Постанова Київський апеляційний суд № 752/14946/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №752/14946/19 Головуючий у 1 інстанції: Шевченко Т.М. Провадження №22-ц/824/4621/2024 Суддя-доповідач: Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 08 травня 2024 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім?ї Голосіївського району м. Києва, про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, - ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року позивач ОСОБА_2 , в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей, та ОСОБА_6 звернулись до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просили: - визнати виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_2 незаконним; - вселити ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 , - повернути ОСОБА_6 та ОСОБА_2 право володіння рухомим майном згідно списку; - усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 і ОСОБА_2 квартирою, шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , заборони користування квартирою ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 і будь-яким іншим особам до вирішення справи судом. В обґрунтування позовних вимог зазначали про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_6 з 2009 року проживають однією сім?єю, у серпні 2010 року придбали за власні кошти квартиру АДРЕСА_1 . 24.06.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір позики та договори іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . 12.07.2016 року позивачі дізнались, що 27.05.2016 року ОСОБА_7 було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Позивачі зазначають, що 18.07.2016 року ОСОБА_7 у супроводі інших осіб, здійснили фізичне захоплення житла позивачів, шляхом виламування замків та проникнення до житла. 20.09.2016 року наказом Міністра юстиції України скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватних нотаріусів стосовно об?єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , та відновлено право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. Позивачі зазначають, що жодного рішення про їх виселення зі спірної квартири немає. Таке виселення позивачів було здійснено протиправно та незаконно. За вказаних обставин, вважаючи своє право на житло порушеним, позивачі звернулись до суду з даним позовом. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.01.2023 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про виселення та усунення перешкод у користуванні житлом в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом. Закрито провадження у справі в цій частині. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2023 року прийнято відмову ОСОБА_6 від позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про виселення та усунення перешкод у користуванні житлом в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом. Закрито провадження у справі в цій частині. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 рокупозов задоволено частково. Вселено ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 . Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_6 і ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Горбачов О.О. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. В доводах апеляційної скарги зазначає, що право користування майном у орендаря ґрунтується на договорі оренди та триває весь час дії договору оренди. ОСОБА_1 є законним користувачем квартири на підставі договору оренди, який є правомірним, недійсним в судовому порядку не визнавався, тому право користування триває весь час дії договору, незважаючи на зміну власника. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що як станом на дату укладення договору оренди - 12.06.2017 року, так і станом на дату звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_6 до суду з даним позовом, ОСОБА_7 була законним власником квартири АДРЕСА_2 . Наголошує, що відповідно до висновків, викладених у постановах КГС у складі ВС від 26.02.2019 року у справі № 913/632/17 та від 06.02.2019 року у справі № 916/3130/17, системний аналіз положень ст. ст. 80, 269 ГПК України (що є аналогічними положенням статті 83 ЦПК України), свідчить, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Станом на дату звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не існувало жодного судового рішення щодо позбавлення ОСОБА_7 права власності на квартиру, що вказує на помилковість висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов, спираючись на постанову Київського апеляційного суду від 08.11.2022 року. 23 червня 2023 року Київський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року та призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 липня 2023 року о 10 год. 00 хв. 16 жовтня 2023 року відповідач ОСОБА_7 подала до Київського апеляційного суду заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року. Відповідно до вимог ст. 363 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції. До заяви про приєднання до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи. Ухвалою апеляційного суду, занесеною до протоколу судового засідання від 18 квітня 2024 року, заяву ОСОБА_7 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 залишено без розгляду. Вирішуючи дане питання, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем ОСОБА_7 порушені строки подання такої заяви, визначені положеннями ч. 2 ст. 363 ЦПК України, оскільки перше судове засідання у даній справі судом апеляційної інстанції було відкрито 15 серпня 2023 року (том 4 а.с. 116-117). Своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, яке передбачене положеннями статті 360 ЦПК України, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , а також інші учасники справи не скористались. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Горбачов О.О. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. Також, звернув увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що постановою Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 752/19664/19 скасовано постанову Київського апеляційного суду від 08.11.2022 року. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про те, що перехід права власності на квартиру від ОСОБА_2 до ОСОБА_7 відбувся у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку». Таким чином, ОСОБА_7 була на момент звернення ОСОБА_9 до суду з даним позовом та залишається законним власником квартири, в той час як ОСОБА_2 таким власником не являється, що позбавляє його права на звернення до суду з даним позовом. Позивач ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Вказав, що оскаржуваним судовим рішенням правильно встановлено відсутність законних підстав для виселення позивача та членів його сім'ї з квартири, яка належала позивачеві як на момент виселення, так і на дату прийняття рішення судом першої інстанції. Зазначив, що позивачем в ході розгляду справи було доведено належними та допустимими доказами, що право власності на квартиру належить саме йому. Представники відповідача ОСОБА_7 - адвокати Герасько М.Г. та ОСОБА_10 у судовому засіданні не заперечували проти задоволення апеляційної скарги, зазначивши про обґрунтованість наведених у ній доводів. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства. Відповідно до заяви ОСОБА_6 від 05.03.2024 року (том 4 а.с. 246,247), направленої на електронну адресу Київського апеляційного суду та підписаної електронним цифровим підписом, позивачка просила апеляційний суд розглянути справу без її участі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, 18.08.2010 року ОСОБА_2 набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І. за реєстровим номером 4183 (т. 1 а.с. 24-25). 08.09.2010 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.09.2010 № 27256490 (т. 1 а.с. 26). 24.06.2015 року між ОСОБА_7 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики, за умовами п. 1 якого ОСОБА_2 позичив (взяв у борг) у позикодавця грошові кошти у розмірі 538 142,50 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ становило 25 000 доларів США (т. 1 а.с. 39-40). 12.08.2015 року між сторонами укладено договір про внесення змін до договору позики від 24.06.2015 року, за умовами якого збільшено суму позики до 1 068 577,50 грн., що на день укладення договору за курсом НБУ становило 50 000 доларів США (т. 1 а.с. 41). Встановлено також, що в забезпечення виконання зобов?язань за договором позики від 24.06.2015 року, тієї ж дати між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І. за реєстровим номером 825 (т. 1 а.с. 31-36). 12.08.2015 року між сторонами укладено договір про внесення змін до договору іпотеки у зв?язку із збільшенням зобов?язання за договором позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І. за реєстровим номером 1052 (т. 1 а.с. 37-38). З матеріалів справи, зокрема листа заступника начальника Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 02.11.2017 вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 18.07.2016 року по спецлінії «102» здійснювали повідомлення про те, що невідомі особи вибили двері в квартиру та виганяють їх, у зв`язку із чим оперативним черговим по м. Києву призначено та направлено екіпажі патрульної поліції. (т. 1 а.с. 50). Крім того, встановлено, що Голосіївським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016100000000664 від 12.07.2016 року за фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 4 Кримінального кодексу України. Крім того, Голосіївським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100010007227 від 19.07.2016 року за фактом вчинення невстановленими особами протиправних дій за адресою: АДРЕСА_3 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України. З матеріалів справи також вбачається, що 27 травня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Косенко М. О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29786958, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_4 було зареєстровано за ОСОБА_7 як іпотекодержателем. 29.07.2016 року приватним нотаріусом Косенком М.О. були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30706304 - припинено обтяження за іпотечним договором, № 30706356 - припинено іпотеку. Наказом Заступника Міністра з питань державної реєстрації Міністерства юстиції України від 19.09.2016 року № 2445/5 задоволено скаргу ОСОБА_2 ; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 27.05.2016 року № 29786958; від 29.07.2016 року № 30707578; від 29.07.2016 року № 30707468 (т. 1 а.с. 231). 23 вересня 2016 року приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. прийняв рішення про повторну державну реєстрацію права власності на квартиру, передану ОСОБА_2 в іпотеку, за ОСОБА_11 , рішення № 31530362. 12.06.2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір найму квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстровим номером 1039 (т. 1 а.с. 142-144). Встановлено також, що у вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Каплуна Ю.В. про визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності (справа № 752/19664/19). Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.01.2022 року у цивільній справі № 752/19664/19 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. про визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 08.11.2022 року скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.01.2022 року, постановлено нове рішення. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року о 09:17:11, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , запис про яку внесено на підставі прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року о 09:17:11. Припинено право власності ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (т. 3 а.с. 113-127). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 , ОСОБА_2 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , їх вселення та виселення ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виселення позивачів із спірної квартири 18.07.2016 року відбулось не на підставі судового рішення про виселення, у його відсутність, відтак з порушенням положень ст. 47 Конституції України, ст. 109 ЖК УРСР та ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Крім того, врахувавши обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 08.11.2022 року у цивільній справі № 752/19664/19 та положення ст. ст. 317, 391 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав відповідно до закону для виселення ОСОБА_1 із спірного приміщення. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони зроблені без належного встановлення обставин, що мають значення у справі, а також з порушенням норм матеріального права. Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 посилались на те, що відповідачем ОСОБА_7 була проведена незаконна реєстрація права власності на квартиру, яка належить позивачам, що слугувало подальшому захопленню квартири, незаконному виселенню позивачів та вселенню наймача ОСОБА_1 . Згідно з частинами першою, другою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тобто власники майна наділені правом пред`явлення позову до особи, яка, на їх думку, порушує їх право користування та розпорядження належним їм майном, про усунення перешкод у здійсненні ними цього права. Поряд із цим, з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_6 не є і ніколи не була співвласником квартири АДРЕСА_1 , на неї не розповсюджується презумпція спільного сумісного майна подружжя, придбаного за час проживання у шлюбі, визначена положеннями статті 60 СК України. Так, спірна квартира була набута ОСОБА_2 у власність у вересні 2010 року, в той час, як шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстровано 21 березня 2015 року. З матеріалів справи вбачається, що місце проживання ОСОБА_6 у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 було зареєстроване 14 липня 2011 року. В той же час, позивачами не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих реєстрацію їх місця проживання у спірній квартирі станом на дату подання позовної заяви, а також на дату виселення - 18.07.2016 року, як зазначено у позові. Додані до позовної заяви довідки ОСББ «Медик 1» № 9 та № 97 від 20.07.2016 року, а також Акт № 1 від 20.17.2016 року про фактичне проживання ОСОБА_12 , підписаний мешканцями будинку (том 1 а.с. 220-222), суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки позивачами не наведено належного обґрунтування походження цих документів, зокрема, у зв`язку із чим та для подання до яких органів вони були видані. Крім того, зміст зазначених документів суперечить іншим доводам позивачів, наведеним в обґрунтування заявлених позовних вимог. Так, вказані вище довідки та Акт про фактичне проживання, складені на підтвердження факту проживання ОСОБА_12 у спірній квартирі станом на 20 липня 2016 року. Поряд із цим, за змістом позовної заяви незаконне виселення позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 із зазначеної квартири відбулось 18 липня 2016 року. Неповнолітні діти ОСОБА_2 також не мають зареєстрованого місця проживання у вказаній квартирі і згідно матеріалів справи, станом на час виникнення спірних правовідносин в ній не проживали. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не дав оцінки доводам позовної заяви в сукупності із поданими позивачами доказами. Крім того, встановивши, що виселення позивачів зі спірної квартири відбулось 18 липня 2016 року з вини відповідача ОСОБА_7 , суд першої інстанції не навів мотивування, на підставі яких наявних в матеріалах справи доказів та фактичних обставин він встановив ці обставини. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, на підтвердження обставин щодо незаконного виселення позивачів з квартири АДРЕСА_1 , останніми надано копію листа Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту ПП НП України № 223-зі/41/11/02-2017 від 02.11.2017 року, копію листа Прокуратури міста Києва № 04/2/2-585/1-16 від 28.09.2016 року та витяг з кримінального провадження № 42016100000000664. Однак, зазначені докази не містять посилання на фактичні дані щодо вчинення ОСОБА_7 або ж ОСОБА_13 незаконних дій щодо виселення позивачів із зазначеної квартири, а тому не можуть бути взяті судом до уваги. Інших доказів, підтверджуючих як факт примусового виселення позивачів із квартири, так і вчинення ОСОБА_7 чи ОСОБА_13 будь-яких незаконних дій щодо виселення позивачів із спірної квартири, позивачами не надано та матеріали справи не містять. З огляду на вказане, позивачами не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт порушення відповідачами їх прав на користування спірною квартирою, оскільки позивачами не доведено факт проживання їх у спірній квартирі станом на 18 липня 2016 року, а також факту їх виселення внаслідок незаконних дій відповідачів. Щодо порушенням прав ОСОБА_2 , як власника квартири АДРЕСА_1 , які були встановлені судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Постановою Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 752/19664/19 скасовано постанову Київського апеляційного суду Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 грудня 2022 року. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_14 а до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича про визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року залишено без змін. Так, у справі у справі № 752/19664/19 встановлено наступні обставини, які мають преюдиційне значення для вирішення даної справи. 27 травня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Косенко М.О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29786958, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_4 було зареєстровано за ОСОБА_7 як іпотекодержателем. В подальшому державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Косенко М.О. прийняв рішення № 30706356 і № 30706304 про припинення іпотеки та обтяження за іпотечним договором від 24 червня 2015 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . На підставі іпотечного договору від 29 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л.Д., ОСОБА_7 передала спірну квартиру в іпотеку іншій особі - ОСОБА_15 . Цього ж дня, 29 липня 2016 року, приватний нотаріус КМНО Прокудіна Л.Д. прийняла рішення № 30707578 про державну реєстрацію іпотеки та № 30707468 - про заборону відчуження. 01 серпня 2016 року приватний нотаріус КМНО Прокудіна Л.Д. як державний реєстратор прийняла рішення № 30725643 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_15 . Підстава: договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 серпня 2016 року, посвідчений цим же нотаріусом за реєстраційним №

892. Цього ж дня, 01 серпня 2016 року, приватний нотаріус КМНО Прокудіна Л. Д. прийняла рішення № 30725721 про зняття заборони відчуження та № 30725762 - про припинення іпотеки за іпотечним договором від 29 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_15 . Не погодившись з вищевказаними рішеннями державних реєстраторів - приватних нотаріусів ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , ОСОБА_2 звернувся до Міністерства юстиції України з відповідною скаргою. 30 серпня 2016 року Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації прийняла рішення, оформлене у формі висновку, яким задовольнила скаргу ОСОБА_2 . На підставі висновку вказаної Комісії заступником Міністра юстиції України з питань державної реєстрації було видано наказ від 19 вересня 2016 року № 2745/5, яким скасовано вищезгадані рішення державних реєстраторів - приватних нотаріусів Косенка М.О. та ОСОБА_17 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: від 27 травня 2016 року № 29786958, від 29 липня 2016 року № 30706356, № 30706304, № 30707578 і № 30707468, від 01 серпня 2016 року № 30725643, та у зв`язку з цим поновлено записи про іпотеку та про заборону відчуження, внесені на підставі іпотечного договору від 24 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 22 вересня 2016 року ОСОБА_7 звернулася до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. із заявою, в якій просила передати їй право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі іпотечного договору від 24 червня 2015 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 . До цієї заяви ОСОБА_7 долучила, зокрема: - іпотечний договір від 24 червня 2015 року, укладений між нею та ОСОБА_2 ; - договір про внесення змін до вказаного іпотечного договору; - звіт про незалежну оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_5 , складений суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія «Експерт - БТІ», згідно з яким станом на 22 вересня 2016 року ринкова вартість цієї квартири без урахування податку на додану вартість становила 1 428 453 грн. За результатами розгляду вказаної заяви 23 вересня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В. в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки було прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру. Судами також встановлено, що на виконання приписів частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» 31 березня 2016 року, тобто до звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_7 надіслала ОСОБА_2 вимогу від 29 березня 2016 року про усунення порушень основного зобов`язання та попередила, що в разі несплати заборгованості за договором позики протягом 31 календарного дня з моменту отримання цієї вимоги вона як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки. Вказану вимогу ОСОБА_2 отримав 06 квітня 2016 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення у цінний лист, однак не усунув зазначені в ній порушення. Таким чином, встановивши, що іпотечний договір від 24 червня 2015 року містить відповідне застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки і відповідачем ОСОБА_7 дотримано положення частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання ОСОБА_2 як боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, проте ні після завершення 30-денного строку з моменту отримання цієї вимоги, ні на час проведення державної реєстрації за названим відповідачем права власності на спірну квартиру позивач не виконав боргове зобов`язання, а також те, що державному реєстратору були надані всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності, передбачені пунктами 57, 61 Порядку № 1127, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , у зв`язку з їх недоведеністю. Відповідно до вимог частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на вказане, станом на дату звернення Романовичами до суду з даним позовом, ОСОБА_7 була законним власником квартири АДРЕСА_1 , набутої відповідачем в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, правомірність якого підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили. Натомість, ОСОБА_2 втратив право на квартиру, на час звернення до суду з даним позовом не був власником квартири та не проживав у ній. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16 право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. ОСОБА_6 не мала права власності на квартиру та не була зареєстрована в ній на дату звернення до суду з даним позовом, отже так як і ОСОБА_2 втратила право користування квартирою у зв`язку із припиненням права власності її чоловіка на цю квартиру. Позивачем ОСОБА_2 також не доведено факту порушення інтересів його неповнолітніх дітей у даній справі, чи були такі інтереси або майнові права дітей порушені відповідачами. Та обставина, що за час розгляду даної справи у суді на підставі постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про припинення права власності ОСОБА_7 на спірну квартиру та поновлення права власності ОСОБА_2 , на висновки суду апеляційної інстанції не впливає та не може бути підставою для задоволення позову, оскільки наявність в реєстрі недостовірних відомостей про право власності ОСОБА_2 не впливає на правовий статус квартири та наявні у відповідачів права на цю квартиру. Сама по собі державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Відповідач ОСОБА_1 є законним користувачем спірної квартири на підставі договору оренди, укладеного12.06.2017 року з власником нерухомого майна та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Немм О.В., реєстровий №1039. Відповідно до положень ст. 158 ЖК Української РСР наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Оскільки позивачами не доведено в ході розгляду справи порушення їх права власності чи користування на спірне нерухоме майно, не спростовано правомірність користування ОСОБА_1 квартирою, як наймачем, позовні вимоги про виселення останньої задоволенню також не підлягають. З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права знайшли свої підтвердження. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення у квартиру АДРЕСА_1 та усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд, згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України доходить висновку про стягнення з позивачів на користь відповідача ОСОБА_1 сплаченого останньою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,00 грн. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 рокув частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення у квартиру АДРЕСА_1 та усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , а також в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_2 судового збору. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві) гривень 00 коп, тобто по 576 (п`ятсот сімдесят шість) гривень 00 коп. з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Слюсар Т.А.