Постанова 4803 № 205/3599/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1175/20 Справа № 205/3599/19 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В. за участю секретаря - Порубай М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 03.04.2008р. у розмірі 11 878,11 грн., який був укладений між позивачем та ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовна заява мотивована тим, що відповідно до вказаного кредитного договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, однак за час життя порушив взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів позивачу. Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права. ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», не скористалася. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 03.04.2008р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» (на теперішній час АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, згідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 5000,00 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а останній зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором. Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Ленінським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Згідно позовної заяви, суд встановив, що позивач, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилається на те, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки була прописана та проживала з померлим за однією адресою. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на недоведеність позовних вимог, зокрема, позивачем не надано суду доказів вартості майна, одержаного у спадщину ОСОБА_1 , в межах якої остання повинна задовольнити вимоги позивача як кредитора спадкодавця. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що відповідачка на момент смерті спадкодавця була зареєстрована разом з останнім за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим не перевірив чи вступила вона в управління або володіння спадковим майном, що свідчить про прийняття ним спадщини, оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину не свідчить про неприйняття особою спадщини. Зазначає, що АТ КБ "ПриватБанк", як кредитор спадкодавця, самостійно не мав можливості встановити обсяг майнових прав, що увійшли до складу спадщини, оцінити їх в грошовому еквіваленті, тому при встановленні факту відсутності такої інформації, для повного і всебічного з`ясування обставин справи, суд повинен був самостійно встановити дану інформацію. Апелянт вказує, що суд не дослідив наявність обставин, якими позивач обгрунтував свої вимоги, зокрема, фактичне прийняття відповідачами спадщини у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України, та правовий статус житла, у якому відповідачка проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Згідно зі статтею 1050 та частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки, належні йому відповідно до статей 1048,1056-1 цього Кодексу. У ст. 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом статей 526,527,530,532 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами, у строк, у встановленому місці та відповідній валюті. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Так, згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. При вирішенні спору про стягнення з спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Однак, апелянтом ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надана інформація щодо вартості майна, одержаного ОСОБА_1 у спадщину, в межах якої вона могла би задовольнити позовні вимоги кредитора. Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки була прописана та проживала з померлим за однією адресою не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, враховуючи обставини викладені вище. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1ст. 81 ЦПК України), збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК України). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а заочне рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 серпня 2019року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова