Постанова 4805 № 295/18103/14-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/18103/14-ц Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М. Категорія 26 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №295/18103/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К і Партнер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Богунського районного суду м. Житомира, ухвалене 24 травня 2019 року суддею Лєдньовим Д.М. у м. Житомирі, повний текст рішення складено 29 травня 2019 року, в с т а н о в и в : У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі Банк), яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк», звернулося до суду з позовом у якому, посилаючись на невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №014/5904/3/18133 від 19.06.2008, просило стягнути з останньої та поручителя ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитом станом на 17.10.2014 в загальній сумі 396698,52 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом 23075,70 дол. США; прострочена заборгованість за кредитом 4534,54 дол. США; прострочена заборгованість за відсотками 2534,27 дол. США; строкова заборгованість за відсотками 21,94 дол. США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту 3928,81 грн; пеня за несвоєчасне погашення відсотків 2077,37 грн. 03 жовтня 2018 року ухвалою Богунського районного суду м. Житомира залучено до участі у справі правонаступника позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «К і Партнер» (далі Товариство). Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2019 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства заборгованість за кредитним договором від 19.06.2008, що утворилась станом на 17.10.2014, в сумі 800460,76 грн, з них: строкова заборгованість за кредитом 607714,71 грн; прострочена заборгованість за кредитом 119420,29 грн; строкова заборгованість за відсотками 577,81 грн; прострочена заборгованість за відсотками 66741,77 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту 3928,81 грн, пеня за несвоєчасне погашення відсотків 2077,37 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Зазначив, що Банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості в національній валюті в сумі 396698,52 грн і свої вимоги щодо суми боргу не змінював. Також, вказав, що не укладав договір поруки з будь-якою фінансовою установою, а підпис на договорах та додаткових угодах виконано не ним. Вважає, що ОСОБА_1 , яка визнала позов, отримала кредит одноособово, без його відома та не використала отримані грошові кошти в інтересах сім`ї. Крім того, суд не дослідив розрахунок заборгованості, не надав належної оцінки його правильності, не врахував при цьому положень судової практики щодо підтвердження боргу первинними бухгалтерськими документами. Також, послався на свої сумніви щодо правильності висновку експерта про підписання ним договорів та вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення повторної експертизи. Судом, на його думку, не встановлено, з якого часу почала утворюватися заборгованість, що має значення для вирішення питання відповідальності поручителя. Вказав, що останній платіж за договором здійснено 29.01.2014, а оскільки сплата чергового платежу мала здійснюватися 15.02.2014 (кожного 15 числа), то строк дії поруки відповідно до ч. 4 ст. 550 ЦК України розпочався з 16.02.2014 та закінчився 16.08.2014. Проте, Банк звернувся до суду 19.11.2014, тобто після припинення поруки та не надав розрахунку заборгованості у межах строку дії поруки, що є окремою підставою для скасування судового рішення. У відзиві представник Товариства апеляційну скаргу не визнав, посилаючись на її безпідставність (а.с. 143-144 т.2). Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник останнього - ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явились (а.с. 200, 209, 210 т. 2, 7-10 т. 3). Судове засідання, яке призначалося на 17.12.2019, було відкладено судом апеляційної інстанції на 29.01.2020 у зв`язку із неявкою відповідачів, представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та задоволенням письмового клопотання останньої про відкладення розгляду справи у зв`язку з її зайнятістю в іншій справі (а.с.222 т.2). У своїй заяві про відкладення розгляду справи від 13.12.2019 представник також наголошувала, що її довіритель юридично неграмотний, потребує правничої допомоги і самостійно без її присутності не зможе захистити свої права. Крім того, вказувала на необхідність підготовки клопотань до суду. Відкладаючи розгляд справи, суд апеляційної інстанції врахував зазначені представником у клопотанні дати її зайнятості в інших судових засіданнях і призначив розгляд справи на дату, яка надавала можливість представнику бути присутньою в судовому засіданні (29.01.2020 було зазначено вільною від інших судових засідань датою). Натомість, 29.01.2020 на адресу суду електронною поштою надіслано лист від імені ОСОБА_3 (без електронного підпису особи), у якому заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні. Також через канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_2 від 29.01.2020, у якій він просив відкласти розгляд справи, призначений на 29.01.2020, у зв`язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні та неможливістю самостійно представляти свої інтереси. Представник Товариства ОСОБА_4 ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти відкладення розгляду справи, посилаючись на повторну неявку відповідачів та представника, з посиланням на доводи, які містилися у письмовому запереченні на аналогічне попереднє клопотання (а.с. 236 т.2). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить посилань на нові обставини, що підлягали встановленню, та будь-яких клопотань, які могли бути вирішені судом апеляційної інстанції відповідно до положень ч. 1 ст. 365 ЦПК України у порядку підготовки розгляду справи. Таких клопотань не було надано представником після 17.12.2019, про необхідність підготовки яких було вказано у заяві про відкладення розгляду справи від 13.12.2019, хоча часу для їх подання було достатньо. Матеріали справи містять документи, які підтверджують обставини про те, що ОСОБА_2 самостійно підготував та подав апеляційну скаргу до суду та про відрядження ОСОБА_2 , як юриста ТОВ «Партнер-Житомир», що спростовує доводи представника про юридичну неграмотність останнього (а.с. 245 т.1). Отже, враховуючи наведені обставини, зважаючи на тривалість судового провадження (справа перебуває в провадженні суду з 19.11.2014 ), та з метою дотриманнярозумних строків розгляду справи, суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , ОСОБА_1 . В судовому засіданні представник Товариства Костюкевич-Тарнавська ОСОБА_6 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на аргументи, викладені у відзиві (а.с. 143-144 т. 2). Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Вимога статті 526 ЦК України щодо обов`язку виконувати зобов`язання належним чином поширюється і на акцесорні (забезпечувальні) договори та сторін таких договорів. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитного договору №014/5904/3/18133 від 19.06.2008 ВАТ Ерсте Банк (правонаступником якого є ПАТ Фідобанк) надав ОСОБА_1 кредит в сумі 50 000,00 доларів США зі строком користування кредитними коштами до 18 червня 2018 року включно зі сплатою 14,5% річних (а.с. 38-42 т.1). 24.11.2009 між ПАТ Ерсте Банк та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладений договір поруки №014/5904/3/18133/2, відповідно до якого поручитель зобов`язувався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору (а.с. 17-20 т.1). Сторонами погоджено графік платежів (а.с. 30-34 т.1). В подальшому між ПАТ «Ерсте Банк» та позичальником укладено додаткові угоди до договору кредиту, а саме: № 1 від 24.11.2009, № 2 від 18.01.2010, № 3 та №4 від 28.04.2011, а також між ПАТ «Ерсте Банк», позичальником та поручителем - угода № 1 від 28.04.2011 (а.с. 16, 21, 25-29, 35 т.1). У додатковій угоді № 4 ОСОБА_2 зазначив про свою згоду на її укладення ОСОБА_1 (а.с. 37 зв. т. 1). Додаткову угоду до договору поруки укладено за участі всіх учасників: № 1 від 28.04.2011 (а.с. 16 т. 1). Відповідно до п.5.2. кредитного договору позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредиту щомісячною до 15 числа включно кожного місяця. Згідно з п.9.1 договору за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій, передбачених положеннями договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Внаслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за договором виникла заборгованість, яка станом на 17.10.2014 року складає 30166,45доларів США та 6006,18 грн, з них: строкова заборгованість за кредитом 23 075,70 доларів США; прострочена заборгованість за кредитом 4 534,54 доларів США; строкова заборгованість за відсотками 21,94 доларів США; прострочена заборгованість за відсотками 2 534,27 долари США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту 3 928,81 грн; пеня за несвоєчасне погашення відсотків 2 077,37 грн. Наведений розмір грошових сум як складових заборгованості підтверджено розрахунком заборгованості (а.с. 48-74 т.1), вимогою про усунення порушень від 01.10.2014 (а.с. 9 т.1), направленою відповідачам. За змістом вимоги станом на 01.08.2014 обліковується заборгованість на загальну суму 29 990,96 доларів США, яку позичальнику та поручителю необхідно погасити протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі взяті на себе зобов`язання за укладеними договорами належним чином не виконували, що є підставою для дострокового солідарного стягнення з позичальника та поручителя суми заборгованості за кредитним договором. Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновками суду першої інстанції про визначення в рішенні еквівалента суми боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в національній валюті, з наступних підстав. Так, поза увагою суду залишилось те, що позика отримана у іноземній валюті і позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Враховуючи те, що у прохальній частині позову Банк просив стягнути з відповідача заборгованість, складові якої зазначив у іноземній валюті (крім пені), суд апеляційної інстанції з огляду на вищенаведене та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові №521/21255/13-ц від 27.03.2019, змінює рішення суду шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства строкову заборгованість за кредитом в сумі 23075,70 доларів США, прострочену заборгованість за кредитом 4534,54 доларів США, прострочену заборгованість за процентами 2534,27 доларів США, строкову заборгованість за процентами 21,94 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту 3928,81 грн, пеню за несвоєчасне погашення процентів 2077,37 грн за кредитним договором №014/5904/3/18133 від 19 червня 2008 року станом на 17 жовтня 2014 року.». Зміст прохальної частини позову та вищевказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові №521/21255/13-ц, спростовують доводи апеляційної скарги про те, що сума заборгованості за кредитним договором, яку просив стягнути позивач на час розгляду справи має становити 396698,52 грн. Посилання ОСОБА_2 у апеляційній скарзі на те, що він не укладав договір поруки, а підпис у цьому договорі та додаткових угодах виконано не ним, є безпідставними. Так, у суді першої інстанції проведено судову почеркознавчу експертизу (а.с.254-256 т.1). За висновком експерта № 1/3-363 від 03.01.2019 досліджувані підписи від імені ОСОБА_2 , які розміщені на бланкових рядках в графі « ОСОБА_2 » у примірнику договору поруки №014/5904/3/18133/2 від 24.11.2009 виконані ОСОБА_2 ; досліджувані підписи від імені ОСОБА_2 , які розміщені на бланкових рядках в графах « ОСОБА_2 », «Від імені поручителя:» у примірнику додаткової угоди № 1 до договору поруки №014/5904/3/18133/2 від 24.11.2009 виконані ОСОБА_2 ; досліджувані підписи від імені ОСОБА_2 , які розміщені на бланкових рядках в графі « ОСОБА_2 » у примірнику додаткової угоди № 4 від 28.04.2011 до кредитного договору з фізичною особою № 014/5904/3/18133/2 від 19.06.2008 виконані ОСОБА_2 (а.с. 2-8 т.2). В судовому засіданні експертом Довжаниця Р.О. надано відповідь на питання, які, на думку відповідача ОСОБА_2 , вказували на неповноту проведеного дослідження. Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що надана відповідачем на підтвердження необхідності проведення повторної експертизи рецензія від 25.04.2019 на висновок експерта, складена ОСОБА_7 (а.с.50-57 т. 2), виходить за межі передбаченого процесуальним законодавством переліку видів доказів та не може бути визнана судом як письмовий доказ. Крім того, як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_7 не є судовим експертом, оскільки згідно з відомостями занесеними до Реєстру атестованих судових експертів, свідоцтво останньої анульовано рішенням №1 Експертної кваліфікаційної комісії, Київського науково-дослідного інституту судових експертиз КНДІСЕ від 03.02.2017 і є не дійсним. При цьому, згідно з п.1 розділу II Порядку проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 № 775/5(далі - Порядок) рецензування висновків експертів проводиться виключно співробітниками НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок, та не менше ніж трирічний стаж експертної роботи. Водночас, будь-яких достатніх підстав для призначення у справі повторної судової експертизи Томашевський О.В. суду не навів та у апеляційній скарзі клопотання про призначення у справі повторної експертизи, яке мало розглядатися судом апеляційної інстанції у порядку підготовки розгляду справи, не заявляв, таких клопотань суду апеляційної інстанції з часу відкриття апеляційного провадження, тобто з 02.09.2019, не направляв. Наявний у матеріалах справи висновок експерта є обґрунтованим, не суперечить матеріалам справи та не викликає сумнівів в його правильності. Тому, суд першої інстанції, оцінивши його разом із іншими доказами у справі, дійшов правильного висновку про покладення на відповідача солідарної відповідальності разом із боржником за невиконання зобов`язання за кредитним договором. При цьому, доводи відповідача щодо підроблення його підпису на договорах, упередженості та зацікавленості експерта під час проведення експертизи ґрунтуються на припущеннях та належними доказами не підтверджені. Посилання ОСОБА_2 у апеляційній скарзі на недоведеність розміру заборгованості, суд апеляційної інстанції вважає також безпідставними, оскільки будь-яких своїх розрахунків на спростування розрахунку, здійсненого позивачем, відповідач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій не надав та не зазначив, у чому конкретно полягає необґрунтованість і суперечливість наявного у матеріалах справи розрахунку. Висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, на яку посилається відповідач у апеляційній скарзі, не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи, оскільки вони стосуються інших сторін та інших обставин. Зокрема у справі №161/16891/15-ц судами встановлено, що боржник заперечував підписання кредитного договору з банком та здійснення платежів на виконання їх умов. Водночас, у даній справі, ОСОБА_1 заперечень щодо укладення договору, суми заборгованості не подавала, частково погашала кредит, рішення суду не оскаржувала. Також, встановлено, що останній платіж за договором здійснений 29.01.2014 на суму 900 доларів США, який відображено в особовому рахунку, на який надходили кошти від позичальника. Згідно даних цього рахунку Банк розподілив вказану суму в рахунок погашення процентів за користування кредитом та погашення тіла кредиту. Доводи відповідача про те, що за зобов`язанням має відповідати лише ОСОБА_1 , яка погодилася із сумою заборгованості, отримувала кредит одноособово, без його відома та не використала кредитні кошти в інтересах сім`ї, на правильність висновків суду щодо солідарної відповідальності відповідачів не впливає. Також є безпідставними доводи ОСОБА_2 про те, що позивачем пропущений шестимісячний строк для звернення до суду з вимогою до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.06.2018 у справі №408/8040/12. Зокрема, строк дії поруки визначено п.6.2. договору поруки від 24.11.2009, яким передбачено, що цей договір діє до настання однієї з наступних обставин: виконання (в тому числі дострокового) Позичальником забезпеченого порукою зобов`язання визначеного в п.2.1. цього договору; погашення Поручителем всієї заборгованості Позичальника за Кредитним договором у порядку та строки, визначені цим Договором; також порука припиняється, якщо Кредитор в межах трирічного строку з дня настання терміну виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до Поручителя (ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України). Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. Коли договором передбачено припинення поруки у разі непред`явлення вимоги до поручителя кредитором протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання, то трирічний строк обчислюється з настанням строку виконання основного зобов`язання. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16, підстав відступити від якого Верховним Судом у справі №645/560/17 від 31.10.2018 не встановлено. З огляду на наявність встановленого у договорі поруки строку її припинення, суд дійшов правильного висновку про те, що порука у даних правовідносинах не припинилася за будь-якою строковою сплатою. У даному випадку підстави для припинення поруки за ч. 4 ст. 559 ЦК України відсутні, оскільки сторони договору визначили строк дії поруки, який на момент звернення до суду із позовом не закінчився. Висновки Верховного Суду, на які посилався у апеляційній скарзі ОСОБА_2 , не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи, оскільки вони стосуються інших сторін та інших обставин справи. Слід також зазначити, що заперечуючи проти підписання договору поруки та додаткових угод ОСОБА_2 в той же час посилається на обставини, які стосуються виконання кредитного договору по суті, що в сукупності з висновком судової експертизи свідчить про непослідовність його позиції та фактично спростовує його доводи про не підписання договору поруки. Окрім того, ОСОБА_2 не оспорював у суді зазначений договір поруки у зв`язку із обставинами, на які він посилається у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на правильність висновку суду про відповідальність поручителя не впливають. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2019 року змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К і Партнер» (місцезнаходження: м. Київ, вул.Автозаводська, 18, код ЄДРПОУ 42083807) строкову заборгованість за кредитом в сумі 23075,70 доларів США, прострочену заборгованість за кредитом 4534,54 доларів США, прострочену заборгованість за процентами 2534,27 доларів США, строкову заборгованість за процентами 21,94 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту 3928,81грн, пеню за несвоєчасне погашення процентів 2077,37 грн за кредитним договором №014/5904/3/18133 від 19 червня 2008 року станом на 17 жовтня 2014 року.» У решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 03 лютого 2020 року.