Постанова 4802 № 158/1199/19

Справа № 158/1199/19 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К. Провадження № 22-ц/802/27/20 Категорія: 76 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., секретар Концевич Я. О., з участю: представника позивача Сидун О. С. , представника відповідача Спіріної Ю. П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до релігійної організації "Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області" про скасування рішення про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 подану в його інтересах представником Сидун Оленою Степанівною на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2019 року,- в с т а н о в и в: У травні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до релігійної організації "Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області" про скасування рішення про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що він був керівником Свято-Різдво-Богородична релігійна громада Української Православної Церкви. 17.04.2019 дізнався, що рішенням Управління культури, релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації № 11841070004000639 від 27.03.2019 керівником вищевказаної юридичної особи є ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що жодних повідомлень про звільнення він не отримував, про факт звільнення його повідомлено не було, відповідач звільнив його з посади керівника з грубим порушенням вимог трудового законодавства, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати розпорядження № 1 від 29.03.2019 «Про припинення повноважень» та рішення, прийняте у протоколі № 1 від 02.02.2019 загальних зборів Релігійної організації «Свято-Різдво-Богородична релігійна громада Української Православної Церкви с. Берестяне» про звільнення ОСОБА_2 з посади керівника Релігійної організації «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області», стягнути з Релігійної організації «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області» в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.09.2019 в задоволенні позову ОСОБА_2 до релігійної організації "Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області" про скасування рішення про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь релігійної організації "Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області" 2000 грн. витрат пов`язаних з отриманням правової допомоги. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом не застосовано закону, який підлягав до застосування. Зокрема, ОСОБА_2 був допущений громадою до виконання трудових обов`язків, що указує на те, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем, тому правовідносини між сторонами врегульовані нормами Кодексу законів про працю, у той час як суд при вирішенні спору застосував положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу. Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши та дослідивши матеріали справи апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою АБ № 199400/22 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, керівником релігійної організації «Свято-Різдво-Богородична громада Української Православної Церкви» зазначений ОСОБА_2 (а.с.8). Відповідно до розпорядження № 1 від 29.03.2019 «Про припинення повноважень» релігійної організації "Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області", припинено повноваження отця ОСОБА_2), настоятеля Свято-Різдво-Богородична громада Української Православної Церкви (а.с.18). Згідно з розпорядженням № 2 від 12.04.2019 «Про прийняття на роботу» релігійної організації "Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Берестяне Ківерцівського району Волинської області", прийнято ОСОБА_3 на посаду настоятеля парафії Різдва Пресвятої Богородиці с. Берестяне Цуманського деканату (а.с.18 зворотня сторона). Як вбачається з повідомлення № 1 від 01.05.2019 на заяву ОСОБА_2 , останньому повідомлено про те, що відповідно до рішення парафіяльних зборів від 02.02.2019 (протокол № 1) припинено повноваження настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Берестяне ОСОБА_2 вчиняти дії від імені громади, про що видано розпорядження № 1 від 29.03.2019, а також про відсутність трудової книжки, документів, що стосуються фінансової та господарської діяльності релігійної громади (а.с.17, 19). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем перебування у трудових відносинах з релігійною громадою, застосувавши про вирішенні спору Закон України « Про свободу совісті та релігійні організації». Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на законі. Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. Релігійна громада (Парафія) є юридичною особою відповідно до законодавства України, та в своїй діяльності керується, крім іншого законодавства, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Згідно з приписами статті 7 статті 25 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати й поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Нормами статті 25 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено право релігійних організацій приймати на роботу громадян, укладаючи з ними трудові договори, які укладаються у письмовій формі. Релігійна організація зобов`язана у встановленому порядку зареєструвати трудовий договір. У такому ж порядку реєструються документи, що визначають умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійній організації на виборних посадах. Тобто, наявність трудових відносин між релігійною організацією та працівником підтверджується укладеним у письмовій формі трудовим договором, зареєстрованим у встановленому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На виконання положень п.2 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, сприяючи учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених нормами ЦПК України, судом апеляційної інстанції було оголошено у судовому засіданні перерву, надано позивачу можливість подати Статут релігійної громади, який був чинний на день прийняття рішення про припинення повноважень позивача - настоятеля релігійної громади ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), документ, який містить відомості про орган або особу, яка призначила його керівником релігійної громади, однак, представником позивача не надано таких доказів. Також ні в суді першої інстанції, ні у даному судовому засіданні позивачем не надано суду на підтвердження укладення трудового договору штатного розпису, табелю обліку робочого часу, тощо. У даному судовому засіданні представник позивача наголосила, що в обґрунтування доводів про перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з релігійною громадою у позовній заяві зазначено, що доказом цього є фактичне допущення позивача до виконання обов`язків настоятеля та їх виконання упродовж тривалого часу. Встановивши, що позивачем ОСОБА_2 та його представником - адвокатом Сидун О.С. не подано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження укладення та реєстрації трудового договору між релігійною громадою та ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Аналізуючи зміст цієї норми права належить дійти висновку, що закон розрізняє поняття церковнослужителя, священнослужителя, осіб, які працюють за трудовим договором або на виборних посадах. Разом з тим, незалежно від найменування і від характеру виконуваних обов`язків, кожен, хто трудиться в релігійній громаді, відповідно до ч.І ст.28 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Позивач, як настоятель, що трудився і виконував свої обов`язки перед громадою, отримував відповідну винагороду, підлягав загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, тому довідка ф. ОК-5 не є доказом перебування позивача у трудових відносинах, хоча і містить відомості про виплачену винагороду та розмір сплачених страхових внесків. (а.с.49-50). Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що релігійні громади діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Правовий статус священнослужителя в парафії визначається церковним правом. Трудових договорів між Релігійною громадою в особі Парафіяльної ради та ОСОБА_2 на виконання трудових функцій керівника або будь-якого іншого працівника укладено не було, реєстрація такого договору у встановленому порядку не проводилась. Отже, позивач - ОСОБА_2 ), настоятель Свято-Різдво-Богородичної громади Української Православної Церкви, трудові функції, у розумінні законодавства про працю, в Релігійній громаді не виконував. Виходячи з наведеного, повно і об`єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Відповідно до ч.1 ст.367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 подану в його інтересах представником Сидун Оленою Степанівною залишити без задоволення. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови. Головуючий Судді: