Постанова 4857 № 460/1862/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1862/19 пров. № 857/11836/19 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Большакової О.О., Гінди О.М. за участі секретаря судового засідання Луців І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року (суддя - Дудар О.М., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 в серпні 2019 року звернулася до суду з позовом до Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення перерахунку призначеного щомісячного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації у Рівненській області від 26.12.2018 №160 про розмір суддівської винагороди станом на 04.12.2018 за період з 04.12.2018 по 31.12.2018 та від 28.01.2019 №22 станом на 01.01.2019 за період з 01.01.2019 по 31.01.2019; зобов`язати Рівненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88 відсотків грошової винагороди працюючого на відповідній посаді судді станом на 04.12.2018 у розмірі 39645,00 грн. згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області від 26.12.2018 №160 за період з 04.12.2018 31.122018 та станом на 01.01.2019 у розмірі 43222,50 грн. згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Рівненській області від 28.01.2019 №22 за період з 01.01.2019 по 31.01.2019, з урахуванням фактично проведених виплат за вказані періоди. В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем протиправно проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 фактично з 01.01.2019 замість з 04.12.2018, а на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» - з 01.02.2019 замість з 01.01.2019. Позивач вважає, що відмова відповідача перерахувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з моменту виникнення права на перерахунок є протиправною та суперечить вимогам чинного законодавства. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі №460/1862/19 заявлений позов задоволено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що відповідно до пункту 4 розділу II «Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з 1 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінились розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, тому вимога про проведення перерахунку з 04.12.2018 та з 01.01.2019 безпідставна. Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1. є суддею у відставці, що підтверджується посвідченням судді у відставці №00760 та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», перебуває на обліку у відповідача, що підтверджується протоколом від 27.10.2018 №3014. Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII. Визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється з 01.01.2015 у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. Положення закону, визнані неконституційним втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, тобто з 04.12.2018. На підставі Рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р2018 змінилась і суддівська винагорода суддів Рівненського міського суду Рівненської області, а тому 28.12.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо призначення (перерахунку) щомісячного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018. До вказаної заяви додала довідку Територіального управління Державної судової адміністрації в Рівненській області від 26.12.2018 №160, в якій зазначено, що станом на 04.12.2018 суддівська винагорода позивача, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 39645,00 грн. Листом від 08.02.2019 №64/10 позивача повідомлено, що відповідно до поданих документів перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проведено з 01.01.2019. Надалі, у зв`язку із зміною з 01.01.2019 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 01.02.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо призначення (перерахунку) щомісячного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2019. До вказаної заяви додала довідку Територіального управління Державної судової адміністрації в Рівненській області від 28.01.2019 №22, в якій зазначено, що станом на 01.01.2019 суддівська винагорода позивача, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 43222,50 грн. Листом від 22.03.2019 №131/10 відповідач повідомив позивача про те, що з урахуванням поданих документів, перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці проведено з 01.02.2019. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають норма матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом0, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. У відповідності до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ (далі - Закон №2453-VІ). Базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина третя статті 135 Закону №1402-VIII). У той же час, частина третя статті 133 Закону №2453-VІ визначала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Згідно частини десятої вказаної статті суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Однак, 04.12.2018 Конституційним Судом прийнято Рішення №11-р/2018, згідно якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат» Крім того, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), згідно якого «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами. Також в частині третій резолютивної частини рішення вказано, що положення частин третьої та десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд»), які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з огляду на викладене, Конституційний суд України у даному рішенні відновив права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з 01.01.2015, а також зазначив, що положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VІ (у редакції Закону №192-VІII) звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, створює загрозу для незалежності як судді, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддю через розмір його матеріального забезпечення. З огляду на викладене, зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, мала місце саме 04.12.2018 та саме з цієї дати настає необхідність у проведенні перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. При цьому такий перерахунок має проводитися з 04.12.2018, оскільки визнання неконституційними окремих положень законодавства в частині визначення розміру посадового окладу судді є підставою для проведення перерахунку раніше призначеного щомісячного грошового утримання суддям у відставці саме з 04.12.2018 через те, що в цьому випадку не відбувається зміна розміру щомісячного грошового утримання суддям, а виключно відновлюються раніше порушені права. За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме з 04.12.2018 виникає необхідність у проведенні перерахунку позивачу раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки саме з цієї дати змінено розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Разом з тим, пунктом 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. 22.07.2018 набрав чинності Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (чи) суміжних прав», яким було внесено зміни до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та встановлено, що до внесення змін щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Таким чином, дію Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (чи) суміжних прав» поширено на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим нормативно-правовим актом, а саме починаючи з 01.01.2017. Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1921 грн, що також є підставою для проведення перерахунку позивачу раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 01 січня 2019 року, оскільки саме з цієї дати змінено розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Разом із тим, у порушення наведених вимог відповідачем здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді: з 01.01.2019- за грудень 2018 року та з 01.02.2019 - за січень 2019 року. Посилання відповідача на приписи пункту 4 розділу 2 «Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20 березня 2017 року №5-1) апеляційний суд до уваги не приймає з огляду на приписи частини третьої статті 7 КАС України, відповідно до яких у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Окрім того, пункт 4 розділу ІІ цього Порядку, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.06.2019 №6-14, викладений в новій редакції, згідно якої перерахунок щомісячного довічного утримання судді проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок. Одночасно суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що жодна норма Закону не містить в собі приписів щодо здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки з 04.12.2018 та з 01.01.2019 змінився посадовий оклад судді суду, в якому працювала позивач, а тому саме з дати зміни такого, необхідно провести перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці, в розмірі 88 відсотки грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанцій. Апеляційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) під час розгляду справи судом першої інстанції та з урахуванням яких судом вже надавалась оцінка. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. О. Большакова О. М. Гінда Повне судове рішення складено 29 січня 2020 року.