Постанова 4851 № 591/7108/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 р.Справа № 591/7108/17 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27.09.2019 року, (головуючий суддя І інстанції: Шелєхова Г.В., повний текст складено 07.10.19 року) по справі № 591/7108/17 за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Сумської міської ради від 25.10.2017 р. №2708-МР «Про відмову в наданні ОСОБА_1 у власність земельної ділянки»; - зобов`язати Сумську міську раду затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та наданні у власність земельної ділянки площею 37/100 від 0,1000 га ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136300:09:005:0096 за рахунок земель житлової та громадської забудови Сумської міської ради. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27.09.2019 р. позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Сумської міської ради від 25.10.2017 р. №2708-МР «Про відмову в наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки». В іншій частині позовних вимог відмовлено у зв`язку з їх необгрунтованістю. Сумська міська рада (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням в частині задоволення позову, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду в цій частині та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку. Зазначає про порушення судом правил предметної та територіальної підсудності, не дослідження обставин справи у повному обсязі, зокрема не врахування відсутності реєстрації права власності за позивачем на земельну ділянку під житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1. Позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є власником 37/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних, господарчих та побутових будівель за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на земельній ділянці площею 1265 кв.м., відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частини жилого будинку від 14.04.1998 р. та зареєстрованому в реєстрі за № 1703. (т. 1 а.с. 32,36). В липні 2017р. позивачка зверталася до Сумської міської ради щодо надання рішення про передачу у власність земельної ділянки відповідно до частки у домоволодінні, що належить їй. 29.05.2007 р. рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради №252 позивачу надано дозвіл на будівництво житлових будинків, господарських будівель та споруд, зокрема будівництво двоповерхової житлової добудови, переобладнання приміщень 2-1, 2-5, за адресою: АДРЕСА_1 та 01.06.2007р. управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради затверджено висновок на забудову земельної ділянки, цільове призначення якої : для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. (т.1 зворотна сторона а.с.17, 18). Позивачем розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 0,1000 га №5910136300:09:005:___ (т.1 а.с. 19-30). 25.10.2017 р. рішенням Сумської міської ради відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та наданні у власність земельної ділянки площею 37/100 від 0,1000 га ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136300:09:005:0096 за рахунок земель житлової та громадської забудови Сумської міської ради у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (плану зонування території м. Суми , розробленого інститутом "Дніпромісто" і затвердженого рішенням Сумської міської ради № 2180-МР від 06.03.2013 р.) (т.1 а.с.15). Так, рішенням Сумської міської ради №2180-МР від 06.03.2013 р. затверджено містобудівну документацію «План зонування території міста Суми». Відповідач зазначає, що згідно з діючим Генеральним планом м. Суми та Планом зонування території міста Суми, а також Генеральним планом м. суми від 16.10.2002р. земельна ділянка з кадастровим номером 5910136300:09:005:0096 розташована в зоні реконструкції, в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови, де переважними видами використання земельних ділянок є розташування житлових будинків не нижче 4 поверхів. При цьому розташування житлових будинків садибного типу переважними, супутніми, допустимими видами використання не передбачені взагалі. Відповідно до акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 20.06.2017 р., межі земельної ділянки за кадастровим номером 5910136300:09:005, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1000 га, співпадають з лінійними спорудами та закріплені в натурі межовими знаками встановленого зразка (т. .1 а.с.26). Позивач, вважаючи, що до особи, яка є власником житлового будинку, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування, оскаржила в судовому порядку рішення міської ради як незаконне. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Сумської міської ради №2708-МР від 25.10.2017 р. є неправомірним, порушує права позивача та підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду з наступних підстав.. Статтями 13, 14, 22, 41 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості. Відповідно до ст.55 Закону України " Про землеустроій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям. У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом). Якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. Судом встановлено, що позивачка є власником житлового будинку ( 37/100 частин) та за її замовленням виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. (а.с.19-40) Відповідачем відмовлено в затвердженні зазначеної технічної документації з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (плану зонування території м. Суми) Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зонування території здійснюється, зокрема з урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території. Апелянт зазначає, що згідно з діючими Генеральним планом міста Суми та Планом зонування території м. Суми, а також Генеральним планом міста Суми від 16.10.2002 р. земельна ділянка з кадастровим номером 5910136300:09:005:0096 розташована в зоні реконструкції, в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови (Ж-3, Ж-4), де переважними видами використання земельних ділянок є розташування житлових будинків не нижче 4 поверхів. При цьому, розташування житлових будинків садового типу переважними, супутніми, допустимими видами використання не передбачені взагалі. Згідно із ч. 5 ст. 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок. Зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") Крім того, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог, зокрема, урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території. Разом з тим, як вбачається з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 5910136300:09:005:0096 , розташована в АДРЕСА_1 має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). (т.1а.с.33) На зазначеній земельній ділянці позивачем з 2007 р., з дозволу Сумської міської ради, здійснювалося будівництво двоповерхової житлової добудови до належного їй будинку. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах :г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим). Згідно ч. 9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно до ст.25 Закону України " Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до ст.30 Закону України " Про землеустрій" погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відповідно до ч.ч.4,5 ст.186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Згідно ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Відповідно до ст.17 Закону України " Про містобудівну діяльність" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Відповідно до ст.18 Закону України " Про містобудівну діяльність" план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці. Відповідно до ст.59 Закону України " Про місцеве самоврядування" врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач при затвердженні містобудівної документації «План зонування території м. Суми» ( в 2013р.) повинен був враховувати надані дозволи на будівництво житлового будинку(в 2007р.), з урахуванням земельної ділянки, що знаходиться під ним та не змінювати їх цільове їх призначення, а тому відмова Сумської міської ради у затверджені технічної документації із землеустрою є протиправною, прийнятою з порушенням прав позивача. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції, колегія суддів зазначає наступне. За правилами п. 1 ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що норми Земельного кодексу України передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність. А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки. Тобто, якщо особа звертається до відповідних органів із заявами, зокрема щодо затвердження технічної документації із землеустрою для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Крім того, суд зазначає, що позивач у своєму позові не порушує питання щодо визнання за нею права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке перешкоджає йому в оформленні документів на земельну ділянку. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 р. по справі № 820/4149/17. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції, колегія суддів зазначає наступне. Апелянт зазначає, що на час відкриття провадження дана справа була підсудна Сумському окружному адміністративному суду, оскільки відповідно до ст. 20 КАС України в редакції від 15.12.2017 р. саме до юрисдикції окружних адміністративних судів відноситься розгляд зазначеної категорії справ. Колегія суддів вважає такі висновки помилковими та такими, що зроблені без врахування змін в процесуальному законодавстві. Відповідно до п. 12 Перехідних положень КАС України (в редакції від 15.12.2017 р.) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до місцевого загального суду, як адміністративного з даним позовом 08.12.2017 р., провадження по справі відкрито 19.12.2017 р. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову до суду - 08.12.2017 р.) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. Згідно з ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи: 1) однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам; 2) про застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи у сфері господарської діяльності, якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням. Отже, дана позовна заява подана з дотриманням вимог КАС України, в редакції до 15.12.2017 р., та розглянута за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, оскільки провадження по справі не було відкрито на момент набрання ним чинності. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну правову оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.. Керуючись ст. ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сумської міської ради залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27.09.2019 року по справі № 591/7108/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 03.02.2020 року