Постанова 4855 № 826/10383/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10383/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про зобов`язання вчинити дії,- в с т а н о в и л а: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - відповідач) в якій просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 194400 грн. 42 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов залишити без задоволення. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідач є правонаступником майнових прав та обов`язків Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, відтак, в силу ч. 1 ст. 55 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконання рішення суду № 2а-9911/12/2670 для відповідача не створювало прав та обов`язків. Крім того, апелянт вважає, що подання ним заяви про роз`яснення вищезазначеного судового рішення в силу закону автоматично зупинило перебіг строку виконання судового рішення. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.06.2016 у справі №2а-9911/12/2670 (а.с.6), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 та ухвалою Вищого адміністративного спеціалізованого суду України від 11.07.2017, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства надзвичайних ситуацій України (правонаступником якого є Державна служба України з надзвичайних ситуацій) визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10.05.2011 № 18 про звільнення ОСОБА_1 та зобов`язано поновити ОСОБА_1 на роботі в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на посаді заступника начальника Управління-начальника відділу двостороннього та багатостороннього співробітництва Управління міжнародного співробітництва з 13.05.2011; стягнуто з Міністерства надзвичайних ситуацій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.05.2011 по 03.06.2016 на суму 541343,25 грн. за вирахуванням суми отриманої допомоги по безробіттю за період вимушеного прогулу. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління-начальника відділу двостороннього та багатостороннього співробітництва Управління міжнародного співробітництва з 13.05.2011 та присудження виплати їй заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць в сумі 7 517,85 грн. Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 46 від 07.06.2018 поновлено на роботі ОСОБА_1 в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на посаді заступника начальника Управління-начальника відділу двостороннього та багатостороннього співробітництва Управління міжнародного співробітництва з 13.05.2011 та звільнено відповідно до п. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін (а.с. 11). Вважаючи, що відповідач в порушення вимог ст. 236 КЗпП України протиправно не виплатив позивачу, як працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі, остання звернулася із даним позовом за захистом до суду. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що в рамках спірних правовідносин, подання ним заяви про роз`яснення судового рішення автоматично зупинило перебіг строку виконання такого судового рішення. Зважаючи на зазначене, колегія суддів встановила наступне. Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України). Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 161 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд при прийнятті постанови вирішує питання чи є підстави допустити негайне виконання постанови. Згідно з ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Пунктом 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; виконуються негайно. Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на подання заяви про роз`яснення судового рішення, як на правову підставу зупинення перебігу строку, встановленого судом для виконання судового рішення, не можна вважати такою, що позбавляє відповідача обов`язку виконати судове рішення негайно у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абз. п. 4 цього Порядку. Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. У відповідності до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до п. 10 Порядку № 100, зокрема у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у п.п. 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Зважаючи на встановлене, колегія суддів також зазначає, що оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення відбулося із затримкою строку, то стягненню підлягає середній заробіток за весь час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді. Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15. Таким чином, колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді складає: 389,58 грн. (середньоденний заробіток згідно з довідкою Державної служби України з надзвичайних ситуацій про середню заробітну плату від 23.11.2018 №26-2-7/58 (а.с. 19)) х 499 робочих днів (кількість робочих днів за час затримки виконання судового рішення) = 194400,42 грн. В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що він є правонаступником Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, з яким позивач перебувала у трудових відносинах, а відтак, на момент винесення ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2017 по справі № 2а-9911/12/2670 до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, як правонаступника, перейшли повноваження щодо виплати заробітної плати позивачу. З огляду на вказане, колегія суддів підкреслює, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу обов`язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншому державному органові, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 27 лютого 2007 року по справі «Істинна Православна Церква в Молдові та інші проти Молдови» у справах, де боржником є сама держава, не має значення, який із органів державної влади брав участь у судових спорах та який із них несе відповідальність за виконання кінцевого рішення. Держава має бути спроможною виконати судове рішення, ухвалене на користь сторони, упродовж розумного строку. Стаття 370 КАС України: судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Відтак, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що в результаті реорганізації Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, відповідач стає правонаступником усіх його прав та обов`язків, в тому числі і в частині сплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15 та від 25 липня 2019 року у справі № 813/2696/17. Колегія суддів звертає увагу, що при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу). Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган. Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Таким чином, у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов`язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно з ст. 492 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом України, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави. Варто також відмітити, що законодавством передбачена можливість роботодавця виконання наведених вимог. Так, апелянт посилається на відсутність волевиявлення та зацікавленості позивача у поновленні на роботі, а саме що остання не зверталась до відповідача про її поновлення з моменту винесення рішення. Згідно з ч. 5 ст. 22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Таким чином, обов`язок роботодавця щодо працевлаштування працівника державної установи, що ліквідується із утворенням нової установи, що буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, може бути виконаний шляхом пропозиції працівникові роботи в утвореній установі та, у випадку згоди, переведення працівника в порядку ч. 5 ст. 22, п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 889-VIII. З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, враховуючи позиції Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій 194400,42 грн. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної служби з надзвичайних ситуацій - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 30 січня 2020 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма