Постанова 4850 № 425/3895/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року справа №425/3895/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Київській області сержанта поліції Карпенка Сергія Олександровича на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2019 року у справі № 425/3895/19 (головуючий І інстанції Романовський Є.О.) за позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Київській області сержанта поліції Карпенка Сергія Олександровича про скасування рішення суб`єкта владних повноважень,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову поліцейського роти №4 батальйону патрульної поліції м. Бориспіль УПП Київської області сержанта поліції Карпенка С.О. серії ДПО №690985 від 10.11.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при складанні оскаржуваної постанови відповідачем були порушені його права та процедура притягнення до адміністративної відповідальності. Працівником поліції не надано будь-яких доказів на підтвердження порушення позивачем правил дорожнього руху, не повідомлено причину зупинки транспортного засобу, яким керував позивач. Крім того, позбавлено позивача можливості скористатися у повному обсязі правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2019 року позов задоволено. Скасовано постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 10 листопада 2019 року серія ДПО18 № 690985 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень. Закрито справу про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Підставу зупинки неодноразово було повідомлено позивачу, як цього вимагає ч. 4 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється, зокрема, експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України. Постанова про накладання адміністративного стягнення на позивача є правомірною, оскільки позивач не був пристебнутий ременем безпеки та не мав полісу обов`язкового страхування, чим порушив п.2.1 (ґ) ПДР. Позивач в адміністративному позові жодного разу не зазначив, що насправді був пристебнутим ременем безпеки або, що на вимогу поліцейського пред`явив поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, отже вказані обставини визнаються позивачем та не потребують додаткового доказування. Судом першої інстанції не враховано доводів відповідача, зокрема, письмового відзиву. Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції статті 264 КАС України. Суд першої інстанції під час розгляду справи не надав юридичної оцінки доказам, якими обґрунтував свої заперечення відповідач. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Постановою про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 10.11.2019 року серія ДПО18 № 690985 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. у зв`язку з тим, що 10.11.2019 року позивач, керуючи транспортним засобом «DAF TE 85 X», н/з НОМЕР_1 , на 76 км автодороги Київ-Харків не був пристебнутий ременем безпеки та не мав полісу обов`язкового страхування, чим порушив вимоги п.2.1 (ґ) ПДР (а.с.4, 22). Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не надано жодного доказу скоєння позивачем інкримінованих йому правопорушень. Оцінка суду. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 1 ст. 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За приписами статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 280 КУпАП визначений обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За приписами ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частинами 2, 4 вказаної статті визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Крім того, за приписами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Відповідно до статті 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону №580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Матеріали справи свідчать, що відповідачем на підтвердження обставин, викладених в оскаржуваній постанові, не надано жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, крім оскаржуваної постанови. Суд зазначає, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. При цьому, сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки викладення обставин правопорушення, без його фіксації або без належного підтвердження, не може бути належним доказом вчинення порушення. В матеріалах справи відсутній будь-який доказ, як-то відеозапис з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, який би підтвердив факт порушення позивачем правил дорожнього руху, що свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі №338/1/17 та від 23.10.2019 року у справі №357/10134/17. За приписами ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 690985 від 10.11.2019 року. Доводи апеляційної скарги про правомірність прийнятої постанови та того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативно-правовими актами є неприйнятними, оскільки ці доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Посилання апелянта, що позивач в адміністративному позові жодного разу не зазначив, що насправді був пристебнутим ременем безпеки або, що на вимогу поліцейського пред`явив поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, отже вказані обставини визнаються позивачем та не потребують додаткового доказування, суд не приймає, оскільки згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Разом з тим, доказів на спростування позиції позивача щодо протиправності оскаржуваної постанови відповідачем не надано. Крім того, як зазначив Верховний Суд в постанові від 15 травня 2019 року у справі №537/2088/17, сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище. Посилання апелянта, що суд першої інстанції під час розгляду справи не надав юридичної оцінки доказам, якими обґрунтував свої заперечення відповідач є не змістовним, з огляду на те, що жодних належним та допустимих доказів на обґрунтування своєї позиції відповідачем до суду надано не було. Посилання апелянта, що судом першої інстанції не надавалася оцінка відзиву відповідача, спростовується текстом рішення суду першої інстанції та матеріалами справи, які свідчать, що судом першої інстанції був досліджений вказаний відзив про що вказано в описовій частині рішення. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з ч. 3 ст. 272 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Керуючись ст. ст. 242, 286, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Київській області сержанта поліції Карпенка Сергія Олександровича на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2019 року у справі № 425/3895/19 залишити без задоволення. Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2019 року у справі № 425/3895/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 04 лютого 2020 року та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення виготовлено 04 лютого 2020 року. Головуючий І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв