Постанова 4813 № 522/20846/17

Номер провадження: 22-ц/813/4247/20 Номер справи місцевого суду: 522/20846/17 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.01.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - органу опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав В С Т А Н О В И В: У листопаді 2017 року, ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особо - Орган опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2019 рокупозов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав - задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До суду апеляційної інстанції з`явилися позивач ОСОБА_2 , її представник - адвокат Ніц А.С., відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Потопальський С.М. Представник органу опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до суду не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 143). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2000 по 2007 рікпроживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , актовий запис №683 від 29.07.2004 року. 28 березня 2009 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . З цього моменту та по сьогоднішній день позивачка разом з сином проживають у квартирі її чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 26 серпня 2011 року у справі №2-4459 стягнуто з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу. Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.12.2011 р., відкрито виконавче провадження про стягнення аліментів з відповідача. Згідно розрахунку заборгованості від 24.07.2013 року, станом на 01.07.2013 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становила 15807,98 грн. Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2013 року у справі №2/522/10086/13 частково задоволені вимоги позивачки до відповідача про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів, вирішено стягнути з відповідача неустойку (пеню) в розмірі 58 734 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот тридцять чотири) гривні. На час розгляду судової справи виникла заборгованість по аліментам була погашена відповідачем. Згідно висновку органу опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.04.2018 року за № 01-05-3/103, ОСОБА_1 з липня 2007 року участі у вихованні дитини не приймає, не цікавиться розвитком та станом здоров`я дитини, Так згідно висновку органу опіки та піклування, ОСОБА_1 останній раз бачив сина в 2011 році, жодних спроб спілкування з сином не вчиняв. ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , власноруч написав, що просить позбавити батьківських прав відповідача - ОСОБА_1 , якого не вважає своїм батьком та не бажає носити його прізвище. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 , районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 свідомо ухилився від виконання своїх обов`язків по вихованню сина та свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками, оскільки ОСОБА_1 з 2007 року не приймав участі у вихованні дитини, не цікавився розвитком та станом здоров`я дитини, тривалий час не виконував обов`язок про матеріальне утримання дитини та за час розгляду справи відповідач дій, спрямованих на відновлення відносин з сином, якому на цей час виповнилося майже 15 років, не вчинив та жодних пояснень з цього приводу не надав, переказувати кошти на утримання дитини почав лише після подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав. Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч.1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення п.2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, місцевий суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого, за обставин цієї справи не доведено, оскільки належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3 , позивачем не надано. Так, висновок органу опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації від 16.04.2018 року за № вих. - 01-05-3/103, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч.ч.5, 6 ст. 19 СК України). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких доказів наявності виключних обставин позбавлення батьківських права відповідача ОСОБА_1 , позивачем ОСОБА_2 не надано. Доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не піклується про сина, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення його батьківських прав, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач хоче піклуватися про сина та бажає його виховувати. На підтвердження вказаних доводів ОСОБА_1 , зазначав, що судом першої інстанції повністю проігнорований та не прийнятий його зустрічний позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод у вихованні та визначення способу виховання дитини, у якому він зазначав про те, що з 2008 року він із позивачкою живуть окремо. Син ОСОБА_3 залишився проживати разом з позивачкою - ОСОБА_2 в м. Южне Одеської області та після припинення стосунків між ними, ОСОБА_2 на його прохання щодо побачень з дитиною постійно чинила перешкоди, принижувала, створювала дуже незручні умови для спілкування з дитиною, враховуючи, що дитина на той час мешкала в іншому місті та побачення потребували значних зусиль, додаткових витрат часу на проїзд та інше. Вперше домовитись про приїзд дитини в гості в м. Одесу вдалось лише через півроку після припинення шлюбних відносин. При цьому, апеляційний судом досліджені матеріали справи, з яких дійсно вбачається, що у травні 2019 року ОСОБА_1 подав у вказаній справі зустрічний позов, в порядку ст.193 ЦПК України, який зареєстрований Приморським районним судом м.Одеси 12.03.2019 року за вх. №27512/18 (а.с. 65). З пояснень апелянта також вбачається, у зв`язку із вчиненням позивачкою йому перешкод у спілкуванні із сином, він був вимушений звернутися до служби у справах дітей Одеської міської ради та 24.04.2011 р. службою у справах дітей Одеської міської ради був підготовлений висновок про можливість визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення систематичних побачень з дитиною, в перший та третій тиждень місяця у суботу та неділю з 10.00 до 19.00. годині, за згодою дитини та за умови дотримання режиму харчування дитини за адресою постійного проживання - АДРЕСА_2 , де він мешкав на той час , та який був направлений до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради для прийняття відповідного розпорядження, що підтверджується відповідним листом служби у справах дітей Одеської міської ради №2679 від 24.04.2011 р., листом служби у справах дітей Одеської міської ради №08/9780 від 28.12.2018 р., листом Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 04.01.2018 р. №К-3134. Матеріалами справи також встановлено, що 26.08.2011 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 2-4459/2011 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2004 р.н., в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, починаючи з 20.07.2011 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, як зазначив ОСОБА_1 , виконавче провадження зі стягнення аліментів з нього було втрачено, та саме за його ініціативою було відновлено та повністю погашена заборгованість по аліментам. Окрім того, 14.06.2010 р. ОСОБА_1 уклав договір страхування №02/03-772564 від нещасних випадків з ПрАТ «УСК Княжа», згідно з яким застрахував життя та здоров я сина ОСОБА_3 . Апелянтом також було зазначено, що він звертався до директора школи №40 м. Одеси Запорожченко Н.А. з проханням надати інформацію про те, як проходить навчально-виховний процес у сина ОСОБА_3 , яка в нього успішність та інші пов`язані з цим питання. Однак, директор відмовилась надавати будь-яку інформацію, зазначивши при цьому, що інформація щодо учня ОСОБА_3 йому може бути надана лише з телефонного дозволу мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , та він не має права самостійно отримувати жодної інформації щодо свого рідного сина, через що він змушений був звернутись з відповідною скаргою до Територіального відділу департаменту освіти та науки ОМР, що підтверджується копією скарги від 28.12.2017 р. та копією відповіді на скаргу №К-119 від 29.01.2017 р. У апеляційній скарзі, ОСОБА_1 також зазначив про те, що в 2017 році ОСОБА_2 зверталась до нього з вимогою про надання згоди на виїзд дитини за кордон без зазначення терміну, держави і причини, однак він їй відмовив, що, на його думку, і стало причиною її звернення до суду із вказаним позовом про позбавлення батьківських прав. У суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 підтвердив вищевикладені доводи апеляційної скарги та висловив бажання спілкуватися з дитиною, відтак, апеляційний суд вважає, що родинний зв`язок між батьком і сином можливо відновити, а тому не вбачається доведеності обставин необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування достатньо не аргументовано. Встановлені в даній справі обставини вказують на те, що пред`явлення вимог про позбавлення батьківських прав було обумовлено конфліктами між батьками, складністю взаємовідносин саме між ними, майновими, житловими суперечками, а не захистом інтересів дитини. Батьки мають відкинути взаємні непорозуміння та образи. Давши дитині життя, вони взяли на себе відповідальність за неї, зловживання інтересами дитини у власних цілях є неприпустимим. З огляду на вищевикладене, в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання свого сина. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для застосування до ОСОБА_1 крайнього заходу впливу - позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3 недостатньо. Враховуючи, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального право, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові. Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2019 року - скасувати. Прийняти постанову. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - органу опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 31.01.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда