Постанова 4812 № 480/1254/16-ц

04.02.20 22-ц/812/124/20 Провадження №22-ц/812/124/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 04 лютого 2020 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання : Богуславською О.М., за участі представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №480/1254/16 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення, яке постановив Миколаївський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Войнарівського Миколи Миколайовича о 09 годині у приміщенні цього суду 22 листопада 2019 року, повний текст якого складений в той же день, за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а : У квітні 2016 р. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що згідно кредитного договору № 7ЭГ/2008 від 14 лютого 2008 р., укладеного між Банком та ОСОБА_4 , останній отримав кредит у розмірі 20000 доларів США на термін до 12 лютого 2010 року, зі сплатою 24 % річних. Оскільки ОСОБА_4 виконував свої зобов`язання за кредитом неналежним чином станом на 24 лютого 2016 р. утворилась заборгованість у розмірі 106852,99 доларів США, що в еквіваленті складає 2909606 грн. 92 коп., з яких: 9031,22 доларів США - заборгованість за користування кредитом, 21282,31 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 76539,46 доларів США пеня. В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені окремі договори поруки. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку вищевказану заборгованість та судові витрати. 21 лютого 2018 р. Банк звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з заявою про зміну позовних вимог. У вказаній заяві позивач з урахуванням судових рішень про стягнення заборгованості, розрахованої станом на 27 жовтня 2009 року, просив суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за період з 27 жовтня 2009 року по 24 лютого 2016 року у розмірі 56204,87 доларів США, що за курсом 27,23 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 24 лютого 2016 р. складає 1530458 грн. 61 коп., з яких: 27639,53 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 28565,34 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором. Водночас позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 13839,67 доларів США, з яких: 9031, 22 доларів США - заборгованість за кредитом; 3480,79 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1327,66 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором, а також судові витрати. Представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 були надані до суду заперечення проти позову та заява, в якій він просив суд відмовити повністю у задоволенні позову. Заперечення мотивовані тим, що позивач звернувся до суду через шість років після встановленої кредитним договором дати повернення кредиту 12 лютого 2010 року, що свідчить про припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, у зв`язку з чим в позові необхідно відмовити. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2019 р. позовні вимоги Банку задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 7ЭГ/2008 від 14 лютого 2008 р. у розмірі 56204,87 доларів США, що за курсом 27,23 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 24.02.2016 складає 1530458, 61 грн., з яких: 27639,53 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 28565,34 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Банку судовий збір в розмірі 21822 грн. 05 коп. з кожного. Провадження у справі в частині окремих вимог Банку до ОСОБА_2 закрито. Рішення суду мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами довів факти укладання ОСОБА_4 кредитного договору № 7ЭГ/2008 від 14 лютого 2008 року та окремих договорів поруки від 14 лютого 2008 року з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , за умовами яких, останні як поручителі зобов`язалися нести солідарну відповідальність перед позивачем, а також отримання ОСОБА_4 кредитних коштів та порушення ним умов кредитного договору щодо погашення кредитної заборгованості. Заперечення представника відповідача проти задоволення позову суд вважав необґрунтованими, а посилання на припинення поруки на підставі частини 4 статті 599 ЦК України - хибними з огляду на наступне: оскільки аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за довором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Судом встановлено, що рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2010 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було стягнуто заборгованість в солідарному порядку за кредитним договором № 7ЭГ/2008, що станом на 27 жовтня 2009 року складала 13839,67 доларів США. Зазначене рішення суду скасовано рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2011 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 та відмовлено у задоволені позову до ОСОБА_2 , в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Між тим, після ухвалення судових рішень ОСОБА_1 і ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 7ЭГ/2008, яка виникла станом на 27 жовтня 2009 року у розмір 13839,67 доларів США, не сплатили. Оскільки позивач реалізував своє право на звернення до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборгованості в межах строку дії договору поруки, що підтверджується вищевказаними судовими рішеннями, підстав вважати, що порука припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України не має. За такого суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку у розмірі 56204,87 доларів США, з яких: 27639,53 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 28565,34 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Разом з цим, оскільки існує судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет спору і з тих самих підстав - рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2011 року, суд закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 13839,67 доларів США, з яких: 9031, 22 доларів США - заборгованість за кредитом; 3480,79 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1327,66 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказують, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та просять його скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково застосував положення частини 4 статті 559 ЦК України, оскільки позивач вже звертався з позовом у 2010 році з тих же підстав і не наводить доводів, що з новим позовом Банк звернувся в межах дії договору поруки. Також звернуто увагу на те, що відповідачами укладались два договори поруки, які не передбачали солідарної відповідальності між поручителями. Судом невірно розподілені судові витрати. Позивач правом на подання відзиву не скористався, але від його представника надійшли письмові пояснення щодо безпідставності доводів апеляційної скарги про відсутність підстав солідарної відповідальності відповідачів та припинення поруки. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду таким вимогам закону в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 14 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (далі ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), правонаступником якого є позивач (натепер Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК») і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 7ЭГ/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 20000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з остаточним строком повернення кредиту 12 лютого 2010 року (том 1, а.с. 9-11). ОСОБА_4 зобов`язаний був повертати заборгованість по кредиту та процентах щомісячно, згідно з графіком погашення кредиту. З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 14 лютого 2008 року між ЗАТ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені окремі договори поруки, за умовами яких поручителі - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобов`язалися нести солідарну з позичальником відповідальність перед кредитором у випадку невиконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором № 7ЭГ/2008 від 14 лютого 2008 року (том 1, а.с. 12). Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України). Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України). За такого між сторонами, які є кредитор та поручителями боржника, виникли правовідносини з приводу виконання кредитного договору та укладених у його забезпечення договорів поруки. Як встановив суд першої інстанції і таке підтверджується матеріалами справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» у грудні 2009 року зверталося до суду з позовом про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_4 та поручителів: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2010 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було стягнуто заборгованість в солідарному порядку за кредитним договором № 7ЭГ/2008, що станом на 27 жовтня 2009 року складала 13839,67 доларів США, з яких (том 1, а.с. 163-164). Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , в позові в цій частині відмовлено ( том 1, а.с. 165-166). Згідно вказаних судових рішень заборгованість, щодо стягнення якої розглядався спір, складалася з 9031, 22 доларів США заборгованості за кредитом; 3480,79 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 1327,66 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку з існуванням станом на 24 лютого 2016 року непогашеної заборгованості за кредитним договором, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з даним позовом про солідарне стягнення з поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості, яка складає 56204,87 доларів США, з яких: 27639,53 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 28565,34 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором. Також позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 заборгованість, яка існувала станом на 27 жовтня 2009 року і у стягненні якої відмовлено рішенням Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2011 року, у розмірі 13839,67 доларів США, з яких: 9031, 22 доларів США - заборгованість за кредитом; 3480,79 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1327,66 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором. Суд, встановивши що після ухвалення судових рішень ОСОБА_1 і ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 7ЭГ/2008, яка виникла станом на 27 жовтня 2009 року у розмірі 13839,67 доларів США, не сплатили, а позивач реалізував своє право на звернення до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборгованості в межах строку дії договору поруки, що підтверджується вищевказаними судовими рішеннями, відхилив заперечення відповідачів про те, що порука припинилася на підставі частини 4 статті 559 ЦК України та вважав, що є підстави для стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку у розмірі 56204,87 доларів США. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду. Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України). Частиною 2 статті 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто, за виключенням гарантії (стаття 562 ЦК України), лише дійсні вимоги можуть бути забезпечені. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто порука є додатковим (акцесорний) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Пунктом 1.1 кредитного договору, додатку № 1 до цього договору, яким затверджений графік погашення кредиту та процентів, встановлено строк повернення кредиту, процентів і винагороди згідно із графіком повернення кредиту, але не пізніше 12 лютого 2010 року. Згідно із пунктом 2.3.1 кредитного договору при настанні подій, зокрема порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами цього договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі шляхом направлення повідомлення. Згідно з пунктами 2, 4 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Умовами спірного кредитного договору встановлено щомісячну сплату (від 12 до 17-го числа) процентів за кредитом у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитним договором, який наданий до 12 лютого 2010 року включно. Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Також поряд із порукою, за своєю правовою природою акцесорним характером володіє і неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання. При цьому згідно із пунктом 5.1 кредитного договору сторони погодили, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з оплати процентів за кредитом, строків повернення кредиту, винагороди та комісії, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,2% від суми непогашеного платежу за кожен день його прострочення. Пунктом 5.5 сторони передбачили на випадок порушення позичальником строків повернення кредиту та процентів сплату пені у розмірі: на 1-9 день в розмірі 5% від суми непогашеної частини кредиту, на 10 та більше день в розмірі 10%. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у грудні 2009 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_4 та поручителів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, із чим частково погодилися й суди, які задовольнили позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до позичальника та поручителя ОСОБА_1 та відмовили за недоведеністю у позові до поручителя ОСОБА_2 Статтею 1050 ЦК Українипередбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц). При цьому Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому було зауважено, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Тобто позивач безпідставно провів нарахування процентів та пені за період з грудня 2009 року (дня звернення до суду з першим позовом про стягнення заборгованості) по 24 лютого 2016 року. Оскільки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вимог про стягнення з поручителів сплати встановленого індексу інфляції за весь цей час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з грудня 2009 року (дня звернення до суду з першим позовом про стягнення заборгованості) по 24 лютого 2016 року у зв`язку з відсутністю підстав для їхнього задоволення. Щодо заборгованості, яка утворилася за період з 27 жовтня 2009 року по день звернення з позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у грудні 2009 року. Припинення поруки пов`язане, зокрема, із припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також можлива у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина 1 статті 559 ЦК України, тут і далі у редакції закону, чинній на час укладання сторонами договорів поруки). За змістом частини 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (у редакції закону, чинній на час укладання сторонами договору поруки). Пунктом 10 договорів поруки від 14 лютого 2008 року визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Строку закінчення поруки кредитор та поручителі не визначили, але відповідно до пункту 11 договорів поруки строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється у 5 (п`ять) років. Тому, звернувшись з позовом до суду до поручителів про стягнення заборгованості, яка виникла з 27 жовтня 2009 року по грудень 2009 року, 13 квітня 2016 року позивач пропустив обумовлений договорами строк пред`явлення вимоги до поручителів, а тому до цих вимог порука припинилася. За такого суд помилково, з порушенням положень матеріального права дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості, тоді як ці вимоги є необґрунтованими, а тому рішення в цій частині необхідно скасувати на підставі положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України та постановити нове судове рішення про відмову в їх задоволенні. Стосовно рішення суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог, заявлених окремо до ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Враховуючи, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2011 року було вирішено спір між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 стосовно заборгованості за кредитним договором станом на 27 жовтня 2009 року, суд закрив провадження у справі в частині аналогічних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 13839,67 доларів США, з яких: 9031, 22 доларів США - заборгованість за кредитом; 3480,79 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1327,66 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором. Такі висновки суду відповідають положенням пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки вимоги у справах є однорідними, спір виник між тими ж сторонами з однакових підстав. Також колегія суддів звертає увагу, що хоча апеляційна скарга містить вимогу про скасування рішення суду першої інстанції в цілому, вона не містить доводів для скасування рішення суду в частині закриття провадження у справі щодо окремих позовних вимог. За такого колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення в частині закриття провадження у справі Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційна скарга в частині задоволення судом першої інстанції вимог задоволена, рішення суду скасовано, а в позові відмовлено є підстави для розподілу судових витрат, а саме стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 17 218 грн. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2019 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором № 7ЭГ/2008 від 14 лютого 2008 року у розмірі 56204,87 доларів США, з яких: 27639,53 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 28565,34 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором, та розподілу судових витрат, постановити в цій частині нове судове рішення. В позові Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 7ЭГ/2008 від 14 лютого 2008 року у розмірі 56204,87 доларів США, з яких: 27639,53 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 28565,34 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ 14360570; МФО 305299, на користь ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 17 218 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Т.Б. Кушнірова Ж.М. Яворська ________________________________________ Повний текст постанови складений 04 лютого 2020 року