2009р.. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що відповідно до умов договору, у відповідача виник обов`язок по проведенню розрахунку за надані послуги оренди техніки термін якого сплив 31.10.2017р., а твердження скаржника про протилежне не беруться судом апеляційної інстанції до уваги та спростовуються наведеним вище. На момент розгляду справи, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не подано доказів щодо погашення вказаної суми заборгованості, не спростовано її розмір. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає вимогу позивача про стягнення 420 680,00 грн обґрунтованою, заявленою відповідно до чинного законодавства та такою, що підлягає задоволенню. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Судом встановлено, що позивач виконав свій обов`язок щодо передачі об`єкта оренди належним чином, натомість відповідач свої зобов`язання щодо розрахунків у строк до 31.10.2017р. не виконав. У зв`язку із чим, позивачем було нараховано пеню у розмірі 64 542,68 грн за період з 01.11.2017р. по 01.05.2018р., 3% річних у розмірі 19 985,18 грн. за період з 01.11.2017р. по 01.06.2019р. та інфляційні нарахування у розмірі 74 460,36 грн. за період з жовтня 2017р. по лютий 2019р. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купують населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, який наданий позивачем, зазначає, що останній здійснений в порушення п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", оскільки строк оплати оренди у відповідача настав 31.10.2017р., то право на нарахування інфляційних втрат у позивача настало з листопада, а не з жовтня 2017р., а тому вважає правильним перерахунок здійснений судом першої інстанції та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 57 029,20 грн.. Щодо розрахунку 3% річних, який міститься у матеріалах справи, судова колегія вважає його правильним та арифметично вірним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 19 985,18 грн. Щодо стягнення пені судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені). Згідно із п. 8.3 договору, у разі порушення будь-якою стороною своїх зобов`язань за цим договором, винна сторона сплачує на вимогу іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення та існування заборгованості від загальної простроченої суми за кожний день прострочення. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно із частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Таким чином, враховуючи доведеність факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивачем правомірно нараховано пеню. Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, у позовній заяві і доданому до неї розрахунку позивач просить стягнути з відповідача 64 542,68 грн пені за період з 01.11.2017р. по 01.05.2018р. (6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, ч. 6 ст. 232 ГК України), колегія суддів зауважує, що вказаний період і розмір простроченого платежу відповідно до умов договору визначені позивачем правильно. При цьому, відповідач у своєму відзиві на позов заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені. Частиною першою статті 223 ГК України унормовано, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України. За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частиною 1 статті 259 ЦК України унормовано що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідного договору про збільшення позовної давності між сторонами укладено не було. Таким чином, враховуючи, що позов до господарського суду Житомирської області позивачем було подано 12.06.2019р., а строк позовної давності для стягнення пені сплив 01.05.2019, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги в частині стягнення 64 542,68 грн пені. За наведеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Отже, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи. А тому, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 22.10.2019р. у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування. Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунець-Агро" на рішення господарського суду Житомирської області від 22.10.19р. у справі № 906/599/19 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 22.10.19р. у справі №906/599/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №906/599/19 повернути до господарського суду Житомирської області. Повний текст постанови складений "05" лютого 2020 р. Головуючий суддя Миханюк М.В. Суддя Коломис В.В. Суддя Дужич С.П.