Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/2983/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1589/20 Справа № 213/2983/18 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретаря судового засідання - Чубіної А.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи - Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м.Кривого Рогу як Орган опіки та піклування, Відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м.Кривого Рогу, розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року, ухваленого суддею Алексєєвим О.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 12 серпня 2019 року, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користуватись житловим приміщенням та зобов`язання зняти їх з реєстраційного обліку, з урахуванням уточнень зазначив, що йому належить квартира АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі з 2016 року зареєстровані відповідачі, які понад рік без поважних причин в ній не проживають. Відповідач із сином не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має. Йому відомо, що відповідач разом із сином мешкають у її чоловіка, з яким у неї ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 та останній без його згоди також зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 . Просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою. Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу як Орган опіки та піклування, Відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу про визнання осіб такими, що втратили право користуватись житловим приміщенням та зобов`язання зняти їх з реєстраційного обліку, відмовлено в повному обсязі. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі задовольнити його позовні вимоги. При цьому, скаржник вказує на те, що наданими ним доказами, наявними в матеріалах справи він довів той факт, що відповідач з їх сином ОСОБА_3 протягом року, а саме з березня 2017 року без поважних причин не проживає в належній йому спірній квартирі, що він не чинив відповідачу перешкод у користуванні спірним житлом, що також підтверджено показаннями свідка ОСОБА_5 , що відповідач створила нову сім`ю в якій народила дитину ОСОБА_4 , а отже має нове місце проживання за адресою нового чоловіка, тому його вимоги повинні бути задоволенні у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 листопада 2015 року позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 6). Як видно із довідки про реєстрацію місця проживання, виданої 10 липня 2019 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.7). Відповідно до Акту ТОВ «СІТІСЕРВІС» від 18 червня 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_2 не мешкає (а.с.8). Відповідно до Акту ТОВ «СІТІСЕРВІС» від 21 березня 2018 року відповідачі мешкають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.28). Відповідно заяви про видачу судового наказу та судового наказу, який виданий Софіївським районним судом Дніпропетровської області 21 березня 2018 року про стягнення з позивача на користь відповідача аліментів на утримання дитини адреса відповідача зазначена: АДРЕСА_2 (а.с.71-73). В матеріалах справи наявна заява відповідача на ім`я міського голови щодо перерахування часткової компенсації у зв`язку із підвищенням тарифів на комунальні послуги на особовий рахунок в АТ «Криворізька теплоцентраль» на оплату послуги опалення за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.138). Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі, на підставі досліджених доказів, допиту свідків, виходив з того, що відповідач, дійсно відсутня в спірній квартирі з березня 2017 року, тобто понад встановлений законом шестимісячний термін, однак причини її відсутності є поважними, оскільки вона не втрачала інтересу до спірної квартири, про що свідчить те, що вона періодично відвідує квартиру, а також те, що не проживання в квартирі обумовлено неприязними стосунками з позивачем, внаслідок чого відповідач позбавлена можливості вільно та безперешкодно користуватися спірною квартирою. Відмовляючи позивачу в задоволені позову і в частині позовних вимог до малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд виходив з того, що дитина була зареєстрована у спірній квартирі, оскільки є сином позивача, дитина, враховуючи її вік, не може надавати суду пояснення і висловити свою думку з приводу обирання місця проживання, доказів щодо забезпечення дитини іншим придатним для проживання житлом позивач суду не надав, тому суд дійшов висновку, що малолітній відповідач не проживає у спірній квартирі з поважних причин. Інші позовні вимоги, а саме про зобов`язання відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу зняти відповідачів з реєстраційного обліку є похідними від основних, тому в їх задоволенні, суд, також відмовив. Колегія суддів у повному обсязі погоджується з таким висновком суду першої інстанції і не може погодитись із доводами позивача ОСОБА_1 , викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступних підстав. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що оскаржуване позивачем судове рішення відповідає зазначеним вище нормам закону. На підставі ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності Відповідно до ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Відповідно до частини 3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Суд першої інстанції під час судового розгляду справи допитав свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і встановив, що сторони тривалий час мешкали разом однією сім`єю, спочатку винаймали квартиру, а після придбали квартиру для спільного проживання, однак стосунки між сторонами не складалися, оскільки вони постійно сварилися, інколи після скандалів відповідач уходила від позивача до своєї матері, а в подальшому, виниклі між сторонами непрязнені стосунки призвели до того, що сторони розійшлись і стали проживати окремо. З показань свідка ОСОБА_9 суд встановив, що сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 та проживали однією сім`єю приблизно з грудня 2016 року, а з березня-квітня місяця 2017 року відповідач з дитиною не проживає за вказаною адресою. Отже, суд встановив, що відповідач дійсно відсутня в спірній квартирі з березня 2017 року, тобто понад встановлений законом строк. В той же час, причини відсутності позивача у спірному житлі суд визнав поважними, оскільки ОСОБА_2 не втрачала інтересу до спірної квартири, так як вона періодично відвідує квартиру, а не проживання в квартирі обумовлено неприязними стосунками з позивачем, внаслідок чого відповідач позбавлена можливості вільно та безперешкодно користуватися спірною квартирою. Встановлені судом обставини не були спростовані позивачем належними та допустимими доказами. Враховуючи, встановлені судом обставини, висновок суду, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі понад 6 місяців з поважних причин, які обумовлені неприязненими стосунками між сторонами, колегія суддів вважає правильним. Окрім того, судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є рідним сином позивача і відповідача. Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року). Отже право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Відповідно до частини четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Підстава, на якій місце проживання малолітнього ОСОБА_3 реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що він за фактом народження набув право користування цим житлом на законних підставах. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає наявність іншого житла, оскільки наявність у батьків дитини іншого житла, не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). З урахуванням наведеного, факт не проживання малолітнього ОСОБА_10 у спірній квартирі зумовлений поважними причинами, оскільки він в силу свого віку та обставин, які склалися у родині не може сам проживати у цій квартирі, а тому відсутні передбачені статтями 405 ЦК України передумови для позбавлення його права на житло шляхом визнання його таким, що втратив право користування цим житлом, в якому він зареєстрований його батьком ОСОБА_1 , позивачем по справі, а тому, висновок суду, що малолітній ОСОБА_3 має право на користування квартирою за адресою своєї реєстрації нарівні з позивачем, є правильним. Висновки суду першої інстанції наведені у рішенні суду повністю узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №337/1760/17, що ухвалені у подібних правовідносинах за аналогічних фактичних обставин. Доводи позивача, про те, що відповідач створила нову сім`ю, а отже має нове місце проживання за адресою нового чоловіка, тому його вимоги повинні бути задоволенні у повному обсязі, колегія суддів, з наведених вище підстав відхиляє. Ураховуючи наведене, колегія суддів не може погодитись із доводами позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанціїх норм матеріального права при ухваленні ним рішення у цій справі. Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Відповідно до ч.1. ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його скасування у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, ст.375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 січня 2020 року. Головуючий: Судді: