Постанова 4803 № 215/951/19
від 04.02.2020 ·ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2658/20 Справа № 215/951/19 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 » про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а: У лютому 2019 року акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі АТ КБ ПриватБанк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 02 квітня 2008 року між ними та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNHDGB0000000028, за умовами якого вони надали ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 35 200 доларів США на строк до 02 квітня 2028 року зі сплатою відсотків за користування ними у розмірі 12,48% на рік на суму залишку заборгованості. Вказували, що ОСОБА_1 допустив порушення взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 04 лютого 2019 року за кредитним договором рахується заборгованість у загальному розмірі 106 031,98 доларів США, з яких; заборгованість за тілом кредиту 32 174,47 доларів США, заборгованість по відсоткам 23 722,38 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 1 613,91 долар США та заборгованості з пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 48 521,22 долари США. Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 32 174,47 доларів США, що еквівалентно 887 050,14 грн. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором DNHDGB0000000028 від 02 квітня 2008 року у розмірі 32 174 доларів США 47 центів, що у гривневому еквіваленті по курсу, встановленому НБУ на 11 листопада 2019 року (1 долар США = 24 гривні 50 коп.), становить 788 274 (сімсот вісімдесят вісім тисяч двісті сімдесят чотири) гривні 52 коп. На час дії Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» рішення суду не може бути примусово виконано у спосіб примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", та яке виступає як забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 , за споживчим кредитним договором DNHDGB0000000028 від 02 квітня 2008 року при недостатності коштів, одержаних АТ КБ ПриватБанк. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та постановити нове, яким у задоволенні позову банку відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив без уваги те, що банк вже звертався до нього з позовом та їх вимоги були задоволені, він сплачував кредит 5 років, а його квартира і так фактично вже належить позивачеві, крім того 21 жовтня 2019 року набрав чинності кодекс банкрутства та він має намір скористатися можливістю звернення з заявою до господарського суду про власне банкрутство. Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу позивачі не скористався. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 02 квітня 2008 року між позивач АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №DNHDGB0000000028, відповідно до умов якого позивач надав відповідачеві кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 02 квітня 2008 року по 02 квітня 2028 року включно у розмірі 35 200 доларів США, а також 7 040 доларів США на сплату страхових платежів, всього 42 240 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,04% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент видачі, а також винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів (а.с.11-13). В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №DNHDGB0000000028 від 02 квітня 2008 року між сторонами цього ж дня було укладено договір застави майнових прав №DNHDGB0000000028, згідно з умовами якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2014 року (а.с.52-53), зміненого рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року (а.с.49-51), в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №DNHDGB0000000028 від 02 квітня 2008 року станом на 15 липня 2013 року у розмірі 37 694 доларів США 08 центів звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 із зняттям ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за вказаною адресою; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено на час дії Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішено питання про стягнення судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року в частині позову про виселення і зняття з реєстраційного обліку скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог про виселення із зняттям з реєстраційного обліку позивачеві було відмовлено. Відповідач ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого станом на 04 лютого 2019 року відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за спірним кредитним договором станом на 04 квітня 2019 року рахується заборгованість у загальному розмірі 106 031,98 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту 32 174,47 доларів США, заборгованість по відсоткам 23 722,38 доларів США , заборгованість по комісії за користування кредитом 1 613,91 долар США та заборгованості з пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 48 521,22 долари США (а.с.5-9). Частково задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено порушення його прав та він має право на стягнення заборгованості за кредитним договором, втім у гривневому еквіваленті на час винесення рішення по даній справі та з зазначенням у ньому про його неможливість виконання у спосіб примусового стягнення нерухомого житлового майна. Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції. За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими. Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України. Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги та доводи апеляційної скарги цього не спростовують. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконується саме у зв`язку з дією Закону України Про мораторій на стягнення майну громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, заборгованість позичальником не погашена, а тому банк має право на стягнення з позичальника заборгованості саме за тілом кредиту. Посилання апеляційної скарги на те, що іпотечна квартира і так фактично вже належить позивачеві до уваги не приймаються, оскільки є хибними. Доводи апеляційної скарги про набрання чинності 21 жовтня 2019 року кодексом про банкрутства, до уваги не приймаються, оскільки Кодекс України з процедур банкрутства, який набув чинності 21 квітня 2019 року та ввівся в дію з 21 жовтня 2019 року, не має відношення до відповідача, оскільки на даний момент процедура банкрутства ним не була ініційована. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності підстав для часткового задоволення позову, втім не погоджується з зазначенням у третьому абзаці резолютивної частини оскаржуваного рішення того, що на час дії Закону України Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпеченні кредитів в іноземній валюті рішення суду не може бути примусово виконано у спосіб примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України Про іпотеку, та яке виступає як забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за споживчим кредитним договором DNHDGB0000000028 від 02 квітня 2008 року при недостатності коштів, одержаним АТ КБ ПриватБанк, оскільки у даному випадку не вирішується питання про звернення стягнення на майно, а тому вважає за можливе вийти за межі апеляційної скарги та виключити третій абзац оскаржуваного рішення. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Другий абзац резолютивної частини рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року: На час дії Закону України Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпеченні кредитів в іноземній валюті рішення суду не може бути примусово виконано у спосіб примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України Про іпотеку, та яке виступає як забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за споживчим кредитним договором DNHDGB0000000028 від 02 квітня 2008 року при недостатності коштів, одержаним акціонерним товариством комерційний банк ПриватБанк виключити. В решті рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.