Постанова 4824 № 756/16576/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/16576/17 Головуючий у 1-й інст. - Майбоженко А.М. Апеляційне провадження 22-ц/824/2272/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Клець О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Майбоженко А.М. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2017 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 54 160,82 грн., а саме: 3 531,96 грн. - заборгованість за кредитом, 44 473,58 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 100,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2 555,28 грн. - штраф (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 1600,00 грн. Посилається на те, що 14.09.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 4000,00 грн. ОСОБА_1 свої зобов`язання по поверненню суми кредиту не виконала належним чином, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 31.10.2017 року становить 54 160,82 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії спрямовані на його виконання, зокрема на погашення заборгованості. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Суд не звернув увагу, що крім заяви відповідачем підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», згідно якої відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином проінформований про умови кредитування, у тому числі щодо відсотків, пені та штрафів. Тому банк правомірно нарахував заборгованість за вказаними складовими. Відповідачем на погашення наявної заборгованості внесено лише 3 531,96 грн., тобто вказана сума ні відповідно до умов договору, ні відповідно до чинного законодавства не могла бути направлена на погашення заборгованості за тілом кредиту, оскільки нарахування процентів та неустойки є правомірним, тому ця сума направляється саме на погашення процентів та неустойки. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги. Посилається на те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг із Тарифів та Витяг з Умов, на які посилається позивач, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву - анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, тому вони не можуть вважатись складовою кредитного договору. Довідка про умови кредитування не є складовою договору про надання банківських послуг, крім того, вона подана позивачем до суду в нечитабельному вигляді. Враховуючи, що позивач не подавав оригіналів документів на вимогу суду першої інстанції, а надана довідка про умови кредитування містить неточності, зокрема виправлення в даті підпису, у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати справжню дату, наявні підстави розглядати відповідну довідку як неналежний доказ. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що 12.09.2019 року відповідачем сплачено на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості по тілу кредиту у розмірі 3 531,96 грн., тому заборгованість за кредитом відсутня. Крім того, в матеріалах справи відсутні підтвердження, що самеВитяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, на які посилається позивач, розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк», звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 14.09.2011 року, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При цьому відповідач погодилась, що підписана анкета - заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір. Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з неї заборгованість в сумі 54 160,82 грн., з яких: 3 531,96 грн. - заборгованість за кредитом, 44 473,58 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 100 грн. - заборгованість по комісії та пені, а також відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2 555,28 грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідностатей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (у даному випадку - ПАТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто, дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі шляхом прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що позичальник зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що він може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни, тощо. Проте сама воля позичальника на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті - заяві позичальникаОСОБА_1 від 14 вересня 2011 року (б/н) відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутній визначений договором розмір процентів за користування кредитом. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. При цьому під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню). Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлена та погодилася відповідач. Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила кредитування, і що не спростовано позивачем під час розгляду справи. Не можна застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин (14 вересня 2011 року) до моменту звернення до суду із позовом (08 грудня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про збільшення розміру відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують наведених обставин. Надані ПАТ КБ «Приватбанк» Умови та правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору і щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №711/1220/17. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витяг з Умов та правил, що розміщені на сайті: www.privatbank.uaта наявні у матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 вересня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення відсоткової ставки, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В позовній заяві ПАТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 54 160,82 грн., з яких, зокрема 3 531,96 грн. - заборгованість за кредитом. Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2019 року відповідачем сплачено на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості по тілу кредиту у розмірі 3 531,96 грн., а також судовий збір у розмірі 1 600 грн. Оскільки на момент вирішення справи борг відповідача перед позивачем щодо заборгованості по тілу кредиту відсутній, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.09.2011 року, посилався на Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витяг з «Тарифів Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг вПриватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься у матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.09.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»). З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Відповідач ОСОБА_1 просила застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин. Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 14.09.2011 року, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з 14.09.2011 року по 31.10.2017 року. Матеріали справи не містять доказів, що між сторонами договору була досягнута домовленість щодо збільшення строку позовної давності. Жодних пояснень стосовно строку позовної давності по кредитному договору, а також строку дії картки представник позивача апеляційному суду не надав. Твердження скаржника про те, що факт ознайомлення з умовами кредитування, у тому числі щодо сплати штрафів та пені підтверджується підписаною відповідачем довідкою про умови кредитування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки долучена до матеріалів справи нечитабельна копія вказаної довідки про умови кредитування не є належним доказом відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України. Крім того, у копії анкети - заяви підписаної ОСОБА_1 вказано, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить договір про надання банківських послуг. Тобто, довідка про умови кредитування не є складовою договору про надання банківських послуг. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не погоджуючись із розрахунком заборгованості мав би надати власний розрахунок колегія суддів не приймає до уваги. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача боргу по сплаті процентів за користування кредитом, пені та штрафів у зв`язку з їх недоведеністю. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд в ухвалі від 21 січня 2020 року у справі №317/2632/19 вказав, що «Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Так, на даний момент існує єдина правова позиція, що стосується предмета спору у даній справі, сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 03 лютого 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.