Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 178/1236/19(2-а/178/15/19)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 178/1236/19(2-а/178/15/19) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2019 року (головуючий суддя Цаберябий Б.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти №4 батальйону №1 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Туманова Анатолія Юрійовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Криничанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до Інспектора роти №4 батальйону №1 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Туманова Анатолія Юрійовича (далі Відповідач), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд: - визнати дії Відповідача протиправними та скасувати постанову серії ЕАВ №1417424 від 12.08.2019 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмір 425 грн., за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а справу закрити за відсутністю складу правопорушення. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2019 по справі №178/1236/19(2-а/178/15/19) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено (а.с. 65-77). Департамент патрульної поліції Національної поліції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с.90-99). В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що факт скоєння правопорушення Позивачем підтверджується складеною у відповідності до вимог КУпАП постановою про адміністративне правопорушення та показаннями поліцейських, які виявили порушення правил дорожнього руху. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили. За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12 серпня 2019 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАВ №1417424, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 гривень. В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 12 серпня 2019 року в Дніпропетровській обл., на а/д М-04, 152 км., водій, керував транспортним засобом Volkswagen, номерний знак НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса обов`язкового страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п. 2.1.ґ. ПДР та здійснив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с.3). Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 12 серпня 2019 року є предметом судового розгляду в даній справі. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 року №1306. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. . 2.1.ґ. Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено відповідальність за Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"). Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З матеріалів справи встановлено, що Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, до суду першої інстанції не надав жодного доказу на підтвердження факту вчинення Позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, що свідчить про необґрунтованість притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог колегія суддів, в тому числі, зважує на практику Верховного Суду, зокрема на висновок, викладений у постанові від 26.04.2018 р. у справі №338/1/17 де Верховний Суд вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що обов`язок по доказуванню покладається не лише на відповідача, а і на позивача, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, з огляду на предмет спору у цій справі, саме на відповідача покладено обов`язок довести правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Безпідставними суд апеляційної інстанції вважає і посилання заявника апеляційної скарги на те, що під час винесення оскаржуваного рішення інспектор патрульної поліції діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений Законом, оскільки вказані доводи не можуть бути підставою для висновків щодо обґрунтованості оскарженого рішення, так як виконання патрульним поліцейським своїх обов`язків у відповідності до Закону України "Про Національну поліцію", не позбавляє останнього обов`язку обґрунтувати належними доказами прийняті ним рішення. Крім того, з огляду на наявність в матеріалах справи відзиву Відповідача, на якого безпосередньо покладається обов`язок доказування правомірності прийняття спірної постанови, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи заявника апеляційної скарги на не забезпечення судом першої інстанції дотримання принципу повноти та об`єктивності судового розгляду справи у зв`язку з відмовою у залученні Департаменту патрульної поліції до участі у справі у якості третьої особи. Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що оскільки Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - без задоволення. На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 310, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2019 по справі №178/1236/19(2-а/178/15/19) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова