Постанова 4817 № 595/1198/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 595/1198/19Головуючий у 1-й інстанції Галіян І.М. Провадження № 22-ц/817/127/20 Доповідач - Шевчук Г.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 січня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Шевчук Г.М. суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є., з участю секретаря - Костів Х.Ю. сторін : представника позивачки - ОСОБА_1 відповідача ОСОБА_2 його представника ОСОБА_3 відповідачки ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 595/1198/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 7 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення боргу та трьох процентів річних за договором позики ,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2019 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення боргу та трьох процентів річних за договором позики . В обгрунтування вимог посилалась на те, що умовами договору позики від 25.12.2008, укладеного між нею та ОСОБА_4 (попереднє прізвище ОСОБА_7 ), остання отримала в борг кошти в сумі 30000 Євро, що підтверджено розпискою. Позика надавалася на будівництво та обладнання житлового будинку. Сторонами договору погоджено строк виконання зобов`язання: до 01.12.2017 року. У визначений договором строк позики не повернуто. Вважає, що борг за розпискою є спільним боргом подружжя та просила стягнути з відповідачів неповернуту позику й штрафні санкції в дольовому порядку, а саме, з ОСОБА_4 15000 Євро, що еквівалентно 446550 грн., а також штрафні санкції у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до положень ст.625 ЦК України , з ОСОБА_2 15000 Євро, що еквівалентно 446550 грн., та штрафні санкції у вигляді трьох процентів річних річних від простроченої суми . Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 7 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу та трьох процентів річних за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) Євро. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 32776 (тридцять дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн. 00 коп, що складає 3% річних за договором позики від 25 грудня 2008 року, за період з 01 січня 2017 року по 13 червня 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) грн. 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить змінити рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення трьох процентів річних, та стягнути на її користь 33317,80 грн. за договором позики від 25 грудня 2018 року, оскільки суд невірно розрахував 3% річних. В частині відмови в позовних вимогах до ОСОБА_2 про стягнення боргу та трьох процентів річних рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг в сумі 15000 євро. та 33717,80 грн. трьох процентів річних та судові витрати в сумі 4802,50 грн. В обгрунтування вимог посилається на порушення судом норм матеріального права. Вказує на те, що суд помилково дійшов висновку, що зміст розписки не свідчить про обізнаність ОСОБА_2 з позикою, оскільки в ній не зазначено, що він давав згоду на її отримання та відсутній його підпис. Доказів, що така згода не могла даватись ОСОБА_2 не надано та не здобуто судом. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує на те, що ні у кого позики не брав, йому про це не було відомо. Вказана позика є запланованою домовленістю між його колишньою дружиною та її матір`ю. В судовому засіданні представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи викладені в ній . Відповідач ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу заперечили рішення суду вважають законним і обгрунтованим. Відповідачка ОСОБА_4 апеляційну скаргу заперечила. Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно із ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення боргу трьох відсотків річних та стягнення з ОСОБА_4 трьох відсотків річних, то відповідно до статті 367 ЦПК України законність рішення в іншій частині колегією суддів не перевіряється. Судом установлено, що 24.04.1998 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (після шлюбу ОСОБА_7 ) (на момент розгляду справи ОСОБА_9 ) було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 07.12.2016. 25.12.2008 між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 було укладено договір позики, за яким остання отримала в борг кошти в сумі 30000 Євро, на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження отримання коштів ОСОБА_10 25.12.2008 склала розписку в простій письмовій формі (а.с. 14, 71). У розписці сторони погодили строк виконання зобов`язання: до 01.01.2017 року. Будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 проводилося в період перебування відповідачів у шлюбних відносинах, і станом на час розгляду справи будинок не введений в експлуатацію, однак придатний для проживання. У будинку встановлені двері, вікна, частково проведені внутрішні роботи, підведено до будинку електроенергія. З приводу цього будинку у відповідачів існує не вирішений спір про поділ майна подружжя. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою спільним боргом подружжя та для стягнення боргу з ОСОБА_2 , оскільки із змісту розписки від 25.12.2008 вбачається, що ОСОБА_2 , її не підписував, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що останній у будь-якому вигляді надавав згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі був обізнаний про зазначені обставини. Матеріали справи не містять доказів того, що будинок був побудований подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_4 у позику, а відтак і того, що ці кошти використані нею в інтересах сім`ї. При цьому, ОСОБА_2 , наполягав, що будинок будувався за їхні, подружжя, власні кошти, заощадження. Зазначені твердження не спростовані належними та допустимими доказами під час розгляду справи. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду. Доводи апеляційної скарги, що оскільки договір позики був укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї, він створює обов`язки для другого з подружжя, тому обов`язок по повернення боргу перед кредитором слід покласти на кожного з подружжя у рівних частках колегія суддів не приймає до уваги як не обгрунтовані. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України). Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК Українидає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх не спростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню. Суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих позивачкою у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї, а саме для будівництва будинку, а також, що ОСОБА_2 давав згоду на укладення такого договору. Під час розгляду справи, відповідач наполягав на тому, будинок побудований за їхні, подружжя, власні кошти, заощадження. Вказані доводи, на які посилалався відповідач на їх підтвердження, під час розгляду справи позивачем не спростовані. На підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати відповідача ОСОБА_2 , як зобов`язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_4 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення відповідач ОСОБА_2 не надавав, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним, належними і допустимими доказами не підтверджується. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що кошти, отримані ОСОБА_11 ( ОСОБА_7 ) за договором позики, останньою використані за призначенням на будівництво житлового будинку, тобто витрачені в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена на будівництво житлового будинку та про обізнаність відповідача з такою позикою. За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2 , як з другого з подружжя, задоволенню не підлягають. Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. В той же час, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо зміни рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 3% річних за договором позики, оскільки судом першої інстанції невірно визначена сума стягнення та не зазначено розрахунків. Згідно поданих представником позивачки розрахунків 3% річних за договором позики від 25 грудня 2008 року, за період з 01 січня 2017 року по 13 червня 2019 року сума стягнення становить 33717,80 грн. (тридцять три тисячі сімсот сімнадцять грн. вісімдесят коп). Відповідач ОСОБА_4 погодилась з даними розрахунками . Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає надані представиком позивача розрахунки обгрунтованими, а тому рішення суду від 7 листопада 2019 року слід змінити в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 3% річних за договором позики . Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів,- постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково . Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 7 листопада 2019 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 3% річних за договором позики . Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_3 ) АДРЕСА_4 , 80 грн. (тридцять три тисячі сімсот сімнадцять грн. вісімдесят коп.) що складає 3% річних за договором позики від 25 грудня 2008 року, за період з 01 січня 2017 року по 13 червня 2019 року. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 4 лютого 2020 року. Головуючий : Г.М. Шевчук Судді: О.Я. Міщій З.Є. Ткач