Постанова Чернігівський апеляційний суд № 748/362/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 23 січня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/362/19 Головуючий у першій інстанції - Кухта В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/25/20 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К. секретар: Поклад Д.В., Позняк О.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області у складі судді Кухти В.О. від 02 серпня 2019 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути перешкоди у здійсненні нею права користування майном - будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаного житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що на підставі договору міни від 25.10.2012 року, вона є власником будинку АДРЕСА_1 . Попереднім власником будинку ОСОБА_3 було зареєстровано у вказаному будинку ОСОБА_2 , як квартиронаймача. Позивач вказує, що відповідач влаштовує сварки, при цьому його реєстрація у вказаному будинку позбавляє ОСОБА_1 можливості належним чином здійснювати свої права власника будинку. За даних обставин позивач просила усунути перешкоди у користуванні зазначеним будинком шляхом виселення ОСОБА_2 з даного житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.08.2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, задоволено в повному обсязі. Судом усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 без надання йому іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 грн.40 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, без встановлення фактичних обставин і доказів по справі. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що між сторонами спору на час реєстрації проживання в АДРЕСА_1 склались правовідносини договору найму житлового приміщення, укладеного в усній формі. При цьому доводи апеляційної скарги зазначають, що після припинення права власності ОСОБА_3 на спірний будинок ОСОБА_2 продовжував постійно проживати в даному будинку та вести спільне господарство разом з ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що договору житлового найму ні з ОСОБА_1 , ні з її дочкою ОСОБА_3 відповідач ніколи не укладав, строк та інші умови проживання не обумовлював. З посиланням на статті 203,811 ЦК України доводи апеляційної скарги вказують, що в матеріалах справи відсутні докази відносно того, що було укладено договір найму житла та відповідача було вселено до спірного будинку та зареєстровано в якості наймача. За даних обставин ОСОБА_2 вважає безпідставним висновок суду першої інстанції відносно того, що договір найму є розірваним, при цьому суд першої інстанції обчислює тримісячний термін з часу надання відповідачу 18.12.2018 року письмової вимоги про звільнення будинку та зняття з реєстрації. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивачем в ході розгляду даної справи не доведено тих обставин, що відповідач чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним будинком. З посиланням на положення ч.3 статті 9 ЖК України, статті 310 ЦК України, п.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_2 у доводах апеляційної скарги стверджує про необґрунтованість висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року. При цьому ОСОБА_2 в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов висновку про наявність між сторонами спору відносин щодо найму житла за відсутності відповідних доказів. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Мошко М.М. підтримали доводи та вимоги поданої апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного суду 09.12.2019 року позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Роговець В.Д. просили залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку з її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року. В судовому засіданні апеляційного суду 23.01.2019 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коваленко - Зелена О.М. просила залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку з її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року В судове засідання апеляційного суду 23.01.2019 року позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду даної справи (а.с.165), не з`явилась. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до договору міни від 25.10.2012 року (а.с.8-9), ОСОБА_1 передала 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_3 в порядку обміну на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_3 передала вказаний будинок у власність ОСОБА_1 в порядку обміну на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Згідно довідки №1590 від 25.09.2012 року (а.с.10), виданої виконкомом Киїнської сільської ради ОСОБА_3., за нею зареєстрований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В будинку зареєстровані та проживають: мати - ОСОБА_1 , 1958 р.н., квартиронаймач - ОСОБА_2 , 1956 р.н. З довідки Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 25.02.2019 року №139 (а.с.21) вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 08.02.2011 року. Матеріали справи містять копію вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 18.12.2018 року про виселення з будинку в АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації (а.с.29). Згідно дублікатів квитанцій від: 15.11.2018 року, 19.12.2018 року, 20.02.2019 року, 19.03.2019 року (газ), 19.03.2019 року (електроенергія), 14.01.2019 року, 20.02.2019 року (а.с.81-87), ОСОБА_1 було проведено оплату за послуги з електропостачання та газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.157-158), ОСОБА_2 є одним із іпотекодавців нерухомого майна, місцезнаходження якого: АДРЕСА_3 . Згідно договору дарування житлового будинку від 29.11.2019 року (а.с.161-162), ОСОБА_1 передала безоплатно житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , яка діє від імені своєї малолітньої доньки - ОСОБА_5 (а.с.161-162). Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року, задовольняючи вимоги заявленого позову, суд з посиланням на статті 158,159 Житлового кодексу України, дійшов висновку, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1 склались правовідносини договору найму житлового приміщення, укладеного в усній формі. Суд першої інстанції зазначив, що після набуття права власності на спірний будинок позивачем ОСОБА_2 залишився проживати в будинку на тих же умовах. Таким чином, як вважав суд першої інстанції, між позивачем та відповідачем також існували договірні відносини найму кімнати в будинку, що належить позивачу. 18.12.2018 року ОСОБА_1 надала відповідачу письмову вимогу про звільнення будинку та зняття з реєстрації. За даних обставин суд першої інстанції вважав доведеним, що на час ухвалення рішення минуло більше 3 місяців, як відповідача було повідомлено про необхідність його виселення з будинку, тобто, про розірвання договору найму, на підставі якого відповідач проживав у спірному будинку. Суд першої інстанції зазначив у рішенні, що на даний час договір найму між сторонами є розірваним. На підставі статті 169 Житлового кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, оскільки на даний час у нього відсутні правові підстави для користування жилим приміщенням у будинку позивача. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що між сторонами спору на час реєстрації проживання в АДРЕСА_1 склались правовідносини договору найму житлового приміщення, укладеного в усній формі. При цьому доводи апеляційної скарги зазначають, що після припинення права власності ОСОБА_3 на спірний будинок ОСОБА_2 продовжував постійно проживати в даному будинку та вести спільне господарство разом з ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що договору житлового найму ні з ОСОБА_1 , ні з її дочкою ОСОБА_3 відповідач ніколи не укладав, строк та інші умови проживання не обумовлював. З посиланням на статті 203,811 ЦК України доводи апеляційної скарги вказують, що в матеріалах справи відсутні докази відносно того, що було укладено договір найму житла та відповідача було вселено до спірного будинку та зареєстровано в якості наймача. За даних обставин ОСОБА_2 вважає безпідставним висновок суду першої інстанції відносно того, що договір найму є розірваним, при цьому суд першої інстанції обчислює тримісячний термін з часу надання відповідачу 18.12.2018 року письмової вимоги про звільнення будинку та зняття з реєстрації. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивачем в ході розгляду даної справи не доведено тих обставин, що відповідач чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним будинком. З посиланням на положення ч.3 статті 9 ЖК України, статті 310 ЦК України, п.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_2 у доводах апеляційної скарги стверджує про необґрунтованість висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року. При цьому ОСОБА_2 в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов висновку про наявність між сторонами спору відносин щодо найму житла за відсутності відповідних доказів. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року не узгоджуються із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_2 вселився і зареєструвався у будинку АДРЕСА_1 з дозволу попереднього власника даного будинку - дочки позивача ОСОБА_3 . Як вбачається із довідки Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 25.02.2019 року № 139 (а.с.21), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 08.02.2011 року. В подальшому позивач ОСОБА_1 набула право власності на спірний будинок на підставі договору міни, укладеного 25.10.2012 року із ОСОБА_3 (а.с.8-9), і не заперечувала проти реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_2 у вказаному будинку. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.08.2019 року, задовольняючи вимоги заявленого позову, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1 склались правовідносини договору найму житлового приміщення, укладеного в усній формі. Суд першої інстанції зазначив, що після набуття права власності на спірний будинок позивачем ОСОБА_2 залишився проживати в будинку на тих же умовах. Таким чином, як вважав суд першої інстанції, між позивачем та відповідачем також існували договірні відносини найму кімнати в будинку, що належить позивачу. 18.12.2018 року ОСОБА_1 надала відповідачу письмову вимогу про звільнення будинку та зняття з реєстрації. За даних обставин суд першої інстанції вважав доведеним, що на час ухвалення рішення минуло більше 3 місяців, як відповідача було повідомлено про необхідність його виселення з будинку, тобто, про розірвання договору найму, на підставі якого відповідач проживав у спірному будинку. Суд першої інстанції зазначив у рішенні, що на даний час договір найму між сторонами є розірваним. На підставі статті 169 Житлового кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, оскільки на даний час у нього відсутні правові підстави для користування жилим приміщенням у будинку позивача. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Виходячи із приписів статті 158 Житлового кодексу України, ч.1 статті 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі. Відповідно до ч.3 статті 168 Житлового кодексу України, договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Згідно статті 169 Житлового кодексу України, у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що матеріали справи не містять в собі належних та достатніх доказів у розумінні статей 77,80 ЦПК України на підтвердження тих обставин, що відповідач вселився та зареєструвався у спірному будинку в якості наймача. При цьому судом встановлено, що між сторонами спору не укладався у письмовій формі договір найму житла, який повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов`язки наймодавця і наймача та інші умови найму, як це передбачено вимогами законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Необхідно зазначити, що в ході судового розгляду даної справи позивачем не доведено відповідними доказами факту укладення між сторонами даного спору договору найму жилого приміщення у спірному будинку, як не доведено і факту укладення договору найму жилого приміщення у вказаному будинку між попереднім власником будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в тому числі, і в усній формі. Матеріали справи містять копію вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 18.12.2018 року про виселення з будинку в АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації (а.с.29). У оскаржуваному рішенні суду першої інстанції від 02.08.2019 року суд вважав доведеним, що на час ухвалення рішення минуло більше 3 місяців, як відповідача було повідомлено про необхідність його виселення з будинку, тобто, про розірвання договору найму, на підставі якого відповідач проживав у спірному будинку. Суд першої інстанції зазначив у рішенні, що на даний час договір найму між сторонами є розірваним. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів у розумінні статей 77,80 ЦПК України на підтвердження тих обставин, що зазначена вимога від 18.12.2018 року направлялась позивачем на адресу ОСОБА_2 та відповідно, була ним отримана. Крім того, як вбачається з матеріалів справи (а.с.2-5), до суду першої інстанції з даним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення ОСОБА_1 звернулась 12.02.2019 року. При цьому судом першої інстанції не прийнято до уваги, що станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, а саме, станом на 12.02.2019 року не сплинув тримісячний строк, визначений приписами ч.3 статті 168 Житлового кодексу України, відповідно до якої власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору найму жилого приміщення за три місяці. За даних обставин, в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції відносно того, що договір найму жилого приміщення між сторонами спору є розірваним, не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини. На підставі статті 169 Житлового кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, оскільки на даний час у нього відсутні правові підстави для користування жилим приміщенням у будинку позивача. Приймаючи до уваги наведене, апеляційний суд вважає, що вказаний висновок суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки він спростовується вищезазначеними приписами норм права та з`ясованими по справі фактичними обставинами, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи. За даних обставин апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог заявленого позову. Відповідно до ч.4 статті 9 Житлового кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно ч.4 статті 311 ЦК України, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, при цьому рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.08.2019 року - скасувати. За даних обставин апеляційний суд вважає за необхідне прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення. Відповідно до приписів ч.1,ч.13 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . 1 152 грн. (одну тисячу сто п`ятдесят дві грн.) 60 коп. в рахунок відшкодування документально підтверджених (а.с.140) понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02 серпня 2019 року скасувати. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152 грн. (одну тисячу сто п`ятдесят дві грн.) 60 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: