Постанова Одеський апеляційний суд № 520/9265/19

Номер провадження: 33/813/99/20 Номер справи місцевого суду: 520/9265/19 Головуючий у першій інстанції Федулеєва Ю. О. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.01.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: судді - Комлевої О.С., за участю:секретаря судового засідання -Ткачука В.О., особи, яка притягуєтьсядо адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника - Сігнаєвського А.О. , потерпілого - ОСОБА_2 , захисника Веровського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , захисника Коршикова Василя Олександровича на постанову судді Київського районного суду міста Одеси від 22 серпня 2019 p., відносно ОСОБА_1 , за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124КУпАП, ВСТАНОВИВ: Короткий змістоскаржуваної постанови суду першоїінстанції. Постановою суду першої інстанції від 22 серпня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КУпАП. Провадження по справі про адміністративні правопорушення у відношенні ОСОБА_1 , за ст. ст. 122-4, 124 КпАП України закрито, у зв`язку закінченням на момент розгляду справи про адміністративні правопорушення строків, передбачених ст. 38 КпАП України. Відповідно до постанови суду, 28.03.2019 року о 09 годині 20 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «JeepWrangler», н/з НОМЕР_1 , в м. Одесі по вул. Чорноморського козацтва, 68, при перестроюванні не надав перевагу в русі автомобілю «Subaru», н/з НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися та скоїв з ним зіткнення, в результаті якого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, після чого місце пригоди залишив. Таким чином, ОСОБА_1 порушив п. п. 10.3, 2.10.а Правил дорожнього руху і своїми діями скоїв правопорушення, передбачені ст.ст. 124, 122-4 КУпАП. Вимогинаведені в апеляційнійскарзі та узагальненнядоводів особи, яка її подала На дану постанову суду ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження відносно нього закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою, оскільки суд формально послався на доведеність вини ОСОБА_1 , суд не зазначив, якій на його думку пункт ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів порушив ОСОБА_1 . Який був механізм ДТП, суд не обґрунтував якими доказами підтверджується таке порушення ПДР. Матеріали надійшли до суду без належного оформлення усунення недоліків зазначених в постанові суду від 23.05.2019 року та наявності в матеріалах документів, що свідчать про фальсифікацію матеріалів адміністративної справи. Розгляд питання щодо строків давності притягнення осіб до адміністративної відповідальності в контексті національних та міжнародних норм права і практики європейського суду з прав людини. Вивчивши доводи поданої скарги, заслухавши пояснення захисників, ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_2 , свідків, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна ОСОБА_3 , захисника Коршикова В.О. підлягає частковому задоволенню, а постанова суду підлягає зміні, виходячи з наступного. При розгляді питання про притягнення до адміністративної відповідальності необхідно забезпечити оптимальний баланс між дотриманням прав і свобод особи, яка притягується до відповідальності, та загальним (публічним) інтересом, який передбачає ефективний захист особистості, суспільства і держави від адміністративних правопорушень. Будь-яке адміністративне правопорушення та санкції за його скоєння повинні бути чітко визначені в законі таким чином, щоб виходячи з його тексту - у випадку необхідності за допомогою тлумачення, що надано судам, - кожен міг передбачити адміністративно - правові наслідки своїх дій або бездіяльності. В противному випадку може мати місце суперечна правозастосовна практика, яка послаблює гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу. Вимоги, які пред`являються до правового регулювання відповідальності за адміністративне правопорушення, в повній мірі розповсюджуються і на строки давності притягнення до адміністративної відповідальності, що являють собою встановлені законодавством про адміністративні правопорушення періоди, за закінченням яких особи, які здійснили адміністративне правопорушення, не можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності через закінчення строків давності, що є однією із підстав, яка виключає провадження у справі або тягне за собою його закриття. За змістом частини 2 статті 38 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення, що відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції, може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення. Пункт 7 статті 247 КУпАП містить правило, згідно із яким провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Розглядаючи питання щодо строку давності в адміністративному провадженні в контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі: Конвенція) «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом …, який … становить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Поняття «кримінальне обвинувачення» має «автономне» значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць ( справа «Блохін проти Росії», рішення від 23.03.2016 року, п. 179; Адольф проти Австрії, п.30,). До кримінально-процесуального аспекту статті 6 Конвенції належать адміністративні правопорушення правил, які караються штрафами, обмеженням водійських прав, такими, як зняття балів, або призупинення чи скасування водійських прав (справи Луц проти Німеччини, п. 182, Шмауцер проти Австрії, Ігор Паскарі проти Республіки Молдова, п. п. 20-23). Тому, стаття 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення дорожнього руху, яке спричинило пошкодження транспортних засобів, та, яке тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року в контексті ст.6 Конвенції належить до кримінально-процесуального аспекту. Стаття 6 пункт 1 Конвенції застосовується протягом усього провадження, метою якого є встановлення обґрунтованості «кримінального обвинувачення» включно зі стадією проголошення судового рішення. Загалом гарантії статті 6 пункту 1 Конвенції застосовуються до апеляційного оскарження, коли ця інстанція є завершальною стадією відповідного провадження і його результат може бути вирішальним для притягнутих до відповідальності осіб. Правове регулювання прав та свобод людини за національним законом полягає у створенні необхідних умов, якими слід забезпечити невідворотність адміністративної відповідальності. В той же час має бути забезпечений справедливий баланс між загальним (публічним) інтересом невідворотності адміністративної відповідальності та дотриманням прав і свобод людини щодо строку давності про притягнення її до відповідальності. Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, в тому числі у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" та ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» визначив строк давності як передбачене законом право порушника уникнути від переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення. Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасниць, відповідають кільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушень прав обвинувачених, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, що могли бути неповними за спливом часу (ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», рішення від 20 вересня 2011 року, п. 570 та "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 22 жовтня 1996 року, п.51). Судом апеляційної інстанції встановлено, що 28.03.2019 року о 09 годині 20 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «JeepWrangler», н/з НОМЕР_1 , в м. Одесі по вул. Чорноморського козацтва, 68, при перестроюванні не надав перевагу в русі автомобілю «Subaru», н/з НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися та скоїв з ним зіткнення, в результаті якого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, після чого місце пригоди залишив. Встановивши межі для адміністративного переслідування, Держава захищає особу, яка підозрюється в здійсненні адміністративного правопорушення від необмеженого в часі публічного переслідування, що не погоджується з повагою до гідності особистості та права на особисту недоторканність. Строк давності надає право правопорушнику уникнути переслідування за закінченням певного строку після скоєння правопорушення. Наявність строку давності забезпечує правову визначеність та остаточність, попередження порушення прав, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, що могли бути неповними за спливом часу. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції не надає оцінку показанням свідків, звіту спеціаліста авто товарознавця, які надані суду поза межами строків давності переслідування та притягнення особи до адміністративної відповідальності. Встановлення вини особи за спливом строку давності при притягненні до адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Стаття 6 пункту 2 Конвенції забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Мета та наміри Конвенції як інструменту захисту людини вимагає, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб її гарантії були практичними та ефективними ( див. справа «Soering проти Сполученого Королівства», рішення від 7 липня 1989 року, п. 87). Суд в своїх прецедентних рішеннях зазначив, що практичність та ефективність гарантій при тлумаченні та застосуванні положень Конвенції стосується і права, закріпленого в статті 6 пункту 2 Конвенції - презумпції невинуватості (див. справи «Allen проти Сполученого Королівства», рішення від 12 липня 2013 року п.п.92-93, «AllenetdeRibemont проти Франції», рішення від 10 лютого 1995 року, п. 35). Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема, тягаря доведення, правових презумпції факту і права. За загальним правилом ст.9 КУпАП наявність складу правопорушення є необхідною підставою для адміністративної відповідальності. Частиною першої ст. 9 КУпАП передбачено, що особа підлягає адміністративній відповідальності лише за те правопорушення, відносно якого встановлена вина. Відсутність вини в скоєнні адміністративного правопорушення за зазначеною нормою закону виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення. Проаналізувавши норми національного закону та, враховуючи конвенційні положення стосовно строків давності, суд апеляційної інстанції, використовуючи право, надане судам загальної юрисдикції тлумачити зазначені норми для цілей подолання суперечної правозастосовної практики, яка послабляє гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу, дійшов до наступного висновку. Строк давності не тільки забезпечує правову визначеність та остаточність судового рішення, попередження порушень прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, але й надає законне право порушнику уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення, в даному випадку - притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка підозрюється в здійсненні адміністративного правопорушення, за закінченням строку давності, що передбачений національним законом - частиною 2 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стаття 6 пункту 2 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Висновок суду про наявність вини за межами строку давності притягнення до адміністративної відповідальності буде порушенням презумпції невинуватості та права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Даний висновок не виключає права сторін на звернення до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного провадження в межах строків позовної давності, що передбачено Цивільним Кодексом України, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення транспортних засобів. За таких підстав, постава суду підлягає зміні з виключення з резолютивної частини рішення абзацу 1 про встановлення вини ОСОБА_1 , в іншій частині постанова суду підлягає залишенню без змін. У відповідності до ч.8 ст.294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право:залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; скасувати постанову та закрити провадження у справі;скасувати постанову та прийняти нову постанову;змінити постанову. За наведених вище обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, а постанова районного суду зміні в частині виключення абзацу 1 з резолютивної частини постанови. Керуючись ст.ст. 247, 251, 280, 293, 294 КУпАП, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , захистника ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Київського районного суду міста Одеси від 22.08.2019 року змінити, виключивши з резолютивної частини постанови абзац

1. В іншій частині постанову Київського районного суду міста Одеси від 22.08.2019 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева