Постанова 4873 № 910/14290/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" листопада 2020 р. Справа№ 910/14290/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Яковлєва М.Л. Шаптали Є.Ю. при секретарі Пнюшкову В.Г. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.11.2020. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 (повний текст складено 02.03.2020) у справі №910/14290/19 (суддя Чинчин О.В.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" про стягнення 23522135,99 грн., ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" (далі - позивач, скаржник) про стягнення 23522135,99 грн., з яких 19115513,99 грн. основного боргу, 1782514,13 грн. пені, 715449,90 грн. 3% річних та 1908657,97 грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що він поставив відповідачу природний газ на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 на загальну суму 48574483,09 грн, тоді як відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за отриманий від позивача природний газ, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19115513,99 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1782514,13 грн., 3% річних у розмірі 715449,90 грн та інфляційні втрати у розмірі 1908657,97 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" про стягнення 23522135,99 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 19115513,99 грн., пеню у розмірі 1782514,13 грн., 3% річних у розмірі 715449,90 грн., інфляційні втрати у розмірі 1908657,97 грн. та судовий збір у розмірі 352832,04 грн. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі № 910/14290/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 1 782 514,13 грн., інфляційних витрат у сумі 1 908 657,97 грн., та 3% річних у сумі 715449,90 грн. за Договором постачання природного газу № 6176/1718-ТЕ-29 від 21.09.2017. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що розрахунки за поставлений згідно договору природний газ регулюються спеціальним порядком фінансування пільг, субсидій і компенсацій. Грошові кошти за цими розрахунками не є коштами відповідача, а безпосередньо перераховуються на рахунок позивача. Таким чином відповідач не впливає на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів, та не може їх використати на свій розсуд. Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Куксова В.В., суддів Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині. 13.05.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додане платіжне доручення № 716 від 08.05.2020 про сплату судового збору у розмірі 99 148,50 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19. 15.06.2020 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 залишити без змін. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі № 910/14290/19 на 22.07.2020. Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у зв`язку із перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/14290/19. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020 для розгляду справи №910/14290/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Скрипки І.М. Призначено справу до розгляду на 23.09.2020. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у зв`язку із перебуванням суддів Тищенко А.І., Скрипки І.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/14290/19. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 для розгляду справи №910/14290/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі № 910/14290/19 на 28.10.2020. У зв`язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. з 27.10.2020 по 12.11.2020 на лікарняному, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі № 910/14290/19 не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі № 910/14290/19 на 25.11.2020. 24.11.2020 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли додаткові письмові пояснення. В судовому засіданні 25.11.2020 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі № 910/14290/19 на 25.11.2020 залишити без змін. Відповідач в судове засідання 25.11.2020 не з`явився. Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та його повноважених представників за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні 25.11.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 21.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" (споживач) укладено Договір №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Відповідно до п. 1.2 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Згідно з п. 3.7 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Постачальник не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання (п. 3.9 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017). Згідно з п. 3.10 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці. Відповідно до п. 6.4 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: - у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; - у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; - у третю чергу - погашається основна сума заборгованості. Відповідно до п. 11.3 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: - усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абз 1 п. 2.3, п. 11.4 та п. 11.5 договору; - сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у п. 2.3, п. 11.4 та п. 11.5 договору; - договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору; - будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання,підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього договору, можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору. Згідно з п. 12.1 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.07.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (в редакції Додаткової угоди №3 від 08.06.2018). Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що він поставив відповідачу природний газ на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 на загальну суму 48574483,09 грн., тоді як відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за отриманий від позивача природний газ, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19115513,99 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1782514,13 грн., 3% річних у розмірі 715449,90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1908657,97 грн. Відповідачем в заперечення проти позовних вимог подані письмові пояснення, в яких відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3635/18, від 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 04.12.2019 у справі №910/1827/19, вказав на те, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами регулюються постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 та від 11.01.2005 №20, тобто зазначають імперативного впливу з боку держави. Наведене, як зазначає відповідач, свідчить про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, грошові зобов`язання між сторонами в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" за Договором №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 у сумі 19115513,99 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017, судовою колегією встановлено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки природного газу. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Судовою колегією встановлено, що за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року позивач на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 48574483,09 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 3017037,62 грн., актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 6643868,63 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 7567546,22 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 9387111,55 грн., актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 9185436,44 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 на суму 9604134,54 грн., актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2018 на суму 2263829,39 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2018 на суму 905518,70 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та в яких міститься посилання на реквізити Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017. Судова колегія звертає увагу, що скаржником під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціях не спростовано факту отримання ним від позивача природного газу на спірний період на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 на суму 48574483,09 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 6.1 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2018). Відповідно до п. 6.3 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 оплата за природний газ здійснюється таким чином: - споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; - в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; - з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із соціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; - шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; - оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань, тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. У п. 8.3 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2018). В своїй апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3635/18, від 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 04.12.2019 у справі №910/1827/19, вказав на те, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами регулюються постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 та від 11.01.2005 №20, тобто зазначають імперативного впливу з боку держави. Наведене свідчить про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, грошові зобов`язання між сторонами в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови. Однак, судова колегія вважає необґрунтованим посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, враховуючи те, що вони (висновки) зроблені за інших обставин, зокрема, при наявності підписаних між сторонами спільних протокольних рішень. Так, у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3635/18 зазначено, що підписання сторонами Спільного протокольного рішення і виконання його положень, а також положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та від 04.03.2002 № 256, свідчить про те, що сторони фактично погодились, що оплата поставленого природного газу за Договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі відповідного Спільного протокольного рішення. Тим самим сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до Договору. Крім того, у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №913/334/18 судом зазначено, що наслідком підписання спільних протокольних рішень на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 є фактична зміна визначеного у договорі №16-429-Н від 27.09.2016 (враховуючи умови додаткової угоди) порядку і строку проведення розрахунків за природний газ відносно сум, які охоплюються такими рішеннями, оскільки підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, НАК "Нафтогаз України" у такий спосіб виявило згоду зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за договором від №16-429-Н від 27.09.2016. Так само, правові висновки у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №906/278/18 ґрунтуються на наявності підписаних між сторонами спільних протокольних рішень. Зокрема, судами у справі №906/278/18 було встановлено, що спільні протокольні рішення були підписані Головним управлінням Державної казначейської служби України в Житомирській області, Департаментом фінансів Житомирської обласної державної адміністрації, ТОВ "Житомиргаз збут" та НАК "Нафтогаз Україна". Суд зазначає, що у статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. За змістом Порядку від 11.01.2005 № 20 (який діяв на час укладення договору і втратив чинність із 01.01.2018) держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Так, цим Порядком передбачено здійснення розрахункового обслуговування цих рахунків на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб`єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. Отже, підписуючи спільні протокольні рішення, сторони погоджуються із тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у справах № 906/790/16, № 905/1100/18, № 924/296/18, тощо. Порядок від 11.01.2005 № 20 втратив чинність із 01.01.2018. У постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/1827/19 викладено правову позицію про те, що наслідком підписання спільних протокольних рішень на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 є фактична зміна визначеного у Договорі №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 порядку і строку проведення розрахунків за природний газ відносно сум, які охоплюються такими рішеннями, оскільки підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, НАК "Нафтогаз України" у такий спосіб виявило згоду зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за Договором №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України". Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій". Цим Порядком передбачено, що він визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами. Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в даному випадку - ПАТ "Нафтогаз України" (позивачу). Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №924/296/18 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 03.04.2019 у справі № 906/278/18, від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16 та від 24.10.2019 у справі №903/910/18. Водночас, так як матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів складення між сторонами спільних протокольних рішень, наслідком яких є фактична зміна строків та порядку розрахунків за договором, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати розрахунки за поставлений позивачем природний газ відповідно до умов п. 6.1 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 (оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу). Як вбачається з банківських виписок з рахунку позивача, за спірний період на рахунок позивача в оплату поставленого на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 природного газу були перераховані грошові кошти у загальному розмірі 29458969,10 грн., у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19115513,99 грн. (зокрема, 6342031,36 грн. за лютий 2018 року, 9604134,54 грн. за березень 2018 року, 2263829,39 грн. за квітень 2018 року та 905518,70 грн. за травень 2018 року). Доказів сплати грошових коштів у сумі 19115513,99 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Враховуючи все вищевикладене, а також наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" за Договором №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 у сумі 19115513,99 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" суми основного боргу у розмірі 19115513,99 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 1782514,13 грн., а саме: 123320,37 грн. пені за січень 2018 року (за період з 27.02.2018 по 23.07.2018), 678396,21 грн. пені за лютий 2018 року (за період з 27.03.2018 по 26.09.2018), 736729,21 грн. пені за березень 2018 року (за період з 26.04.2018 по 25.10.2018), 174606,37 грн. пені за квітень 2018 року (за період з 26.05.2018 по 25.11.2018) та 69461,97 грн. пені за травень 2018 року (за період з 26.06.2018 по 25.12.2018). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно з п. 8.2 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суму оплат, які проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256 (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2018). Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судова колегія дійшла висновку, що він відповідає умовам нарахування, які встановлені законодавством та п. 8.2 договору, та є обґрунтованим, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" пені у розмірі 1782514,13 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 715449,90 грн., а саме: 24185,91 грн. 3% річних за жовтень 2017 року (за період з 28.11.2017 по 22.03.2018), 56694,63 грн. 3% річних за листопад 2017 року (за період з 26.12.2017 по 23.04.2018), 54735,13 грн. 3% річних за грудень 2017 року (за період з 26.01.2018 по 23.04.2018), 62352,59 грн. 3% річних за січень 2018 року (за період з 27.02.2018 по 24.07.2018), 218940,35 грн. 3% річних за лютий 2018 року (за період з 27.03.2018 по 13.02.2019), 232077,99 грн. 3% річних за березень 2018 року (за період з 26.04.2018 по 13.02.2019), 49122,00 грн 3% річних за квітень 2018 року (за період з 26.05.2018 по 13.02.2019) та 17341,30 грн. 3% річних за травень 2018 року (за період з 26.06.2018 по 13.02.2019). Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, судова колегія дійшла висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо того, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" 3% річних у розмірі 715449,90 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1908657,97 грн., а саме: 83953,21 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати газу за жовтень 2017 року (період нарахування - грудень 2017 року - лютий 2018 року), 200533,88 інфляційних втрат за прострочення оплати газу за листопад 2017 року (період нарахування - січень - березень 2018 року), 152100,11 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати газу за грудень 2017 року (період нарахування - лютий - березень 2018 року), 149058,92 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати газу за січень 2018 року (період нарахування - березень - квітень 2018 року), 526690,68 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати газу за лютий 2018 року )період нарахування - квітень 2018 року - січень 2019 року), 598738,48 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати газу за березень 2018 року (період нарахування - травень 2018 року - січень 2019 року), 141131,07 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати газу за квітень 2018 року (період нарахування - червень 2018 року - січень 2019 року), 56451,61 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати газу за травень 2018 року (період нарахування - липень 2018 року - січень 2019 року). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" інфляційних втрат у розмірі 1908657,97 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому, суд зазначає, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоб суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17. Проте, як вбачається із матеріалів справи відповідач не скористався своїм процесуальним правом подання контррозрахунку заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості (у підготовчому засіданні 11.12.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу про встановлення відповідачу строку до 18.12.2019 для надання контррозрахунку заборгованості), не додано даного контр розрахунку скаржником і до апеляційної скарги. Твердження скаржника щодо того, що розрахунки за поставлений згідно договору природний газ регулюються спеціальним порядком фінансування пільг, субсидій і компенсацій. Грошові кошти за цими розрахунками не є коштами відповідача, а безпосередньо перераховуються на рахунок позивача. Таким чином відповідач не впливає на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів, та не може їх використати на свій розсуд, судовою колегією залишаються поза увагою з огляду на наступне. Судова колегія звертає увагу, що 16.10.2020 Об`єднаною палатою Верховного Суду у справі №903/918/19 було зроблено наступні висновки: «З огляду на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пунктах 17-20 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів, та зауважує, що положення Порядку №217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу судів, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків №20, №217, №256, №483, до предмета доказування у таких спорах входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.» Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14290/19 - залишити без змін. Матеріали справи №910/14290/19 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено 02.12.2020. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді М.Л. Яковлєв Є.Ю. Шаптала