Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/9374/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1814/20 Справа № 205/9374/18 Головуючий у першій інстанції: Басова Н. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А., при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2019 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 18.07.2006 року ОСОБА_3 (позичальник) отримав кредит у розмірі 8000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. Спадкоємцями позичальника є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Позивачем 02.10.2017 року була направлена претензія кредитора до Першої дніпровської державної нотаріальної контори, яка була перенаправлена до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори за місцем заведення спадкової справи. Відповідачі прийняли спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання померлого позичальника, так як не відмовився від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки. 15.07.2018 року до спадкоємців було направлено лист-претензію, але ніяких дій не було виконано. Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором від 18.07.2006 року становить 8215,95 грн., яка складається з наступного: 7640,98 грн. - заборгованість за кредитом та 574,97 грн. - заборгованість за відсотками. Тому позивач просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів вказану заборгованість в загальному розмірі 8215,95 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 25 т.2). У зв`язку з відсутністю відповідачів за відомою суду адресою, що також відповідає відомостям адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 26.12.2019 року, сповіщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснено шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті судової влади (а.с. 15-16, 29-30, 31-32). Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію заяви позичальника ОСОБА_3 (позичальник) від 18.07.2006 року, за змістом якої останній просить надати йому кредит в розмірі 1500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну карту з базовою процентною ставкою 3% на місяць (36% річних) з розрахунку 360 днів у році зі строком дії кредитного ліміту, що відповідає строку дії карти (а.с. 8 т.1). Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено, зокрема, права та обов`язки сторін договору, відповідальність сторін, зокрема штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору 12 місяців з моменту підписання (п. 9.12) та інші умови, - позичальником не підписані (а.с. 9-14 т.1). Заява позичальника містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.07.2006 року, згідно якого, станом на 15.02.2018 року банком нарахована заборгованість в загальному розмірі 8215,95 грн., а саме: 7640,98 грн. - заборгованість за кредитом та 574,97 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 4-7 т.1). Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №7988 від 23.10.2015 року, складеного Відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с. 73 т.2). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ч. 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приват-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_3 від 18.07.2006 року процентна ставка визначена в розмірі 3% на місяць (36% річних) з розрахунку 360 днів у році (а.с. 8 т.1). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.07.2006 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, порядок нарахування і оплати процентів, зокрема, проценти за підвищеною процентною ставкою у випадку несвоєчасного виконання боргових зобов`язань (п.п. 5.5.1 Правил), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.07.2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.12.2018 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін договору про сплату підвищених (зміну банком в односторонньому порядку процентної ставки) процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Правила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Суду не надано доказів, що позичальником, за життя, визнавались Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку в редакції, що містяться у матеріалах справи; Умови та Правила позичальником не підписані, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 липня 2006 року шляхом підписання заяви позичальника. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони кредитного договору обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою у випадку несвоєчасного виконання боргових зобов`язань. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, нарахованих за підвищеною процентною ставкою понад 3% на місяць (36% річних). Колегія наголошує, що укладений кредитний договір від 18.07.2006 року у вигляді заяви позичальника, підписаний сторонами договору, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Встановивши, що позичальник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у даній справі підлягає встановленню розмір заборгованості за вказаним вище кредитним договором станом до дня смерті позичальника. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, судом встановлено отримання позичальником, за життя, тіла кредиту в сумі 7640,98 грн., що також підтверджується випискою з особового рахунку (а.с. 140-143 т.1), та не спростовано відповідачами. При визначенні суми заборгованості, суд приймає до уваги, що банком надано заяву позичальника ОСОБА_3 (позичальник) від 18.07.2006 року, яка підписана сторонами договору та містить погоджені умови, зокрема, щодо розміру процентів за користування кредитом 3% на місяць (36% річних) з розрахунку 360 днів у році. Таким чином, обґрунтованою є заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 18.07.2006 року по 31.03.2015 року за ставкою, що погоджена сторонами (36% річних) в сумі 1839,04 грн. Колегія звертає увагу, що позивачем безпідставно здійснено нарахування процентів за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою на рівні 43,2% річних в період з 01.04.2015 року по 18.10.2015 року (до дня смерті позичальника), що не погоджено в заяві позичальника ОСОБА_3 від 18.07.2006 року. У зв`язку з цим, колегія приходить до висновку про обґрунтованість нарахованої за період з 01.04.2015 року по 18.10.2015 року процентів за користування кредитом на рівні 36% річних з розрахунку 360 днів у році, що складає 1535,84 грн., виходячи із розміру заборгованості за тілом кредиту та наступного розрахунку: 7640,98 грн. (тіло кредиту) х 36% (процентна ставка) : 360 (кількість днів у році) х 201 (кількість днів, за які здійснюється нарахування). Таким чином, за період з 18.07.2006 року по 18.10.2015 року (до дня смерті позичальника) розмір заборгованості за процентами за користування кредитними коштами за ставкою, що не перевищує 36% річних, становить 3374,88 грн. (1839,04 грн. + 1535,84 грн.). Судом апеляційної інстанції також встановлено, що після смерті позичальника ОСОБА_3 відповідачкою ОСОБА_1 здійснені платежі на погашення кредитної заборгованості за вищевказаним кредитним договором в період з 10.11.2015 року по 15.02.2018 року на загальну суму 7165,30 грн. (865,30 грн. + 500,00 грн. + 1000,00 грн. + 500,00 грн. + 500,00 грн. + 500,00 грн. + 1000,00 грн. + 500,00 грн. + 500,00 грн. + 300,00 грн. + 500,00 грн. + 500,00 грн.), що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, а також копіями платіжних доручень (а.с. 4-7, 110-120 т.1). Отже, встановивши розмір заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.07.2006 року, станом на 18.10.2015 року, в загальному розмірі 11015,86 грн., що складається із тіла кредиту в сумі 7640,98 грн. та процентів за користування кредитом в розмірі 3374,88 грн.; враховуючи внесену ОСОБА_1 загальну суму на погашення боргу в розмірі 7165,30 грн., - колегія приходить до висновку про обґрунтованість нарахованої банком заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.07.2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , станом на 18.10.2015 року, в загальному розмірі 3850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн. 56 коп., що є тілом кредиту (11015,86 грн. - 7165,30 грн.). Разом з тим, статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ч. 1 ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (ч. 2 ст. 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час спірних правовідносин). Відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час спірних правовідносин, кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Статтею 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц (№61-25487св18). Відповідно до повної копії спадкової справи №859/2015, заведеної Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на майно ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 (син спадкодавця) та ОСОБА_4 (син спадкодавця) подали до нотаріальної контори заяви про відмову від належної їм спадщини, що залишилася після смерті батька ОСОБА_3 (а.с. 62 ІНФОРМАЦІЯ_4 , 63 ІНФОРМАЦІЯ_4 .2). Згідно копії паспорта ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 23.08.2002 року, він був зареєстрований по АДРЕСА_1 (а.с. 15 т.1). Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 05.08.1989 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який був зареєстрований Бабушкінським ЗАГС м. Дніпропетровська, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Ленінським РВ у м.Дніпропетровську ГУ ДМС у Дніпропетровській області 11.08.2014 року (а.с. 17 т.1). З 18 березня 2005 року відповідач ОСОБА_1 була зареєстрована проживаючою за однією адресою зі спадкодавцем ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 (а.с. 17 зворот т. 1). Частиною 3 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Таким чином, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем по АДРЕСА_1 ; встановивши, що спадкова справа №859/2015, заведена Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою не містить заяви ОСОБА_1 про відмову від спадщини, що залишилася після смерті чоловіка ОСОБА_3 , колегія приходить до висновку, що ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину після спадкодавця ОСОБА_3 . Колегія приймає до уваги доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що у жовтні 2015 року вона повідомила позивача про смерть позичальника та надала банку копію свідоцтва про смерть чоловіка. Наведені доводи викладені у відзиві на позовну заяву та підтверджуються копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 (серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації смерті ДМУЮ 23.10.2015 року) на якому наявний відбиток штампу вхідної кореспонденції АТ КБ «ПриватБанк» про отримання банком копії вказаного свідоцтва 29 жовтня 2015 року (а.с. 106-109 т.1, а.с. 18 т.1, 65 т.2). Суд звертає увагу, що копія свідоцтва про смерть позичальника з відбитком штампу вхідної кореспонденції АТ КБ «ПриватБанк» від 29 жовтня 2015 року надана суду саме позивачем, була долучена до позовної заяви банку (а.с. 18 т.1). АТ КБ «ПриватБанк» звернулось лише 02 жовтня 2017 року до Першої дніпровської державної нотаріальної контори з претензією кредитора від 10.09.2017 року №SAMDN34000007905784, яка була перенаправлена до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори за місцем заведення спадкової справи №859 від 22.12.2015 року, що підтверджується копією вказаної претензії кредитора, а також реєстром згрупованих відправлень - рекомендованих листів претензій кредитора до ДНК (а.с. 19-20, 21 т. 1, 27 т. 2). Тобто, банк пред`явив свої вимоги до спадкоємців, звернувшись до нотаріальної контори поза межами шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши обізнаність АТ КБ «ПриватБанк» про смерть позичальника ОСОБА_3 не пізніше 29 жовтня 2015 року; приймаючи до уваги пред`явлення банком вимоги до спадкоємців лише 02 жовтня 2017 року, тобто з порушенням шестимісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, - колегія приходить до висновку про відсутність у АТ КБ «ПриватБанк» права вимоги до спадкоємців за кредитним договором від 18.07.2006 року та наявність підстав для залишення без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості зі спадкоємця ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з тих підстав, що вказаний відповідач відмовився від належної йому спадщини у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, що підтверджується копією заяви від 08.04.2016 року до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори, яка надійшла до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори 11 квітня 2016 року (а.с. 62 зворот т.2). На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, що призвело до неправильного застосування матеріального закону, зокрема, ч. 3 ст. 1281 ЦК України. Тому рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову; в іншій частині рішення необхідно залишити без змін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2019 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді