Ухвала КЦС ВС № 461/248/17

У х в а л а 28 січня 2020 року м. Київ справа № 461/248/17 провадження № 61-21236ск19 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буряка Артема Юрійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні шляхом вселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_2 27.12.2016 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Відділ у справах дітей ГРА ЛМР про усунення перешкод шляхом вселення в квартиру. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просив постановити рішення, яким визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 серпня 2018 року скасовано та постановлено нову постанову. Первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні шляхом вселення задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 та його малолітній дитині ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом надання дублікату ключів від вхідних дверей та вселення ОСОБА_2 та малолітньої дитини ОСОБА_3 у вказану квартиру. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено. У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Буряка А. Ю. на постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Представником скаржника заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 отримав 30 жовтня 2019 року, про що надав належні та допустимі докази. Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження судових рішень заявником пропущено з поважних причин, тому наявні підстави для поновлення цього строку. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заявлені вимоги немайнового характеру, а саме: про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи. Ураховуючи незмінність судової практики у цій категорії справ, а доводи касаційної скарги по суті стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Буряк А. Ю. подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 390 ЦПК України, статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Буряка Артема Юрійовича про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити. Поновити представнику ОСОБА_1 - адвокату Буряку Артему Юрійовичу строк на касаційне оскарження постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Буряка Артема Юрійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні шляхом вселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Петров