Постанова 4856 № 802/1744/16-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 802/1744/16-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 13 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., представників позивача: Мандзюка В.А., Хухуа Г.В., представника відповідача: Кухрівського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Спеціалізоване будіельно-монтажне управління №8" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень- рішень, В С Т А Н О В И В : у жовтні 2016 року приватне підприємство «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління №8» (ПП "СБМУ №8") звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (ГУ ДФС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003351401, №0003361401 від 19 жовтня 2016 року. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, позов задоволено. Проте, постановою Верховного Суду від 21.05.2020 року касаційну скаргу ГУ ДФС у Вінницькій області задоволено частково, скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.206 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 21.05.2020 року зазначив про те, що позивачем не надано передбаченого умовами акту прийомки та не засвідчено підписами посадових осіб та печатками підприємств акт звіряння взаємних розрахунків контрагентами. Також зазначено, що суди не витребували та не дослідили протоколи допиту свідків, на які посилається відповідач, не встановили чи є серед допитаних осіб директор контрагента позивача прізвище якого зазначено у наданих позивачем первинних документах та не допитано його у якості свідка. Крім того, судами не встановлено ким та якими транспортними засобами здійснювалась поставка на адресу позивача придбаного ним товару у передбачених договором поставки обсягах, де він зберігався, доцільність залучення контрагента та можливість виконати умови цього договору (наявність у нього основних засобів , трудових ресурсів, тощо). Так, за результатами нового розгляду даної справи, 03 вересня 2020 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову. Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представники позивача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність. Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі направлення від 21.09.2016 року № 775, виданого ГУ ДФС у Вінницькій області, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки та перевірок інших галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС проведено позапланову виїзну перевірку ПП "СБМУ №8" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 року, за результатами якої складено акт від 04.10.2016 року №147/1401/01273496 . У ході проведеної перевірки податковим органом встановлено, що у взаємовідносинах позивача із ТОВ "Металлсервіс Україна" за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 р. відповідно до договору поставки №1111 від 20.11.2014 року відсутній факт реального вчинення господарських операцій у зв`язку із відсутністю: -товарно-транспортної документації як комплекту юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; - сертифікатів якості на продукцію (лист ПВЛ 506); - акту звіряння взаємних розрахунків по контрагенту TOB "Металлсервіс Україна"; засвідчений підписами посадових осіб та печатками підприємств; - виправлення кількості товару (лист ПВЛ 506) з 23,333 т на 22,801 т у видатковій накладній №490 від 26.11.2016 р. TOB "Металлсервіс Україна" директором ПП "СЕМУ № 8" Хухуа Г.В. , що призвело до оприбуткування по бухгалтерському обліку підприємства меншої кількості і ціни товару, яка вказана у видатковій накладній і, як наслідок, наявність станом на 29.07.2016 р. дебіторської заборгованості (рахунок 3711) ПП "СБМУ № 8" перед TOB "Металлсервіс Україна" в сумі 6384,17 грн., яка не підтверджується документально. Дані висновки зроблені відповідачем з посиланням на норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363, Положення про забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, а також на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Демідовської А.І від 01.08.2016 року по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015000000000630 від 08.12.2015 р. На підставі акту перевірки відповідачем 19.10.2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення: -№ 0003351401, яким за встановлене перевіркою порушення п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на 41042, 00 грн. ; - №0003361401, яким за встановлене актом перевірки порушення п.198.1, п. 198.2. п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковим зобов`язанням на 46667,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на 11667,00 грн. Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Згідно з п.п. 138.1 -138.2 ст. 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: -на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; - на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; - на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; - на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Фінансовий результат до оподаткування зменшується: -на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; - на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; - на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України). Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету (п.200.2 ст. 200 ПК України). Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Із наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Окрім того, відсутність у спірного контрагенту матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16. Так, у перевіряємому періоді між ПП "СБМУ № 8" (Покупець) та ТОВ "Металлсервіс Україна" (Постачальник) укладено Договір поставки №1111, згідно умов якого Постачальник зобов`язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити металопрокат, в кількості та асортименті зазначених у рахунку-фактурі постачальника, на умовах передбачених договором. На виконання умов даного Договору, ПП "СБМУ №8" перерахувало на розрахунковий рахунок TOB "Металлсервіс Україна" кошти в сумі 280 000грн. (призначення платежу: за металопрокат відповідно рахунку №4520 від 20.11.2014 року (часткова оплата)), згідно платіжних доручень: № 8756 від 21.11.2014р. на суму 100000,0 грн., в т.ч. ПДВ - 16666,67 грн.; №8768 від 25.11.2014р. на суму 100000,0 грн., в т.ч. ПДВ - 16666,67 грн.; №8773 від 26.11.2014 року на суму 80000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13333,33грн., бухгалтерські проводки: Д-т рах. 3711 "Розрахунки за виданими авансами ( в національній валюті)" К-т рах. 311 "Поточні рахунки в національній валюті" - 280000,00грн. Однак, податковий орган дійшов висновку про безтоварність операцій між контрагентом та позивачем, через наявні виправлення в видатковій накладній №490 від 26.11.2014 року та відкритого кримінального провадження №12015000000000630 від 08.12.2015 року. Проте, із змісту листів ГУ ДФС у м.Києві за вих . № 5802/9/26-97-030116 від 21.07.2020 р. та ГУ ДФС у Вінницькій області за вих. №449/7/02-97-03-01 від 21.07.20 р. встановлено, що слідчими не розслідувалось у 2015 році кримінальне провадження №12015000000000630. Крім того, позивачем вживались заходи щодо складання акту прийомки та підписання акту звіряння із контрагентом, однак останній відмовився направляти уповноваженого представника та підписувати відповідні документи. У зв`язку із цим, при прийманні товару та його зважуванні директор ПП "СМУ №8" самостійно вніс виправлення у видаткову накладну №490 від 26.11.2014 р. із зазначенням фактичної ваги отриманого товару. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність акту прийомки та не засвідчення в установленому порядку акту звіряння взаємних розрахунків не може бути єдиною підставою для віднесення операції до безтоварної. Стосовно підтвердження транспортування придбаного позивачем товару та його зберігання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, згідно п. 3.2 Договору поставки №1111 від 20 листопада 2014 року, поставка продукції здійснюється за домовленістю сторін автомобільним транспортом постачальника чи покупця або відправляється компаніями автоперевізниками. Вартість та умови поставки продукції обговорюються в кожному випадку окремо. Згідно рахунку на оплату, виставленого ТОВ "Металлсервіс Україна" №450 від 20.11.2014 року, вартість товару вказана з доставкою автомобільним транспортом, тобто поставка здійснювалась контрагентом позивача - ТОВ "Металлсервіс Україна", що у свою чергу, не викликає обов`язку позивача виписувати товарно-транспортні накладні та документи щодо транспортного засобу, яким здійснювалась поставка. Крім того, згідно свідоцтва на право власності на будівлі та споруди датованого 09.03.2006 р. ПП"СБМУ №8" належать ряд приміщень по вул. Тарногородського, 18, м. Вінниця, де і зберігався отриманий товар. Також, згідно відомостей Єдиного реєстру податкових накладних TOB "Металлсервіс Україна" задекларовано податкове зобов`язання з податку на додану вартість за листопад 2014 року по контрагенту-покупцю - ПП "СБМУ-8" в сумі 46667,00 грн., що з урахуванням норм п.п. 198.1., 198.2., 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, є законодавчо визначеною підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту для отримувача товару за Договором поставки № 1111 від 20.11.2014 року, тобто для ПП "СБМУ №8". При цьому, відсутність сертифікатів якості на продукцію, не є безумовною підставою для формування висновку про безтоварність господарських операцій. Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015000000000630 від 08.12.2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 212; ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, оскільки з їх змісту не встановлено, що судами підтверджено факти фіктивності господарської діяльності вказаного контрагенту позивача, ухилення ним від сплати податків, а також того, що окремі особи, які брали участь у досліджуваних фінансово-господарських операціях заперечують свою участь у діяльності контрагента взагалі або у межах окремої операції. Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів. У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. У відповідності до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 травня 2019 року по справі №813/1007/13, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, у ході розгляду справи було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 9 КАС України та іншим обставинами, з врахуванням обставин, встановлених під час розслідування кримінального провадження, які спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань, зокрема досліджено надані позивачем первинні документи. Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом. Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст. 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Тобто, факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. При цьому, вироків за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів податковим органом надано не було, а матеріали досудового розслідування за кримінальним провадженням не можуть бути враховані як доказ фіктивності розглядуваних господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року справа №822/787/18, від 27.03.2018 року справа №816/809/17, від 27.02.2018 року справа №813/1974/17, від 27.02.2018 року справа №813/1766/17, від 20 лютого 2018 року в справа №826/6280/13-а. Крім того, в матеріалах справи містять бухгалтерські документи у підтвердження подальшого оприбуткування та списання отриманого згідно виправленої позивачем видаткової накладної №490 від 26.11.2014 року товару, який оприбутковано бухгалтерськими проводками Дт 201 Кт 631 - на суму 228013,19 грн.; Дт 6441 Кт 631 - в сумі 45602,64 грн., а саме: -звіт про витрати матеріалів виконроба дільниць № 3 "Вінницька кондитерська фабрика № 2", 4-та черга будівництва за адресою: урочище Кабачок, 12 Стрижавської селищної ради Вінницького району, Вінницької області" за січень 2015 р.; - акт №5 приймання виконаних будівельних робіт (виготовлення та монтаж металоконструкцій) за січень 2015 р. (типова форма №КБ-2) згідно договору підряду №16.KV від 20.11.2014 р. між "Генпідрядником" - TOB "ІВС Холдінг" (м. Київ, ІПН 329978426594) та "Підрядником" - ПП "СБМУ№ 8" на суму 1570139,21 гри., в т.ч. ПДВ 261689,87 грн.; - довідка про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за січень 2015 р. (типова форма №КБ-3) згідно договору підряду № 16.KV від 20.11.2014 р. між "Генпідрядником" - TOB "ІВС Холдінг" (м. Київ, ІПН 329978426594) та "Підрядником" - ПП "СБМУ№ 8" на суму 1570139,21 грн., в т.ч. ПДВ 261689,87 грн.; - картку рахунку 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" - Контрагент - TOB "ІВС Холдінг" за січень 2015 р. (Бухгалтерська проводка Д-тЗ61 К-т 703 на суму 1570139,21 грн.) та письмове пояснення директора ПП "СБМУ№ 8" Хухуа Г.В. від 21.09.2016р. При цьому, металопрокат (лист ПВЛ 506) в кількості 22,801 т на суму 228013,19 грн. було списано ПП "СБМУ№ 8" в січні 2015 року: -з рахунку 201 "Сировина та матеріали" на рахунок 231 "Виробництво готової продукції; - з рахунку 26 "Готова продукція" (в складі металоконструкцій кондитерської фабрики №2/ІВС Холдінг) на монтаж металоконструкцій - рахунок 232 "Загальнобудівельні роботи"; - з рахунку 232 "Загальнобудівельні роботи" на рахунок 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг" та враховані в формі №2 "звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід)" за 2015 р. (рядок 2050 "собівартість реалізованої продукції, товарів, послуг"). На підтвердження подальшого руху придбаного товару в матеріалах справи міститься відомість переробки будівельних та конструкційних матеріалів за терміном часу з 02.01.2015 року до 30.01.2015 року, наряд на виконання робіт за січень 2015 рік. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не в межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України, а тому наявні підстави для їх скасування. При цьому, у апеляційній скарзі відповідачем не зазначено жодної норми матеріального або процесуального права, яку порушив суд першої інстанції під час розгляду даної справи та обставини або доказу, якому суд першої інстанції не дослідив чи не надав належної оцінки. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 21 січня 2021 року. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.