Постанова 4810 № 425/793/19

Справа № 425/793/19 Провадження № 22-ц/810/1109/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Лозко Ю.П., Стахової Н.В., за участю секретаря Сінько А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, співвідповідач - Управління Державної казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року, ухваленого Рубіжанським міським судом у складі: судді Романовського Є.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, Управління Державної казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в с т а н о в и в: У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що 16.04.2014 року позивач вийшов достроково на пенсію як особа, яка під час перебування на державній службі була визнана інвалідом другої групи, та до 25.07.2014 року перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська. Після початку антитерористичної операції на території м. Луганську позивач став на облік до Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області (далі Відповідач-1) та з серпня 2014 року почав отримувати пенсію по інвалідності. З жовтня 2015 року Відповідач-1 почав в неповному обсязі виплачувати позивачу пенсію. Всупереч п. 9 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, відповідач позивачу встановив ознаку працюючого пенсіонера з 30 листопада 2014 року і прийняв рішення № 131 від 08.10.2015 року, згідно з яким починаючи з листопада 2015 року до лютого 2016 року включно безпідставно вирахував з пенсії позивача 1525,84 грн і не дивлячись на офіційну обіцянку не повернув ці кошти позивачу до 25 березня 2016 року; починаючи з березня 2016 року відповідач на 7 місяців припинив виплачувати пенсію позивачу, позбавивши його як інваліда другої групи і вимушеного переселенця єдиного джерела доходу; навіть після ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року в наступному місяці у вересні відповідач не став виплачувати позивачу пенсію хоча б за вересень, і лише після втручання виконавчої служби відповідач поновив виплату пенсії в жовтні 2016 року, а також неправильно нарахував позивачу компенсацію втрати позивачем частини доходу внаслідок протиправного утримання в листопаді-грудні 2015 року та в січні-лютому 2016 року як працюючому пенсіонеру грошових коштів та не виплатив компенсацію втрати частини доходу внаслідок протиправної невиплати пенсії протягом 7 місяців, починаючи з березня 2016 року. Весь цей час позивач змушений був відстоювати свої порушені права та звертатися до відповідача, представники якого образливо, принизливо, не визнаючи своєї провини, поводилися із позивачем та не усували у добровільному порядку допущені ними порушення прав позивача, а згодом позивач був змушений неодноразово звертатися до суду за захистом своїх порушених прав щодо неправильного визнання розміру пенсії, неправомірного припинення виплати пенсії, відмови перерахувати розмір призначеної пенсії, неправильному обчисленні суми компенсації втрати позивачем частини доходу. Вказані обставини неправомірних дій відповідача підтверджено судовими рішеннями, зокрема: постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 27 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року, які залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року, якою визнано неправомірність припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року; Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 грудня 2018 року, якою визнано неправомірними дії відповідача з приводу відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно Закону України «Про державну службу»; Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, які залишені без змін постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, якою визнано неправомірними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу (пенсії) у зв`язку з припиненням виплати пенсії, починаючи з березня 2016 року по 06 жовтня 2016 року; Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, які залишено без змін постановою Верховного суду від 12 червня 2019 року, якою визнано неправомірними дії відповідача щодо обчислення компенсації, яка була виплачена ОСОБА_1 на виконання рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 27 травня 2016 року. Маючи загальне захворювання, стан позивача з березня 2016 року погіршився, після отриманої відповіді відповідача про визнання помилки при визначенні розміру пенсії у позивача стався нервово-емоційний зрив, та 16 березня 2016 року позивача було госпіталізовано до кардіологічного відділення з загостренням хвороби серця, яка за статистикою має високий рівень летальних випадків, і навіть знаходячись у лікарні, позивач продовжував листуватися із відповідачем. Неотримання позивачем пенсії протягом 7 місяців призвело до неможливості реабілітації, придбання ліків та підтримання стану здоров`я, що призвело до його погіршення та госпіталізації 24 січня 2017 року до кардіологічного відділення, а 01 березня 2017 року після відповідного огляду медико-соціальна експертна комісія дійшла висновку, що життєдіяльність позивача значно обмежена та йому була призначена друга група інвалідності безстроково, у зв`язку з чим позивач більше не може працювати в Держатомрегулюванні України. Крім того, не отримавши до 25 березня 2016 року належну йому пенсію та залишившись без засобів до існування, позивач змушений був здавати до ломбарду за ціною металобрухту золоті прикраси: 06 квітня 2016 року сережку дружини за 408,12 грн, 08 квітня 2016 року - власну обручку, що крім матеріальних втрат завдало йому як чоловіку глибокі моральні та душевні страждання. Позбавлення позивача єдиного засобу до існування, безпідставно зменшення йому розміру пенсії позивач розцінює як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на мирне володіння своїм майном, а тривалі вищезазначені неправомірні дії відповідача позначилися на стані його здоров`я, яке він не міг підтримати внаслідок відсутності коштів. З урахуванням вказаних обставин завдану йому моральну шкоду позивач оцінює у 210000 грн з розрахунку по 30000 грн за кожен місяць його страждань та поневірянь. Неправомірними діями відповідача позивачу завдано також матеріальну шкоду, яку позивач оцінює у 3201,63 грн і яка складається із: коштів на придбання ліків з 16 по 29 березня 2016 року 1257,58 грн та неможливості внаслідок позбавлення його пенсії своєчасно викупити із ломбарду власну обручку вагою 2,95 г, вартість якої з урахуванням ціни в ювелірному магазині м. Рубіжне за 1 грам золота у ювелірному виробі (обручці) 1190 грн становить 3510,50 грн, а він отримав в ломбарді за неї як за металобрухт золота 1566,45 грн., різниця становить 1944,05 грн. Тому позивач просив стягнути з Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на його користь матеріальну шкоду у розмірі 3 201,63 грн. та моральну шкоду у розмірі 210 000 грн. Ухвалою суду від 12 вересня 2019 року за клопотанням позивача до участі у справі у якості співвідповідача залучено Управління Державної казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської області (далі Відповідач-2). Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2019 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, Управління Державної казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Відмову у задоволенні позову суд першої інстанції мотивував тим, що позивачем не надано доказів заподіяння відповідачем внаслідок припинення пенсійних виплат в 2016 році як матеріальної шкоди, яка полягає, на думку позивача, з придбання ним в період з 16 по 29 березня 2016 року ліків на суму 1257,58 грн, а також здачу ювелірних коштовностей до ломбарду на суму 1944, 05 грн., так і моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, судовими рішеннями пенсійні права позивача було відновлено, а будь-яких інших обставин заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та діями відповідача не встановлено, на виконання рішення суду відповідачем ще до звернення до суду із теперішнім позовом 05.03.2019 року поновлено виплати пенсії, і виконання інших постанов суду відповідачем не було тривалим. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки суд не повністю і неправильно встановив обставин, які мають значення для справи, необґрунтовано не дослідив певну частину доказів, наданих позивачем, та неправильно дослідив та оцінив їх, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Доводами апеляційної скарги є те, що суд вкрай неточно виклав суть справи, не повністю на неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, не дослідив та неправильно дослідив важливі докази, залишив поза увагою неправомірні дії відповідача та зробив хибні висновки, що вплинули на рішення. Так, суд не взяв до уваги, що позивач є внутрішньо переміщеною, непрацюючою з інвалідністю особою II групи і отримує пенсію по інвалідності, яка для нього є єдиним джерелом доходів; не згадав в своєму рішенні 2 епікризи, які видавались лікарнею, до якої позивача госпіталізували після погіршення стану його здоров`я, спричиненого неправомірними діями відповідача та дійшов помилкового висновку про недоведеність заподіяння шкоди позивачу внаслідок відсутності причинного зв`язку між шкодою та діями відповідача за умови встановлених у справах за адміністративними позовами позивача численних порушень його прав, не взяв до уваги тривалості таких порушень та небажання навіть після судових рішень виконувати їх замість належного виконання покладених на органи ПФУ обов`язків. Оскільки позивач в жодному позові питання щодо заподіяння та відшкодування шкоди не порушувались, судами не розглядались, докази не надавались, не досліджувались і жодного судового рішення щодо цього питання не виносилось, то він наділений правом звернутися за відшкодуванням майнової та немайнової шкоди з окремим позовом, і факт поновлення відповідачем його порушених прав не може бути підставою для відмови у задоволенні такого позову. У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідачами Рубіжанським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської областіта Управлінням Державної казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської областіапеляційна скарга не визнається, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної чи матеріальної шкоди, перенесення ним моральних страждань, а також наявності причинного зв`язку між такою шкодою та неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади відповідача, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню в зв`язку з її необґрунтованістю. Позивач надав відповідь на відзив відповідача Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому наполягав на задоволенні його скарги. Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019 року головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії Стахова Н.В., Лозко Ю.П. Апеляційне провадження по справі було відкрито 18 грудня 2019 року. Ухвалою суду від 21 грудня 2019 року справу призначено до апеляційного розгляду на 28 січня 2020 року о 12-й. У судовому засіданні позивач підтримав доводи своєї скарги. Відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Вказаним вимогам рішення суду не відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 29.10.2014 року № 917000026 (а.с. 13) та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області з 2014 року. Судом також встановлено, що постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 27.05.2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2017 року, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з березня 2016 року та визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області щодо зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії як працюючому пенсіонеру, зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області поновити останньому виплату пенсії з березня 2016 року, а також виплатити ОСОБА_1 утримані в листопаді-грудні 2015 року та січні лютому 2016 року як з працюючого пенсіонера грошові кошти з урахуванням компенсації втрати частини доходу (а.с. 98-108, 109-114, 115-119). Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 року, залишеною без змін постановою Верховного суду від 11.12.2018 року, постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03.08.2016 року скасовано, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області з приводу відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно Закону України «Про державну службу», а також зобов`язано здійснити останньому з 29.12.2015 року перерахунок пенсії в розмірі 80% від суми заробітної плати з урахуванням всіх складових заробітньої плати, які зазначені у довідках про складові заробітної плати № 34-02/223 від 16.04.2014 року та № 34-02/224 від 16.04.2014 року, які видані Південно-східною державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України (а.с. 120-126, 127-140). Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 28.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 року та постановою Верховного Суду від 12.06.2019 року, дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області визнано протиправними та зобов`язано виплатити ОСОБА_1 743,29 грн. компенсації втрати частини доходу (пенсії), яка передбачена ч. 2 ст. 46 Закону України «Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі постанови Рубіжанського міського суду Луганської області від 27.05.2016 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 року № 425/1472/16-а поновлено з 01.03.2016 року виплату пенсії по інвалідності, борг по перерахунку за період з 01.03.2016 року по 30.09.2016 року в розмірі 43749 грн буде виплачено в жовтні 2016 року, однак про нарахування компенсації втрати частини доходу нічого не зазначено (а.с. 141-147, 148-152, 153-158). Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 30.06.2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017 року та постановою Верховного Суду від 12.06.2019 року, дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області щодо несвоєчасної виплати позивачеві частини доходів визнано протиправними та зобов`язано виплатити ОСОБА_1 . 67,88 грн компенсації (а.с. 159-164,165-169, 170-174). Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до частити першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18. Вказана протиправність встановлена вищезазначеними судовими рішеннями. Крім того, на обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених ним внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, його прав на належне пенсійне забезпечення, на право мирно володіти належним йому майном, оскільки Відповідач-1 спочатку виплачував йому пенсію у неповному розмірі, потім протягом 7 місяців взагалі безпідставно не виплачував йому пенсію, чим фактично позбавив позивача, який є інвалідом другої групи та потребує постійного підтримання свого здоров`я та придбання ліків, а також є внутрішньо переміщеною особою, єдиного засобу до існування, а згодом не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів всупереч покладених на УПФУ державою обов`язків не поновлював його порушених прав на належне пенсійне забезпечення, що ставило його у становище на межі виживання, а на численні звернення позивача не реагував. Колегія суддів вважає доведеним завдання позивачу вказаними протиправними діями та бездіяльністю Відповідача-1 значних моральних страждань та приниження його гідності, вину вказаного органу, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями Відповідача-1, виходячи з наступного. Виплата пенсії позивачу в неповному обсязі та припинення її виплати, за умови що вона є єдиним джерелом доходу позивача, який потребує постійного прийому ліків, що вбачається із наданих позивачем медичних епікризів та життєдіяльність якого значно обмежена згідно висновку МСЕК, має вплив на його здоров`я, враховуючи похилий вік та медичні проблеми зі здоров`ям; позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, який змушений був здавати до ломбарду власну обручку задля отримання коштів, оскільки інших доходів позивач не має, що вбачається із наданої ним трудової книжки, а все його майно залишилося на тимчасово окупованій території. Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень прав позивача, шляхом ухвалення судами рішень на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки кожного разу позивач був змушений звертатися до суду, вказані звернення до суду та очікування позитивних рішень на свою користь тривали з березня 2016 року до червня 2017 року, протягом цього часу він неодноразово хворів, змушений був витрачати свої зусилля, докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до існування або отримання їх в заниженому розмірі порівняно із тим, на що позивач міг правомірно очікувати, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та погоджується із доводами позивача про порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль в організації свого життя. Для відновлення цих прав позивачу довелось чотири рази звертатися до суду за захистом своїх прав, рішення яких Відповідач-1 не виконував у добровільному порядку та виконував неналежним чином, оскільки не виплачував компенсацію втрати частини доходів внаслідок порушення термінів виплати. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, за умови наявності у позивача другої групи інвалідності, колегія суддів вважає доведеним завдану позивачу Рубіжанським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області моральної шкоди з урахуванням позбавлення позивача пенсії, розмір якої становить 6358 грн. на місяць, протягом 7 місяців (6358 х 7=44500) та інших вищезазначених обставин, зокрема, здачі в ломбард родинних золотих прикрас у квітні 2016 року, особливого стану здоров`я позивача, на що потребувалися ліки та кошти, та тривалості неправомірних дій позивача, що окремо доведено і розмір завданої шкоди позивачу становить 1000 грн, а загалом - у розмірі 45500 грн. Колегія суддів вважає, що саме такий розмір відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади, його тривалості та вимог розумності і справедливості. Разом з тим згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок). Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. ОСОБА_1 у цій справі позов пред`явлений як до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, неправомірними діями якого було завдано моральну шкоду, так і до Управління Державної казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської області як до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів і який є територіальним органом Державної казначейської служби України та який здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду; (п. 1, 3, п.п. 14 п. 4 Положення про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 12.10.2011 року № 1280 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 17.08.2015 № 716). Що стосується рішення суду в частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди, то воно не відповідає вимогам статті 265 ЦПК України щодо мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову та доказам, відхиленим судом, на що скаржник посилається в своїй скарзі. Оцінки в даному випадку потребували надані позивачем докази про здачу 08 квітня 2016 року в ломбард лише золотої обручки, а не інших коштовностей на 1944,05 грн, як помилково зазначає суд, адже вказана сума визначена позивачем як різниця між ринковою вартістю золотого виробу та отриманими за здачу обручки коштами як золотого металобрухту, та докази придбання позивачем ліків в період з 16 по 29 березня 2016 року ліків на суму 1257,58 грн. Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що надані позивачем квитанції про придбання товарів медичного призначення та ліків 16, 20 та 23 березня 2016 року та епікриз на ім`я позивача про перебування його на лікуванні у кардіологічному відділенні з 16 по 29 березня 2016 року не є достатніми доказами того, що вказане лікування було викликано виключно протиправними діями Відповідача-1, як не є збитками у розумінні статей 22, 1166 ЦК України і зазначена позивачем різниця від здачі в ломбард золотої обручки, а ця обставина має враховуватися лише для визначення розміру завданих позивачу моральних страждань. Оскільки суд припустився невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, вказане відповідно до вимог пунктів третього та четвертого частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди та відмови у задоволенні позову в частині майнової шкоди. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки позивача було звільнено від сплати судових витрат під час подання позову та за подання апеляційної скарги, його позов задоволено частково, то згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України вказані витрати компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2019 рокускасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, Управління Державної казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 ) у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління Пенсійного Фонду України у м. Рубіжному Луганської області, 45500 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовити Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 03 лютого 2020 року. Головуючий Судді: