Постанова 4856 № 120/2686/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2686/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 29 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Ткач В.В., представника позивача: Сірука О.В., представника відповідача: Пожара В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : у серпні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» (ТОВ «ПК «Зоря Поділля») звернулось в суд з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (Офіс ВПП ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 серпня 2019 року №0005044106. 25 вересня 2019 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову. Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що відсутність реальних правових наслідків здійснених господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Горізонт» з огляду на відсутність в останнього достатніх трудових та матеріально - технічних ресурсів для проведення відповідних господарських операцій, а надані первинні документи містять недоліки. Також посилалися на те, що в провадженні другого слідчого відділу прокуратури міста Києва перебуває кримінальне провадження №4201610000000291 за ч. 2 ст. 364, ч. 3, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України відносно групи осіб, які з метою надання підприємствам реального сектору економіки незаконних послуг з формування технічного податкового кредиту з податку на додану вартість, тобто ухилення від сплати податків, а також незаконної конвертації безготівкових грошових коштів у готівку шляхом укладення нікчемних угод, організовували діяльність низки фіктивних підприємств, що увійшли до складу «конвертаційних центрів», серед яких ТОВ «Будпром-Інвест». У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність. Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено те, що ТОВ «ПК «Зоря Поділля» на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2015 року індексний номер 37117818 набуло у власність земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної та машинобудівної та іншої промисловості площею 5,7629 га (кадастровий номер 0520810100:12600260076) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Так, у 2016 році ТОВ "АДЕПТ-ПРОЕКТ" на замовлення позивача виготовило проект будівництва вищевказаного зерносховища, яким передбачено, як один із етапів будівництва виробничих елементів зерносховища - станцію розвантаження автомобілів. За таких обставин, ТОВ «ПК «Зоря Поділля» за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2016 року задекларувало податкового кредиту по податковим зобов`язанням з ПДВ на суму 178069462 грн., в тому числі по взаємовідносинах з ТОВ "Металкомплект" та ПП "Горізонт" у сумі 164394 грн. Так, посадовими особами Офісу ВПП ДФС проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ПК «Зоря Поділля» з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету України податку на додану вартість по операціях з контрагентами: ПП "Горізонт" за період з 01 липня 2016 року по 31 липня 2016 року із відповідним їх відображенням у податковій звітності з ПДВ з урахуванням уточнюючих розрахунків; ТОВ "Металкомплект" за період з 01 червня 2016 року по 30 червня 2016 року із відповідним їх відображенням у податковій звітності з ПДВ з урахуванням уточнюючих розрахунків, за результатами якої складено акт №175/28-10-41-06/34009446 від 02 липня 2019 року. У ході проведеної перевірки відповідачем виявлено порушення ТОВ «ПК «Зоря Поділля» п. 198.1, п. 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту від`ємного значення у розмірі 99994 грн., в тому числі за липень 2016 року в сумі 99994 грн. Зазначено про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 99994 грн., сформовану за рахунок придбання послуг (земляні роботи та улаштування фундаментів на об`єкті "Будівництво зерносховища ємністю 68000 тон в м. Гайсин Вінницької області, Станція розвантаження автомобілів) з ПП "Горізонт", що не підтверджено первинними документами. На підставі акту перевірки, 02 серпня 2019 року Офісом ВПП ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення №0005044106, яким ТОВ «ПК «Зоря Поділля» визначено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту від`ємного значення у розмірі 99994 грн. Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для його прийняття. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов`язок сплатити його продавцю. Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України. Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Із наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Так, судом першої інстанції встановлено те, що 23 березня 2016 року між ТОВ «ПК «Зоря Поділля» та ПП "Горізонт" (Підрядник) укладено договір підряду №569/КЖ на виконання земляних робіт та влаштування фундаментів на станції розвантаження автомобілів поз. 3 (на 2 завальні ями) по осям А/З-В/З на об`єкті: будівництво зерносховища ємністю 68000 тон в м. Гайсин (далі - Договір). На виконання умов п. 2.1 Договору позивачем 24 березня 2016 передано ПП "Горізонт" будівельний майданчик, що підтверджується актом прийому-передачі площадки під будівництво. Вказаний акт підписано з боку замовника представником позивача Снігуром В.М. та з боку підрядника представником ПП "Горізонт" Приходьком С.І. Останній при підписанні даного акту діяв на підставі довіреності, виданої ПП "Горізонт" 23 березня 2016 року, якою серед іншого визначено повноваження щодо прийняття будівельного майданчика. Тобто, факт прийому-передачі будівельного майданчика з боку підрядника було здійснено представником Приходьком С.І. на підставі довіреності, що в свою чергу підтверджує факт початку будівельних робіт. Дана обставина спростовує висновки відповідача, що в акті прийому-передачі будівельного майданчика відображено дані про невстановлену особу, і свідчить про реальність дій сторін, спрямованих на виконання умов Договору. Для виконання зобов`язань за Договором ПП "Горізонт" уклало договори із субпідрядниками, за якими послуги надавалися працівниками та технікою субпідрядників, а саме: договір №13 про надання послуг краном КТА-16 від 25 березня 2016 року з ПАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту"; договір №ЕПП/28-03-16 про надання послуг спецтехніки від 28 березня 2016 року з ТОВ "Елпромпроект". Пунктами 3.1.10., 3.2.2 Договору передбачено право та обов`язок Підрядника залучати до виконання робіт на власний ризик та за власний рахунок третіх осіб/субпідрядників у необхідній кількості з відповідною кваліфікацією, при цьому залишатися відповідальним перед Замовником за результати їхньої роботи й належне виконання своїх зобов`язань, покладених на Підрядника умовами Договору. 29 березня 2016 року ПП "Горізонт" направило субпідрядникам заявки про направлення техніки для надання послуг, що підтверджує факт використання техніки на об`єкті позивача та найманої праці співробітників підрядника. Вказане свідчить про те, що ПП "Горізонт" залучило субпідрядників, які в свою чергу забезпечили виконання необхідного об`єму будівельних робіт (забезпечення персоналом та спецтехнікою), що в свою чергу спростовує висновки відповідача про неможливість виконання земляних робіт та улаштування фундаментів на об`єкті будівництва у зв`язку із відсутністю у ПП "Горізонт" достатніх трудових ресурсів. За умовами п. 4.2 Договору позивач за свій рахунок зобов`язаний забезпечити Підрядника бетоном для виконання робіт відповідно до графіка постачання бетону. На виконання вищевказаного зобов`язання позивачем було укладено такі договори: договір поставки №1630 від 31 березня 2016 року з ТОВ "БЕТОН-ЦЕНТР"; договір поставки № Б456-12П від 31 березня 2016 року з "КАСКАД-БЕТОН". Передача бетону від позивача до ПП "Горізонт" відбувалась відповідно до наданого останнім графіка заявки від 01 липня 2016 року, що узгоджується із п. 4.2 Договору. Факт використання бетону Підрядником відображено в актах приймання виконаних будівельних робіт - акт №22, №22/125; №28/131; №29/132; №41/168; №52/179; акт №24, №2/2; №15/15; акт №25, №14/14; №28/28; №35/35; №66/66; №737/73. Крім того, позивачем за виконаний в липні 2016 року об`єм робіт на користь ПП "Горізонт" сплачено готівкові кошти, а саме відповідно до платіжних доручень Z60706004 від 07 липня 2016 року на суму 200000 грн.; Z60719024 від 20 липня 2016 року на суму 299965,74 грн.; Z60728072 від 29 липня 2016 року на суму 100000 грн. Відповідно до вказаних розрахункових документів підрядником складено податкові накладні від 07 липня 2016 року №1 від 20 липня 2016 року №3, від 29 липня 2016 року №4, які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, наявність вказаного об`єкту підтверджується сертифікатом про готовність до експлуатації серії ІУ №164170381797 від 07 лютого 2017 року та актом про готовність об`єкта до експлуатації. При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між СТОВ «ПК «Зоря Поділля» та його контрагентами. Стосовно посилань податкового органу про наявність недоліків та помилок в оформленні товаросупровідних документів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Так, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з ПП «Горизонт». Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Окрім того, відсутність у спірного контрагенту матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16. Щодо посилань податкового органу про те, що в провадженні другого слідчого відділу прокуратури міста Києва перебуває кримінальне провадження №4201610000000291 за ч. 2 ст. 364, ч. 3, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України відносно групи осіб, які з метою надання підприємствам реального сектору економіки незаконних послуг з формування технічного податкового кредиту з податку на додану вартість, тобто ухилення від сплати податків, а також незаконної конвертації безготівкових грошових коштів у готівку шляхом укладення нікчемних угод, організовували діяльність низки фіктивних підприємств, що увійшли до складу «конвертаційних центрів», серед яких ТОВ «Будпром-Інвест», то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне. Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами. Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів. У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст. 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Тобто, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. При цьому, вироків за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів податковим органом надано не було. Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач не мав прямих господарських зав`язків з ТОВ "Будпром-інвес", а роботи, як зазначалось вище, виконувались контрагентом ПП "Горізонт". За таких обставин, наявність відкритих кримінальних проваджень щодо TОВ "Будпром-інвест" не може свідчити про нереальність господарських операцій між позивачем та ПП «Горізонт». Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року справа №822/787/18, від 27.03.2018 року справа №816/809/17, від 27.02.2018 року справа №813/1974/17, від 27.02.2018 року справа №813/1766/17. З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджуються правомірність формування позивачем податкового кредиту, а відтак прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що наведенні в апеляційній скарзі доводи повністю спростовуються встановленими у справі обставинами та письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 03 лютого 2020 року. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.