Постанова 4808 № 344/12389/17

Справа № 344/12389/17 Провадження № 22-ц/4808/125/20 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В. за участю секретаря Капущак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Бабій О.М. 5 листопада 2019 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 6 листопада 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У вересні 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 10.08.2007 року, посилаючись на те, що відповідач отримала у позивача кредит в розмірі 5090,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач належним чином не виконує своїх зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку із цим у останньої станом на 31.08.2017 року утворилася заборгованість в розмірі 47574 грн. 14 коп., яка складається з: 3567,53 грн. заборгованість за кредитом, 38078,32 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3424,76 заборгованість за пенею та комісією, 250 грн. штраф (фіксована частина), 2253,53 штраф (процентна складова). З огляду на наведене банк просив позов задовольнити, стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості за кредитним договором. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 5 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» 41645,85 грн. заборгованості за кредитним договором №б/н від 10 серпня 2007 року, з яких: заборгованість по тілу кредиту в сумі 3567,53 грн., заборгованість за відсотками в сумі 38078,32 грн., а також 1600 грн. витрат по оплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Вважає його необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. На його думку, копія заяви позичальника не може підтверджувати існування боргу, оскільки є лише пропозицією укласти договір, а для укладення договору обов`язковим елементом є прийняття цієї пропозиції, відсутність чого підтверджується матеріалами справи. Так, в анкеті відсутні умови, які є істотними для кредитного зобов`язання: сума грошових коштів, зазначена в анкеті, відрізняється сума від тієї, яку зазначає позивач в позові (в анкеті 5000 грн., в описовій частині позову 5090 грн., а в прохальній 3567,53 грн.), відсутня умова про надання позивачем тієї чи іншої суми відповідачу та умова про обов`язок її повернення, відсутній строк надання коштів позивачем та повернення їх відповідачем, а також посилання на картку, з якої відповідач міг отримувати кошти. Також вважає, що судом залишено поза увагою посилання позивача на зміну кредитного ліміту в односторонньому порядку на підставі Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, які викладені на банківському сайті та які не є складовою договору, оскільки не підписувались відповідачем. Крім того, судом зазначено, що останній платіж за кредитом відповідач здійснила 07.02.2015 року в розмірі 53,44 грн., що свідчить про переривання строку позовної давності шляхом вчинення дії, що свідчить про визнання боргу. Проте, таке твердження суду є помилковим, оскільки відповідач з 2014 року проживає на території Автономної Республіки Крим та не виїжджала на материкову територію України. Вказує, що платіж в розмірі 53,44 грн. був здійснений шляхом автоматичного списання грошових коштів з рахунку відповідача відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, які не є складовою кредитного договору, а тому суд дійшов помилкового висновку про переривання строку позовної давності даною обставиною. Що стосується строку на стягнення відсотків за користування кредитними коштами, то зазначає, що судом не взято до уваги тієї обставини, що позивач звернувся з позовом про їх стягнення за весь час користування, хоча загальний строк позовної давності складає три роки. При винесенні оскаржуваного рішення судом не взято до уваги, що Умови і правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку не є складовою договору, що свідчить про те, що попереднє списання позивачем з рахунку відповідача коштів на погашення штрафних санкцій є неправомірним і повинне тлумачитись як погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами. З огляду на викладене просить рішення Івано-Франківського міського суду від 05.11.2019 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до відповідача в якому зазначає, що 10.08.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (пізніше АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надало копію Заяви позичальника, яка підписана сторонами 31.07.2007 року (а.с. 7). У Заяві зазначено, що клієнт ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом підтверджує факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку. На підставі даної Заяви відповідач 10.08.2007 року отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , на якій встановлено кредитний ліміт у розмірі 5000 грн. (а.с. 7 (зворот), який у подальшому було змінено, а 15.12.2014 року зменшено до 3570 грн. (а.с. 112-116). Згідно копії Заяви базова ставка за користування кредитом становить 3% у місяць, а також передбачено сплату штрафу за порушення строків платежів у розмірі 250 грн. + 5% суми позову (а.с. 7 (зворот)). До кредитного договору банк додав також розрахунок заборгованості за Договором №б/н від 10.08.2007 року станом на 31.08.2017 року (а.с. 3-6), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 8-13), Виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.08.2007 року по 18.07.2018 року (а.с. 76-84). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача станом на 31.08.2017 року становить 47574,14 грн., і складається із: заборгованості за кредитом - 3567,53 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом 38078,32 грн., заборгованості за пенею та комісією 3424,76 грн., а також штрафів 2503,53 грн. (а.с. 3-6). Відповідно до копії повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 18.07.2018 року №30.1.0.0/2-20180525/4562 ОСОБА_1 згідно Кредитного договору №б/н від 10.08.2007 року отримала картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 08.2015 року (а.с. 99). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.08.2007 року. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а також комісії. Однак, враховуючи, що сторони договору погодили суму кредитного ліміту, відсотків за користування кредитними коштами, а також штрафів за несвоєчасне внесення кредитних платежів, позивач набув права на стягнення за такими складовими заборгованості у примусовому порядку. При цьому останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 07.02.2015 року в розмірі 53,44 грн., а тому із позовом до суду банк звернувся у межах загальної позовної давності та із пропуском спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення неустойки, у даному випадку штрафів. Однак, погодитися в повній мірі із такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ЗАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови таких договорів розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як вбачається з матеріалів справи, підписана 31.07.2007 року сторонами заява позичальника містить умову про те, що банк надав позичальнику кредит в сумі 5000 грн. з умовою сплати за користування кредитними коштами 3% на місяць на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно Виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.08.2007 року по 18.07.2018 року остання тривалий час користувалася кредитними коштами, оплачувала ними товари та послуги, отримувала готівку (а.с. 76-84). Отже наявність факту існування кредитних відносин між позивачем та відповідачем обґрунтовано підтверджуються обставинами, встановленими судом першої інстанції та зазначеними у рішенні. 24.05.2018 року представником відповідача до суду першої інстанції подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 57). Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд посилався на те, що останню операцію з поповнення карткового рахунку здійснено 07.02.2015 року, до суду із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 26.09.2017 року, тобто із дотриманням загального строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України. Однак, погашення кредитної заборгованості 07.02.2015 року сторона відповідача заперечує, а відповідно до Виписки по рахунку ОСОБА_1 07.02.2015 року кошти в розмірі 53,44 грн. були автоматично переведені банком для погашення кредитної заборгованості (а.с. 76-84). При цьому автоматичне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача, що свідчить про визнання ним свого боргу перед кредитором, й не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08.11.2017 року у справі №6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12.04.2018 року у справі №191/2478/15-ц (провадження №61-2501св18), від 11.07.2018 року у справі №366/1088/16-ц (провадження №61-17516св18), від 23.10.2019 року у справі №214/2863/16-ц (провадження №61-12054св18). Вказане не враховано судом під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі №369/6892/15-ц (провадження №14-96цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише стосовно прав або інтересів позивача у випадку, якщо суд при розгляді справи встановить таке порушення. У випадку відсутності порушеного права у позові слід відмовити з цих підстав. Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір від 10.08.2007 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення боржником кредиту та процентів за користування кредитними коштами. Такий строк іншими належними та допустимими доказами не підтверджений. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти, а також проценти за користування ними, у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» відповідачем не повернуті, з огляду на приписи частини другої статті 530 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №214/2863/16-ц (провадження №61-12054св18). Таким чином, звернувшись у вересні 2017 року з цим позовом до суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом (тіло кредиту) в розмірі 3567,53 грн. строк позовної давності не пропустив, а тому позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 3567,53 грн. підлягають задоволенню. Разом з тим, встановлено, що обґрунтовуючи позов в частині стягнення неустойки та комісії, позивач посилався, крім іншого, на Умови та Правила надання банківських послуг. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву про відкриття рахунку та приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг такі умови та правила не можна вважати складовою частиною кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). За таких обставин позовні вимоги про стягнення комісії та пені до задоволення не підлягають. Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого банком, починаючи з 01.01.2013 року банк почав застосовувати процентну ставку 30% річних; з 01.09.2014 року 34,80% річних; з 01.04.2015 року 43,20% річних (а.с. 5 (зворот) -6). В той же час сторонами належним чином було погоджено процентну ставку у розмірі 36% річних (3% на місяць), що відображено у Заяві позичальника, яка підписана сторонами 31.07.2007 року. Підвищення процентної ставки відбувалося відповідно до п. 5.3. Умов та правил надання банківських послуг. Таким чином з урахуванням процентної ставки у розмірі 36% річних та строку позовної давності з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 33338,03 грн. В силу пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч.ч. 1, 10 зазначеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Частиною шостою ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 5 листопада 2019 року скасувати, ухвалити нове. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570, адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001) 36905 (тридцять шість тисяч дев`ятсот п`ять) грн. 56 коп. заборгованості за кредитним договором №б/н від 10.08.2007 року, з яких: 3567 (три тисячі пятсот шістдесят сім) грн. 53 коп. заборгованість по тілу кредиту, 33338 (тридцять три тисячі триста тридцять вісім) грн. 03 коп. заборгованість за відсотками. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570, адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001) 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 5 лютого 2020 року. Головуюча: О.О. Томин Судді: Г.П. Мелінишин Л.В. Ясеновенко