Постанова 4815 № 559/1477/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 січня 2020 року м. Рівне Справа № 559/1477/19 Провадження № 22-ц/4815/29/20 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий суддя: Гордійчук С.О. судді: Боймиструк С.В., Бондаренко Н.В. секретар судового засідання: Шептицька С.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Зевс ЛТД" розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Зевс ЛТД" на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 вересня 2019 року, ухваленого в складі судді Ралець Р.В., у м. Дубно,у справі № 559/1477/19, в с т а н о в и в : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Зевс ЛТД" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати і компенсації, пов`язаної з затримкою у її виплаті, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу . Позов обґрунтовувала тим, що згідно з наказом від 06.06.2019 № 33-К її звільнено з роботи за угодою сторін згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України та нараховано компенсацію за невикористану відпустку за 17 календарних днів. Вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, адже заяву на звільнення з роботи за угодою сторін згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України вона роботодавцю не подавала. Крім того, їй не виплачено заробітну плату з лютого 2019 року по день її звільнення, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не повідомлено про нараховані суми, належні їй при звільненні, а також розмір компенсації за невикористану відпустку за 17 календарних днів. Цю компенсацію також не виплачено при звільнені. Просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД» заробітну плату з 01.02.2019 по 06.06.2019 з компенсацією втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та компенсацію за невикористану відпустку за 17 календарних днів. Поновити її на роботі на посаді начальника служби управління персоналом адміністрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 вересня 2019року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати і компенсації, пов`язаної з затримкою у її виплаті, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника служби управління персоналом адміністрації ТзОВ «Компанія «Зевс ЛТД». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.06.2019 до 30.09.2019 у розмірі 21433 (двадцять одна тисяча чотириста тридцять три) гривні 49 копійок, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19534 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) гривні 32 копійки, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що факт подання позивачем заяви про звільнення відповідачем не доведено. А оскільки відповідач не провів повний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 , отже з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку. В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що суд не надав правову оцінку та не дослідив всі надані відповідачем докази, що підтверджують факт подачі заяви позивачем про звільнення з роботи. Разом з тим, суд стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не врахував, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення. Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді начальника служби управління персоналом адміністрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД». Наказом № 33-К від 06.06.2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за угодою сторін згідно ст. 36 п.1 КЗпП України з виплатою компенсацію за невикористану відпустку за 17 календарних днів. Підстава: особиста заява ОСОБА_1 . Конституція Українигарантує кожному громадянинові захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43). Ця гарантія забезпечується шляхом закріплення цілого ряду вимог до порядку припинення трудового договору. Так, розірвати трудові відносини можна тільки за наявності на те законних підстав. Перелік таких підстав закріплений у КЗпП. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, норми якого поширюються на спірні правовідносини, однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін. Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення. Верховний Суд у Постанові від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц зазначив, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на положення ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Посилання позивача на те, що домовленості сторін про припинення трудового договору за угодою сторін не було, оскільки таку заяву вона не подавала не заслуговують на увагу з таких підстав. Установлено, що 06 червня 2019 року ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про звільнення з роботи, про що свідчить запис у журналі вхідної кореспонденції від 06.06.19, пояснення ОСОБА_2 та підстава видачі наказу про звільнення. Після чого, працівник підготовила проект наказу про звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України, а не з інших підстав, а позивач, як начальник служби управління персоналом, перевірила його на предмет правильності та передала на підпис керівнику підприємства. В цей же ж день, ОСОБА_1 ознайомившись з наказом № 33-К від 06.06.2019 року, однак відмітку на наказі не зробила, власноручно внесла у свою трудову книжку запис про звільнення з роботи за ст. 36 п.1 КЗпП та вказала дату звільнення, а також поставила підпис у журналі руху трудових книжок про її отримання. Вказані обставини підтверджуються наданими у судовому засіданні апеляційного суду поясненнями самої позивачки. Посилання позивача на те, що 06 червня 2019 року вона подала заяву на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП, а не за угодою сторін, як зазначено у наказі, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та достатні докази з цього приводу. Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 проте, що вона не була ознайомлена із наказом про звільнення, оскільки вчиненні її фактичні дії свідчать про зворотне. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач мала волевиявлення на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення за угодою сторін, про що свідчать фактичні її дії (підготовка проекту наказу, прочитання наказу, власноручне внесення запису у трудову книжку та її отримання) та відсутність будь-яких заперечень у наказі про звільнення за згодою сторін. Разом з тим, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції не врахував, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, оскільки вимоги є взаємовиключними. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, не підлягають задоволенню, оскільки аналіз ч.1 ст.117 КЗпП України дає підстави для висновку, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає за наявності вирішених позовних вимог щодо правомірності/ неправомірності звільнення з роботи. Отже, право на пред`явлення такого позову у позивача виникає з моменту набрання законної сили рішення суду про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому заявлені вимоги в цій частині є передчасними. Відповідно до ст. 376 ЦПК Українипідставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у позові. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, ст.ст.36, 233,235, КЗпП України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Зевс ЛТД" задовольнити . Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 вересня 2019 року в оскаржуваній частині скасувати . У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Зевс ЛТД" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати і компенсації, пов`язаної з затримкою у її виплаті, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 31 січня 2020 року. Головуючий : Судді :