Постанова 4874 № 918/669/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року Справа № 918/669/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Розізнана І.В. секретар судового засідання Пацьола О.О. за участю представників сторін: позивача: Незнамова Т.О. відповідач Боротюк О.О., Тарасюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.11.19р. (ухваленого суддею Качур А.М., повний текст складено 06.11.19р.) у справі № 918/669/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Комунального підприємства "Березнекомуненергія" про стягнення в сумі 454 394, 97 грн. ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Березнекомуненергія" про стягнення 351 293,71 грн. основного боргу, 26 965,94 грн. пені, 24 192,30 грн. 3% річних, 51 943,02 грн. інфляційних витрат. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.11.19 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Березнекомуненергія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 351 293 грн. 71 коп. заборгованості, 13 482 грн. 97 коп. пені, 24 192 грн. 30 коп. три проценти річних, 51 943 грн. 02 коп. інфляційних втрат. В задоволенні позовних вимог про стягнення 13 482 грн. 97 коп. пені - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини щодо невиконання відповідачем договірних зобов`язань з своєчасної оплати поставленого товару, свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Суд погодився з аргументами позивача стосовно обґрунтованості вимог про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Враховуючи вищевикладене, суд зробив висновок, що позовні вимоги про стягнення 351 293,71 грн. заборгованості з основного боргу, 13 482 грн. 97 коп. пені, 24 192 грн. 30 коп. трьох процентів річних, 51 943 грн. 02 коп. інфляційних втрат є законними, ґрунтуються на положеннях укладеного між сторонами договору та нормах чинного законодавства України. При цьому суд, враховуючи положення статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України вважав за можливе зменшити розмір пені з 26 965,94 грн. до 13 482,97 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.19 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 13482,97 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не містить посилання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідачу у справі. Саме по собі покликання на скрутне матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. Стверджує, що під час розгляду даної справи судом не було враховано інтереси позивача, не було з`ясовано чи заподіяно позивачеві збитки неналежним виконанням зобов`язання. Скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, визнав встановленими недоведені обставини. Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного. 04 вересня 2017 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та КП "Березнекомуненергія" укладено договір поставки природного газу №8340/1718-ТЕ-28. Відповідно умов договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Пунктом 2.1 договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) газ обсягом до 538 тис. куб. м. За змістом п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим Договором становить 4942 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40 грн. Згідно із п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 8.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим Договором. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 Договору). 11 січня 2018 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу №8340/1718-ТЕ-28, якою внесли зміни в порядок та умови проведення розрахунків. Зокрема, виклали п. 6.1. договору в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабунету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.". Крім того, сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабунету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплати на користь постачальника платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 2 180 809,71 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу: від 31 жовтня 2017 року, від 30 листопада 2017 року, від 31 грудня 2017 року, від 31 січня 2018 року, від 28 лютого 2018 року, від 31 березня 2018 року від 30 квітня 2018 року. Відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково в сумі 1829516 грн., а тому, виникла заборгованість перед позивачем в сумі 351 293,71 грн. Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором щодо оплати отриманого природного газу стало підставою для звернення позивача в суд з даним позовом. Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України. Відповідно до положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. За п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів. В силу положень ст. ст. 193, 202 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Умовами п. 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Таким чином, відповідач зобов`язаний провести остаточний розрахунок за фактично отриманий газ до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Між тим, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач за поставлений газ в період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року розрахувався частково в сумі 1829516 грн., внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в сумі 351 293,71 грн. Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, надання на виконання його умов позивачем відповідачу послуг з поставки газу, неповне проведення відповідачем розрахунків за отриманий газ, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 351 293,71 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню. Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідні положення Господарського кодексу України також передбачають, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання він зобов`язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання. (ст. 230). За змістом частини 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно з пунктом 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Крім того, умовами п. 10.3 Договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін за Договором, як грошових зобов`язань, так як у замовника існує обов`язок оплатити надані йому послуги, наявні підстави для застосування частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення. На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача та дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, колегія суддів перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних втрат прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 24 192 грн. 30 коп., 51 943 грн. 02 коп. інфляційних втрат, нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Крім того, колегія суддів погоджується з правильністю розрахунку позивача в частині нарахування пені в сумі 26 965,94 грн. за період березень - квітень 2018 р. Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване та незаконне зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені до 13482,97 грн. колегія суддів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів враховує наступне. Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення. Отже, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Колегія суддів враховує, що КП «Березнекомуненерго» є комунальним підприємством, метою діяльності якого є виробництво та постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення. Нормами ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. На кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 17 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Відповідно до вказаного Порядку уповноважений банк здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки, з урахуванням вимог пунктів 14 - 26 цього Порядку. Згідно п. 14 Порядку, у разі коли теплопостачальна або теплогенеруюча організація здійснює продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та самостійно виробляє всю необхідну для цього теплову енергію, кошти, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, розподіляються згідно з нормативами, розрахованими відповідно до пунктів 15 - 26 цього Порядку, і перераховуються в частині вартості, зокрема, послуг з транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) - на рахунок оператора газотранспортної системи. Таким чином, КП «Березнекомуненерго» самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, у тому числі послуг з транспортування природного газу, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів. Господарським судом взято до уваги той факт, що відповідач виконав зобов`язання перед позивачем з оплати за поставлений газ майже на 84%, несвоєчасне виконання розрахунків виникло у зв`язку з недостатністю коштів на рахунках з спеціальним режимом використання, що в свою чергу обумовлено неплатежами споживачів. Водночас, колегія суддів враховує той факт, що відповідач знаходиться у тяжкому фінансовому стані, що підтверджується наявними в матеріалах справи фінансовими звітами та розрахунком обсягів з різниці в тарифах за 2016-2018р. На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції вищезазначені докази, ступінь виконання відповідачем зобов`язань за договором, значимість підприємства відповідача для населення та держави, постачання відповідачем теплової енергії - містять об`єктивні відомості, які підтверджують висновок місцевого господарського суду про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, а також беручи до уваги: - поважні причини несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання (відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання); ту обставину, що відповідач є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання, а отже основним джерелом доходів такого підприємства є кошти, що надійшли за наданні послуги з теплопостачання від споживачів, - поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, - ступінь виконання зобов`язань відповідачем по Договору дорівнює 84 %; - дотримання балансу інтересів обох сторін, вважає, що є законні підстави для зменшення розміру стягнення з відповідача пені до 50 % від заявленої суми. При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням конкретних обставин в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Щодо апеляційних вимог позивача викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів враховує те, що позивач не надав суду доказів понесення ним збитків та їх суми у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу. Слід також врахувати, що крім стягнення пені позивач також заявив до стягнення 3% річних та інфляційні, які за своєю природою є компенсацією за користування належними до сплати позивачу коштами, та інфляційні нарахування, які є відшкодуванням втрат позивача, спричинених знеціненням грошових коштів, та які задоволені судом, що, в свою чергу, забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. При цьому, твердження позивача про те, що розмір пені є незначним для його зменшення у порівнянні з основним грошовим зобов`язанням, не спростовують самого факту існування обставин, які згідно до чинного законодавства є достатньою підставою для зменшення пені. Приймаючи до уваги викладене, доводи позивача про незаконність прийнятого судового рішення в частині зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені слід визнати необґрунтованими, підстави для скасування рішення суду, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду, відсутні, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року у справі №918/669/19 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.19р. у справі № 918/669/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу №918/669/19 повернути Господарському суду Рівненської області. Повний текст постанови складений "30" січня 2020 р. Головуючий суддя Бучинська Г.Б. Суддя Василишин А.Р. Суддя Розізнана І.В.