Постанова Київський апеляційний суд № 761/43338/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/43338/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В. № апеляційного провадження: 22-ц/824/604/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції:Волошина В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Головуючого Волошиної В.М. Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І. при секретарі Маличівській Н.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного музею історії України, третя особа: Генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Тетяна Вікторівна про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, - в с т а н о в и л а : 07 грудня 2016 року позивач звернувся у суд з позовом до відповідача Національного музею історії України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2016 по 14-00 год. 25.11.2016 у розмірі 28 392,45 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно Наказу від 13.07.2015 №255 Генерального директора Національного музею історії України, позивача було звільнено з посади Головного інженера за п. 3 ст. 40 КЗпП України. За рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.08.2016 позивача поновлено на посаді з 14.07.2015 та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 106912,26 грн за період з 13.07.2015 по 12.08.2016. Рішення в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, але було примусово виконано лише 25.11.2016 шляхом видання наказу Генерального директора музею № 225 від 25.11.2016 про поновлення на посаді ОСОБА_1 . Також позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно яких він просив суд стягнути з Національного музею історії України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.08.16 по 14 год. 00 хв. 25.11.16. у розмірі 39 465 грн. 38 коп., суму донарахування за час вимушеного прогулу з 14.07.15 по 12.08.16 з урахуванням коефіцієнту підвищення окладу у розмірі 28 713 грн. 36 коп., а також стягнути на користь позивача понесені судові витрати, аргументуючи це тим, що за час вимушеного прогулу відбулося підвищення посадового окладу. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до Національного музею історії України, третя особа: Генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Тетяна Вікторівна про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Національного музею історії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді у розмірі 28392,45 грн. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Національного музею історії України в дохід держави судовий збір в розмірі 487,20 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість в силу ст. 263 ЦПК України, ухваленого з порушенням норм процесуального права та такому, що підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по справі з підстав неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи та з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що його позовні вимоги відповідають чинному законодавству і він обрав для себе такий спосіб захисту своїх прав, який є найбільш ефективним, а саме звернення до суду з новим позовом. Його вимоги стосувалися, як стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду, так і достягнення заробітної плати у зв`язку з підвищенням посадового окладу, який від нього був скритий відповідачем під час розгляду справи про поновлення на роботі. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Відповідач та 3-я особа у визначений ухвалою суду строк, не скористалися процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Представник відповідача Національного музею історії України та третя особа: Генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Тетяна Вікторівна в судові засідання не з`явились. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача Національного музею історії України та третьої особи: Генерального директора Національного музею історії України Сосновської Т.В. в судові засідання, які про час та місце розгляду справи повідомлялися, причину неявки суду не повідомили, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з Національного музею історії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді у розмірі 28392,45 грн. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів виходив з доведеності позовних вимог в такій частині. Щодо застосування перерахунку до позовних вимог, як про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, так і щодо донарахування за час вимушеного прогулу з 14.07.15 по 12.08.16 з урахуванням коефіцієнту підвищення окладу у розмірі 28 713,36 грн, то в цих позовних вимогах було відмовлено за відсутності правових підстав. З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з?ясування дійсних обставин справи, прав та обов?язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права виходячи з наступного. У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду у повній мірі відповідає вказаним вимогам цивільного процесуального права. При ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини. Згідно Наказу від 13.07.2015 №255 Генерального директора Національного музею історії України, позивача було звільнено з посади Головного інженера за п. 3 ст. 40 КЗпП України. 12.08.2016 Шевченківським районним судом м. Києва було ухвалено рішення у справі № 761/21796/15-ц про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді з 14.07.2015 та про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 106912,26 грн за період з 13.07.2015 по 12.08.2016. Ст. 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Отже, рішення в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, але було примусово виконано лише 25.11.2016 шляхом видання наказу Генерального директора музею № 225 від 25.11.2016 про поновлення на посаді позивача. За правилами ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З матеріалів справи вбачається, що рішення суду про поновлення на роботі позивача було ухвалено 12.08.2016, а виконано лише 25.11.2016, тобто період з 13.08.2016 по 14-00 25.11.2016 є вимушеним прогулом і за цей період підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 28392,45 грн., про що і було ухвалено рішення судом першої інстанції. Такі висновки суду є правильними, відповідають вимогам закону і з ними погоджується суд апеляційної інстанції. З приводу позовної вимоги про стягнення суми донарахування (зміна окладу) за час вимушеного прогулу з 14.07.2015 по 12.08.2016 у розмірі 28 713, 36 грн, в задоволенні якої судом першої інстанції відмовлено слід зазначити, що позовні вимоги позивача витікають із розглянутої 12.08.2016 Шевченківським районним судом м. Києва цивільної справи справи №761/21796/15-ц про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді з 14.07.2015 та про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 106912,26 грн за період з 13.07.2015 по 12.08.2016. Рішення суду набрало чинності. Із за заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами позивач не звертався. До того ж, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до пункту 5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). З цього слідує, що законодавцем визначено, що обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається саме за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні і ніяким чином не стосуватися зменшення чи збільшення окладу працівника. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені. Суд першої інстанції, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору. Доводи апеляційної скарги з приводу неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення. Всі висновки суду першої інстанції щодо заявленого позову та можливості часткового відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду позивач та представник позивача також не навели таких обставин. За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав до скасування оскаржуваного рішення немає. Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 січня 2020 року. Головуючий: Судді: