Постанова 4807 № 335/8367/17

Дата документу 29.01.2020 Справа № 335/8367/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/8367/17 Головуючий у 1 інстанції Геєць Ю.В. Провадження № 22-ц/807/33/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю. Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусова Вікторія Олегівна, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерство юстиції, про визнання договору недійсним, скасування запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, визнання права власності,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусова В.О., Реєстраційна служба Головного управління юстиції у Запорізькій області про визнання договору недійсним, скасування запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, визнання права власності. В обґрунтування позову зазначав, що його батькові та ОСОБА_3 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці 539 кв.м. 24.03.2014 року між гр. ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом м. Москви Кєрєнцевою С.В. 27.07.2011 року за реєстровим № 4-3715 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з однієї сторони, як Продавцем, та ОСОБА_1 , як Покупцем, був укладений та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О. і зареєстрований в реєстрі за № 623 договір купівлі-продажу, за умовами якого Продавці продали та передали у власність, а Покупець купив та прийняв у приватну власність житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:05:001:0767. Проте ні ОСОБА_3 , ні її батько не мали наміру відчужувати майно та не видавали довіреність, посвідчену нотаріусом м. Москви Кєрєнцевою С.В. від 26.07.2011 року та зареєстровану в реєстрі за № 4-3715, про що свідчить лист нотаріуса м. Москви Кєрєнцевої Світлани ОСОБА_5 , яким, остання повідомила, що 26 липня 2011 року ОСОБА_6 не посвідчувалась така довіреність та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 26.07.2011 рік відсутні відомості про посвідчення такої довіреності, а також відомості, отримані в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014080060003029 від 10.07.2014 року, зокрема з висновку експерта від 09.12.2015 року за № 304, складеного за результатами проведеної в рамках кримінального провадження № 12014080060003029 віл 10.07.2014 року судово-технічної експертизи бланку довіреності № 61АА0222068 від 26.07.2011 року, відповідно до якого зображення круглої гербової печатки нотаріуса м. Москви ОСОБА_6 на бланку довіреності виготовлене за допомогою струменево-крапельного способу із застосуванням кольорової копіювальної розмножувальної техніки, виявлені зміни первісного тексту на лицьовій сторінці документу, шляхом підчищення з подальшою додруківкою і на зворотній сторінці мали місця зміни первісного змісту шляхом травлення, підчищення з подальшою додруківкою, у тому числі і між строками в місті розташування тексту, тобто Довіреність №61АА0222068 від 26.07.2011 року м. Москва Російська Федерація укладеної між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є підробленою. Вказані обставини також встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.11.2016 року у справі №335/7877/14. 15.02.2017р. його батько - ОСОБА_3 помер. Позивачем, як єдиним спадкоємцем, прийнято спадщину після смерті батька шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за останнім місцем проживання спадкодавця - м. Москва, РФ) та відповідно до вимог Закону України «Про міжнародне приватне право» і ст. ст. 45, 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах Держав-членів Співдружності Незалежних Держав від 07.10.2002 року - до третьої Запорізької державної нотаріальної контори (за місцезнаходженням нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_2 . Вважаючи, що до спадкової маси має входити і Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_2 , яка належала на праві власності батькові Позивача та вибула з його власності поза його волею, позивач звернувся до суду з виказаним позовом. Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:05:001:0767 від 24.03.2014, укладений між ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом м. Москви Кєрєнцевою С.В. 27.07.2011 року за реєстровим № 4-3715 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з однієї сторони, як Продавцем, та ОСОБА_1 , як Покупцем, та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О. і зареєстрований в реєстрі за № 623, в частині продажу ОСОБА_2 Ѕ частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . та належала йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 3-725; скасувати державну реєстрацію права власності за гр. ОСОБА_1 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , здійснену на підставі Договору купівлі-продажу від 24.03.2014 року за № 623: поновити за ОСОБА_2 державну реєстрацію речових права на нерухоме майно, шляхом внесення Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно: Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №3-725; визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 вродження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,0599 га, укладений 24 березня 2014 року між ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом м. Москва Кєрєнцевою С.В. 27.07.2011 року за реєстровим № 4-3715 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з однієї сторони, як продавцем, та ОСОБА_1 , який діяв з іншої сторони, як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою Вікторією Олегівною, зареєстрований в реєстрі за № 623, в частині продажу ОСОБА_2 ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 . Визначено порядок виконання рішення суду (після набрання законної сили), що судове рішення є підставою для скасування державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності ОСОБА_1 на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що він є добросовісним набувачем житлового будинку АДРЕСА_2 . На момент укладання спірного правочину були додержані всі вимоги, встановлені цивільним законодавством, підстав для визнання його недійсним не існує. На підтвердження вимог про визнання права власності Позивач не надав належних та допустимих доказів. ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_8 надав суду відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити у цій справі без змін. 29 січня 2020 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції звернулося з клопотанням про заміну третьої особи Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області його правонаступником Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро). Згідно із п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі -Постанова КМУ) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком, , згідно,з додатком 1, в тому числі Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області. Пунктом 2 Постанови КМУ постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, в тому числі Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Абзацами 4, 10 пунктом 3 Постанови КМУ установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1: Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Згідно із ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність заміни третьої особи Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області його правонаступником Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро). Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності на спірне майно здійснена на підставі недійсного правочину, а тому підлягає скасуванню Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 серпня 1993 року реєстровий №3-725 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належав житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці 539 кв.м. Згідно довіреності Серії 61АА022068, яка посвідчена 26 липня 2011 року нотаріусом м. Москва Московської області Керенцевою С.В. і зареєстрована у реєстрі за № 4-3715, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уповноважили ОСОБА_4 бути їх представником у різних підприємствах, установах та організаціях, в тому числі продати за ціну на умовах та на розсуд представника будинок АДРЕСА_2 , підписати договір купівлі-продажу та інші необхідні для цього документи. 24.03.2014 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О. посвідчений і зареєстрований в реєстрі за №623 Договір купівлі-продажу між гр. ОСОБА_4 , який діяв на підставі Довіреності, посвідченої нотаріусом м. Москви Керенцевою С.В. 27.07.2011 року за реєстровим №4-3715 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з однієї сторони, як Продавцем, та ОСОБА_1 , як Покупцем, за умовами якого Продавці продали та передали у власність, а Покупець купив та прийняв у приватну власність житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:05:001:0767. Положеннями ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ст.219 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що довіреність на вчинення договору купівлі-продажу житлового будинку повинна бути письмова та нотаріально посвідчена. Як вбачається з відповіді нотаріуса м. Москва Московської міської нотаріальної палати Керенцевої С.В. від 11.12.2014 року № 390/2014 вбачається, що вказаним нотаріусом довіреність від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та від імені ОСОБА_2 , 1938 року народження, у період з липня 2011 року по 2014 рік не посвідчувалась (т. 1, а.с. 13). Крім того, з копії листа ОСОБА_2 від 26.11.2014р., посвідченого нотаріально, встановлено, що батько Позивача повідомляв про те, що він жодної довіреності ОСОБА_4 на продаж належної йому 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , не видавав, просив повернути належну йому частину майна (т. 1, а.с. 14). Згідно Висновку експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України Коваленко Н.М. від 09.12.2015 року № 304, складеного за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №12014080060003029 від 10.07.2014 року судово-технічної експертизи бланку Довіреності Серії 61АА0222068 від 26.07.2011 року, встановлено, що зображення круглої гербової печатки нотаріуса м. Москви ОСОБА_9 на бланку Довіреності виготовлено за допомогою струменево - крапельного способу із застосуванням кольорової копіювальної розмножувальної техніки, а також зазначено, що виявлені зміни первісного тексту на лицьовій сторінці документу, шляхом підчищення з подальшою додруківкою і на зворотній сторінці мали місця зміни первісного змісту шляхом травлення, підчищення з подальшою додруківкою, у тому числі і між строками в місті розташування тексту "...* Заключать с агентом недвижимости договора; * Расписываться за нас во время выполнения предоставленных полномочий * Совершать все другие действия, связанные с выполнением этой доверенности. ..." в Довіреності встановлені лише літери та фрагменти рукописного тексту: " ОСОБА_10 Нико… ОСОБА_11 ". Також зазначено, що встановити повний зміст первісних записів не представляється можливим у зв`язку з тим, що видно лише окремі літери та фрагменти рукописного тексту (т. 1, а.с. 17-22). Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.11.2016р. у справі №335/7877/14-ц яке набрало законної сили, визнано частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,0599 га, укладений 24 березня 2014 року між ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом м. Москва Керенцевою С.В. 27.07.2011 року за реєстровим № 4-3715 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з однієї сторони, як продавцем, та ОСОБА_1 , який діяв з іншої сторони, як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., зареєстрований в реєстрі за № 623, в частині продажу ОСОБА_1 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 . Вищевказаним рішенням суду, встановлено, що в рамках кримінального провадження №12014080060003029 від 10.07.2014 року, порушеного за заявою ОСОБА_3 , Запорізьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром була проведена почеркознавча експертиза, предметом дослідження якої були підпис та короткий рукописний запис, який виконаний від імені ОСОБА_3 на Довіреності №61АА0222068 від 26.07.2011 року м. Москва Російська Федерація, укладеної між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . За Висновком експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України Коваленко ОСОБА_12 від 18.12.2015 року за №310, під час порівняльного дослідження підпису, виконаного від імені ОСОБА_3 у графі "доверитель" в довіреності за номером 61АА0222068 від 26.07.2011 року, зі зразками підпису ОСОБА_3 , встановлена незіставимість за загальними ознаками, такими як будова, транскрипція, форма, розмір та ін. З дослідницької частини вказаного висновку вбачається, що відповідно до діючої методики судово-почеркознавчої експертизи ідентифікаційне дослідження можливе лише за наявності зіставних об`єктів. В даному випадку досліджувані об`єкти, не відповідають даній вимозі, оскільки різняться за рядом загальних ознак, незіставимі між собою. Виходячи з вищезазначеного, відповісти на питання "Ким ОСОБА_3 чи іншою особою - виконано підпис у графі "доверитель" в довіреності за номером 61АА0222068 від 26.07.2011 року (лист справи №188)?" не виявилось можливим через незіставимість досліджуваного підпису ОСОБА_3 ". Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що підписи ОСОБА_3 в наданих для проведення експертного дослідження вільних зразках підпису і підписом, який міститься в Довіреності №61АА0222068 від 26.07.2011 року є настільки різними, що навіть неможливо проводити їх ідентифікаційне дослідження, як зіставних об`єктів. З вищезазначеного рішення суду вбачається, що в ході розгляду справи в порядку виконання судового доручення було надано відповідь Московської міської нотаріальної палати від 13.11.2015 року № 01/10033, з якої вбачається, що згідно бази даних Московської міської нотаріальної палати бланк Довіреності 61 АА № 022068 нікому із нотаріусів м. Москви не видавався. На бланках, які видаються Московською міською нотаріальною палатою зазначається Серія 77 АА, 77 АБ та номер. Вказані обставини, відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, свідчать про те, що довіреність, видана від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на імя ОСОБА_4 на продаж належного їм на праві власності житлового будинку АДРЕСА_2 не була нотаріально посвідченою, тобто довіреність Серії № 61АА022068 від 26.07.2011 року в силу ст. 219 ЦК України, є нікчемною. Доказів того, що зміст довіреності відповідав справжній волі власників нерухомого майна, матеріали справи не містять. З огляду на встановлення судом обставин, які свідчать, що Довіреність на вчинення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 не видавалась, а для вчинення оспорюваного правочину використано підроблений документ, відсутні підстави стверджувати, що в момент укладення договору було дотримано всіх вимог, які є необхідними для чинності правочину. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 , який укладено 24.03.2014 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі нікчемної довіреності, та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., зареєстрований у реєстрі за № 623, підлягає визнанню частково недійсним, а саме, в частині продажу ОСОБА_2 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 , оскільки як встановлено судом ОСОБА_2 був власником 1/2 частини вказаного житлового будинку, продаж якої здійснено поза межами його вільного волевиявлення. З матеріалів справи вбачається, що батько ОСОБА_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_2 . ОСОБА_2 , як єдиним спадкоємцем, прийнято спадщину після смерті батька шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за останнім місцем проживання спадкодавця м. Москва, РФ), про що нотаріусом м. Москва Мєшковою Т.В. надано Довідку від 08.07.2017р. №633 та відповідно до вимог Закону України "Про міжнародне приватне право" і ст. ст. 45, 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах Держав-членів Співдружності Незалежних Держав від 07.10.2002 року - до третьої Запорізької державної нотаріальної контори (за місцезнаходженням нерухомого майна житлового будинку АДРЕСА_2 ), про що надано копію заяви та доказів направлення. Зі спадкової справи, наданої Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою встановлено, що Позивачем оформлено свідоцтво про право власності на спадкове майно, розташоване в Російській Федерації. Щодо спірного нерухомого майна позивачеві свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Матеріали спадкової справи не містять документів на підтвердження права власності померлого ОСОБА_3 щодо спірного нерухомого майна, у зв`язку із тим, що це майно, як встановлено судом, було продано на підставі нікчемної довіреності. З огляду на зазначене, вищевказані обставини позбавляють можливості позивача належним чином реалізувати свої спадкові права та отримати свідоцтво про право на спадщину у державного нотаріуса. За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Положеннями ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ст. ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України). Виходячи з положень ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Під порушенням права розуміється такий стан суб`єктивного права, при якому особа випробувала протиправний вплив з боку порушника, унаслідок чого воно зменшилось, або ліквідоване як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості реалізувати своє право цілком або частково. За приписами ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Судом встановлено, що спадкове майно, на яке має право ОСОБА_2 після смерті батька - ОСОБА_2 має включати і 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , оскільки за життя ОСОБА_3 повідомляв про відсутність наміру продавати належне йому майно та заперечував складення ним довіреності на продаж належної йому частини житлового будинку АДРЕСА_2 , проте після набрання рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.11.2016 року у справі № 335/4447/14-ц за станом здоров`я уже не мав можливості займатися питанням вирішення справи, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, тому позивач після смерті спадкодавця є його правонаступником, і правовідносини щодо захисту порушеного права власності ОСОБА_2 допускають таке правонаступництво. Колегія суддів дійшла висновку про те, що в силу ст. 1218 ЦК України, у спадкову масу, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 також входить і право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 . З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , як єдиним спадкоємцем, прийнято спадщину після смерті батька шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за останнім місцем проживання спадкодавця м. Москва, РФ) та відповідно до вимог Закону України "Про міжнародне приватне право" і ст. ст. 45, 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах Держав-членів Співдружності Незалежних Держав від 07.10.2002 року - до третьої Запорізької державної нотаріальної контори (за місцезнаходженням нерухомого майна житлового будинку АДРЕСА_2 ). З огляду на встановлену судом незаконність вибуття спірного майна з власності спадкодавця, оформити відповідне право в порядку спадкування за законом в державній нотаріальній конторі позивач змоги не має, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав спадкоємця за законом шляхом визнання за ним права власності на таке спадкове майно. Вирішуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності за гр. ОСОБА_1 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , здійснену на підставі Договору купівлі-продажу від 24.03.2014 р. за №623 та поновлення за ОСОБА_2 державної реєстрації речових права на нерухоме майно, суд першої інстанції вірно виходив з положень статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Крім того, відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484), у Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що державна реєстрація права власності на майно, здійснена на підставі недійсного правочину, а тому підлягає скасуванню в силу вимог Закону та не вимагає додаткового судового рішення, поновлення ж державної реєстрації прав за померлою особою чинним законодавством не передбачена. З огляду на вищезазначене, наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,0599 га, укладений 24 березня 2014 року між ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом м. Москва Керенцевою С.В. 27.07.2011 року за реєстровим № 4-3715 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з однієї сторони, як продавцем, та ОСОБА_1 , який діяв з іншої сторони, як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., зареєстрований в реєстрі за № 623, в частині продажу ОСОБА_2 ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , а також шляхом визнання за ОСОБА_2 , права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для встановлення порядку виконання рішення суду, яке є підставою для скасування державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на лист ВСУ від 01.07.2013р., в якому зазначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття. При цьому рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.11.2016р. у справі №335/7877/14-ц, яке набрало законної сили, вже в судовому порядку встановлено, що ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 набуто неправомірно, а отже застосування положень законодавства, які регулюють статус добросовісного набувача, видається неможливим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2019 року. Головуючий Судді: