Постанова Луганський апеляційний суд № 428/6386/21

Справа № 428/6386/21 Провадження № 22-ц/810/1009/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 листопада 2021 року, ухваленого у складі: судді Юзефовича І.О. в приміщенні того ж суду у цивільній справі про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, учасники справи: позивачка ОСОБА_1 відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області відповідач - Державна казначейська служба України встановив: У липні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з Держави України в особі ГУ ПФУ в Луганській області шляхом безспірного списання ДКСУ коштів державного бюджету на її користь моральну шкоду, завдану незаконною бездіяльністю органу державної влади, в розмірі 28 833,20 гривень. Позов мотивований тим, що позивачка ОСОБА_1 є пенсіонером і отримує пенсію за вислугою років, що підтверджується копією пенсійного посвідчення виданого 12 листопада 1999 року за № НОМЕР_1 . З 12 листопада 2008 року позивачці ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності безстроково за загальним захворюванням. З липня 2014 року позивачці ОСОБА_1 припинено виплату пенсії, в зв`язку з чим була вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав. Позивачка ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року по справі №812/1304/18, яке було змінено частково постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати позивачці ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01 липня 2014 по 10 січня 2015 року та зобов`язано орган ПФУ нарахувати та виплатити позивачці пенсію за віком за період з 01 липня 2014 по 10 січня 2015 року. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року по справі № 360/190/19, визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати позивачці ОСОБА_1 пенсії минулих періодів з січня 2016 по вересень 2017 року та зобов`язано орган ПФУ виплатити останній пенсію минулих періодів з січня 2016 по вересень 2017 року. Постановою державного виконавця ВПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Харків) від 28 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №360/190/19, виданого 02 травня 2019 року Луганським окружним адміністративним судом про зобов`язання Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України виплатити ОСОБА_1 пенсію минулих періодів з січня 2016 по вересень 2017 року. Проте, станом на час звернення позивачки з даним позовом, право на отримання пенсії за вказаний період не відновлено та органом ПФУ не виконане судове рішення, і виплату пенсії не здійснено, що завдає позивачці ОСОБА_1 значних душевних страждань та відчуття приниження честі та гідності. Посилаючись на вказані обставини, позивачка вважає, що за наявності такого рішення вона має право на відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями органу державної влади на підставі ст.ст. 1173,1174 ЦК України При цьому ОСОБА_1 зазначає, що не здійснюючи виплату пенсії за період з 01 липня 2014 до 10 січня 2015 та за період з січня 2016 по вересень 2017 року, що становить понад два роки, вона була позбавлена єдиного доходу для існування, що призвело до постійного пошуку коштів для задоволення особистих життєвих потреб, оплати комунальних послуг, придбання їжі, одягу, ліків та інше, за умови що вона є особою яка має інвалідність і потребує постійного медичного лікування, а неможливість придбати необхідні речі для достатнього існування призводило до постійного головного болю, приниження людської гідності, психологічного напруження, розчарування та незручності, що свідчить про заподіяння сторони відповідача моральної шкоди, яку позивачка оцінює у 28 833,20 гривень. У зв`язку з протиправною бездіяльністю органу державної влади, позивачка була вимушена звертатись за юридичною допомогою, проходити процедуру судового оскарження незаконної невиплати належних їй пенсійних виплат, на що мала докладати додаткових моральних зусиль, за умови гарантованого Конституцією України права на отримання пенсійних виплат, позивачка залишалася впродовж тривалого часу без єдиного джерела доходів, що свідчить про фактичне позбавлення органом державної влади своєю протиправною бездіяльністю права власності на майно у вигляді пенсійних виплат. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 листопада 2021 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 28 833,20 гривень. В апеляційній скарзі ГУПФ України в Луганській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції від 08 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . За доводами апеляційної скарги, висновки суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав наведених у змісті оскаржуваного рішення є помилковими, оскільки скаржник вважає, що позивачкою не доведено підстав її позову; суд визначаючи розмір завданої моральної шкоди виходив з розміру недоотриманих позивачкою пенсійних виплат та визначив суму моральної шкоди у заявленому останньою у розмірі у сумі 28833,20 гривень, який суд вважав відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади, його тривалості та вимог розумності та справедливості, проте, скаржник вважає, що такий розрахунок не може вважатись належним, оскільки розмір моральної шкоди повинен бути визначений з урахуванням обсягу та характеру страждань, яких зазнала позивачка, немайнових втрат та інших обставин, разом з цим, скаржник вказує, що жодних доказів на підтвердження існування наведених обставин та втрат немайнового характеру суду не надано, як і не надано жодного доказу спричинення моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою; поза увагою суду залишилось те, що лише у січні 2018 року позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою від 11 січня 2018 року № 0000455319, виданою управлінням соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, тому скаржник вважає, що саме позивачка винна у неотриманні пенсії у вказаному розмірі за певний період; також скаржник посилається на відсутність фінансування Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області як його правонаступника, на виконання рішення суду у справі №360/190/19. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводився без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. За вимогами ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. За вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Предметом позову є матеріально правова вимога позивача до відповідача щодо якої вона просить ухвалити рішення, а підставою обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав доведеним завдання позивачці вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача моральних страждань, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу її заподіяння, суд першої інстанції дійшов висновку, що є належним заявлений позивачкою розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на її користь, а саме, 28 833, 20 гривень, який відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади, його тривалості та вимогам розумності і справедливості. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та встановленим у справі обставинам, з огляду на таке. Судом встановлені та матеріалами справи підтверджується такі факти та обставини справи. Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за вислугою років. З 12 листопада 2008 року позивачці ОСОБА_1 встановлено першу А групу інвалідності безстроково за загальним захворюванням, про що свідчить копія довідки до акта огляду МСЕК від 08 грудня 2008 року. З 11 січня 2018 року позивачка ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, згідно довідки № 0000455319 за фактичним місцем проживання у м. Кремінна Луганської області. У період з 10 січня 2018 року по 17 червня 2021 року ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні паліативної допомоги, що підтверджується довідкою Комунального некомерційного підприємства «Кремінська багатопрофільна лікарня Кремінської міської ради» б/н. 04 липня 2018 року рішенням Луганського окружного адміністративного суду частково зміненим постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року по справі № 812/1304/18 визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати позивачці ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01 липня 2014 по 10 січня 2015 року та зобов`язано орган ПФУ нарахувати та виплатити позивачці пенсію за віком за період з 01 липня 2014 по 10 січня 2015 року. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року по справі № 360/190/19, визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати позивачці ОСОБА_1 пенсії минулих періодів з січня 2016 по вересень 2017 року та зобов`язано орган ПФУ виплатити останній пенсію минулих періодів з січня 2016 по вересень 2017 року. Ухвалюючи вказану постанову, суд адміністративної юрисдикції виходив із того, що порушення прав ОСОБА_1 відбулося внаслідок протиправної бездіяльності Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати позивачці пенсії за період з січня 2016 року по вересень 2017 року, при цьому судом зауважено про те, що статус внутрішньо переміщеної особи надає цій особі спеціальні, додаткові права ( або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону №1706 VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам. Постановою державного виконавця ВПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Харків) від 28 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №360/190/19, виданого 02 травня 2019 року Луганським окружним адміністративним судом про зобов`язання Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України виплатити ОСОБА_1 пенсію минулих періодів з січня 2016 по вересень 2017 року. 16 грудня 2020 року Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області стосовно виконання рішень суду листом б/н повідомило ОСОБА_1 , зокрема, про те, що пенсію за минулий період з 01січня 2016 по 30 вересня 2017 року в сумі 28 833,20 гривень обліковано та нараховано на окрему виплатну відомість. Розмір загальної суми заборгованості по невиплаченій позивачці ОСОБА_1 пенсії у зазначений вище період, представником відповідача ГУ ПФУ не заперечується. За частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до статтей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно частини 1 статті 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом. Пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 визначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно частини 2 статті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок). Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц вказано, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. В постанові Верховного Суду від 09 лютого 2021 року по справі № 425/793/19 вказано, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені та які завдали особі моральної шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Судом встановлено, що протиправність дій Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, стосовно невиплати пенсії позивачці ОСОБА_1 встановлена вказаними вище судовими рішеннями Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 у справі № 812/1304/18 та від 15 лютого 2019 року у справі № 360/190/19, які набрали законної сили, і обставини, що встановлені цими судовими рішеннями, в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що моральні страждання знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку, пов`язаного з втратою єдиного доходу для існування та підтверджуються протиправністю бездіяльності вказаного вище органу державної влади щодо невиплати пенсії у зазначений вище період та виною органу ПФУ у неотриманні нею пенсії, що встановлено рішенням суду, та, як наслідок, заподіяної позивачці шкоди, що полягає у душевних стражданнях, яких остання зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та членів її сім`ї, у зв`язку з позбавленням гарантованого Конституцією України майна у вигляді пенсії та у приниженні честі та гідності - позивачці, яка була вимушена поневірятися та виглядати в очах оточення як соціально незахищена людина, оскільки майже два роки займала кошти для прожиття в інших осіб, за умови що вона є особою яка має інвалідність і потребує постійного медичного лікування, а неможливість придбати необхідні речі для достатнього існування призводило до постійного головного болю, приниження людської гідності, психологічного напруження, розчарування та незручності, впродовж тривалого часу. У зв`язку з протиправною бездіяльністю органу державної влади, позивачка також була вимушена звертатись за юридичною допомогою, проходити процедуру судового оскарження незаконної невиплати належних їй пенсійних виплат, на що мала докладати додаткових моральних зусиль, за умови гарантованого Конституцією України права на отримання пенсійних виплат. Отже, позивачка посилається на те, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених внаслідок грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, прав останньої на належне пенсійне забезпечення, на право мирно володіти належним їй майном. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачкою доведено завдання їй вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача моральних страждань, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача, а невиплата позивачці за судовим рішенням протягом більше ніж двох років суми пенсії в розмірі 28833,20 гривень, яка є основним джерелом доходу пенсіонера, є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачці завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, психологічного навантаження, тривоги за подальшу долю пенсійних виплат. Само по собі відновлення становища позивачки, яке існувало до порушень її прав, шляхом ухвалення судом рішення на її користь, не може компенсувати ОСОБА_2 її немайнових втрат, оскільки позивачка була змушена звертатися за наданням правової допомоги потім до суду, протягом всього часу розгляду справи була змушена витрачати свої сили, докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до існування, на що позивачка могла правомірно очікувати, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Наведене є достатніми доказами того, що позивачці було завдано моральної шкоди. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу її заподіяння, вартість майна, якого відповідач позбавив позивачку внаслідок тривалої бездіяльності, суд першої інстанції вірно визнав обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 28833,20 гривень (недоплачена різниця у пенсійних виплатах за період з 01 лютого 2016 до 30 вересня 2017 року), і що саме такий розмір моральної шкоди відповідає характеру правопорушення, яке вчинено органом державної влади, його тривалості, вимогам розумності і справедливості. Колегія приймає до уваги, що ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66). При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено відшкодування моральної шкоди, проте встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. З урахуванням наведеного суд дійшов правильного висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі. Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Позивачкою ОСОБА_1 позов пред`явлений до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, протиправною бездіяльністю якого було завдано моральну шкоду, і до Державної казначейської служби України як до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів і який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду. При цьому судом враховано, що з одного боку, участь Державної казначейської служби України в якості відповідача у цій справі не була обов`язковою. Проте, з іншого боку, участь вказаної особи у справі в якості відповідача надала можливість представнику вказаної особи подати відзив, чим він не скористався, та не призвела до будь-яких процесуальних наслідків, що ускладнили чи зробили неможливим розгляд справи по суті, або призвели до неправильного вирішення справи. Отже, суд вірно вважав за необхідне позовні вимоги задовольнити та стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 28 833,20 гривень. З урахуванням змісту статті 25 Бюджетного кодексу України та пп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, стягнення з Державного бюджету України шляхом списання певної суми коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача є належним та ефективним способом захисту його прав. Державна казначейська служба України чи її компетентний орган повинні самостійно визначити в межах наданих їм повноважень з якого рахунку слід списати ці кошти та який орган Казначейства має здійснити таке списання. Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів вважає вірним і обґрунтованим висновок суду про задоволення позову ОСОБА_1 , з наведених вище підстав. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Доказів які б спростували висновки суду скаржником не надано. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким суд надав належну правову оцінку, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а посилання скаржника на відсутність фінансування Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області як його правонаступника, на виконання рішення суду у справі №360/190/19, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відсутність відповідного фінансування не свідчить про відсутність обов`язку відповідача нести відповідальність за завдану позивачці моральну шкоду та не є підставами для відмови в задоволенні позовних вимог останньої. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова