Постанова 4855 № 580/1844/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1844/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Шурка О.І., Кузьменка В.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління державної судової адміністрації України в Черкаській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 53-54), просив: - визнати за позивачем, суддею у відставці ОСОБА_1 , право на нарахування довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% заробітної плати судді відповідного місцевого суду, яке складається із посадового окладу з розрахунку у 15 мінімальних заробітних плат, встановлених законом, плюс 80% за вислугу років плюс 10% за адміністративну посаду судді місцевого суду, з урахуванням мінімальної заробітної на кожний наступний бюджетний період, починаючи з 04.12.2018; - визнати протиправною відмову Територіального управління державної судової адміністрації України у Черкаській області у видачі ОСОБА_1 - судді відставці, довідки для перерахування довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язати територіальне управління державної судової адміністрації України у Черкаській області надавати довідку для перерахування довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із посадового окладу судді місцевого суду з розрахунку у 15 мінімальних заробітних плат, встановлених законом, плюс 80% за вислугу років плюс 10% за адміністративну посаду судді місцевого суду, з урахуванням мінімальної заробітної плати на кожний наступний бюджетний період, починаючи з 04.12.2018 року виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законом Україні «Про державний бюджет України» на кожний рік; - зобов`язати ТУ ДСА України у Черкаській області провести нарахування та виплату довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за грудень місяць 2018 та наступний період, починаючи з 1 січня 2019 року до виконання рішення суду , на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування вимог до відповідача, позивач зазначив, що позивач працював на посаді судді Монастирищенського районного суду Черкаської області. Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 та наказом голови Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23.09.2016, припинені повноваження позивача, у зв`язку зі звільненням з посади судді та виходом у відставку. На підставі рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому довідку для перерахування належного позивачу грошового утримання, виходячи із величини мінімальної заробітної плати, а не з із прожиткового мінімуму, проте, відповідач відмовив у наданні такої довідки, посилаючись на пункт 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІ від 06.12.2017, лист Міністерства фінансів України № 08040-11-10/1707 від 21.09.2019, лист Міністерства соціальної політики України № 2230/0/2-19/54. У урахуванням підстав для відмови в задоволення заяви про надання довідки/здійснення перерахунку, позивач вважає останню незаконною, оскільки відповідач, шляхом відмови у наданні довідки для перерахунку грошового утримання судді у відставці відповідно до рішення Конституційного Суду України № 11-Р/2018, яке передбачає нарахування суддівської винагороди, виходячи показників мінімальної заробітної плати, а не з показників прожиткового мінімуму, на відповідний період передбачений Бюджетним кодексом України, порушує конституційне право позивача на отримання гарантованої державою винагороди, оскільки згідно з частиною 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в первинній редакції посадовий оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно і з січня 2014 року встановлено 12 мінімальних заробітних плат; а починаючи з січня 2015 року посадовий оклад судді місцевого суду був встановлений у розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови Верховної ради України від 22.09.2016 № 1600-VІІІ, відповідно до пунктів 2, 3 та 9 частини 5 статті 126 Конституції України, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Монастирищенського районного суду Черкаської області, у зв`язку з поданням заяви про відставку. 11.04.2019 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області звернувся ОСОБА_1 із заявою про надання довідки про розмір суддівської винагороди для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Відповідач надав позивачу довідку № 04-772/19 від 23.04.2019, втім, останній не погоджуючись із розрахунком складових даної довідки та вважаючи, що обчислення суддівської винагороди для визначення щомісячного довічного грошового утримання має здійснюватися виходячи з розміру 15 мінімальних заробітних плат, звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання позивачу повинно обраховуватися відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI, але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, тобто, з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Статтею 130 Конституції України, встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо). Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 2453-VІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. За приписами ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, чинного на час призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пунктом 2 розділу XII Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Згідно пункту 23 цього розділу, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Попередньо, ч. 3 ст.133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Проте, рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України зазначено, що положення частини 3, частини 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, які визнані неконституційними даним рішенням Конституційного суду України, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Проте, частиною 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, суд приходить до висновку, що положення Закону № 1774 не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини. Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, положення Закону № 1774 не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини. Тобто, розмір посадового окладу, та, відповідно, суддівської винагороди діючих суддів визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати, а тому, відсутні підстави для обчислення розміру суддівської винагороди для розрахунку щомісячного довічного грошового забезпечення позивача, як судді у відставці, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік». Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що положення Закону № 1774-VІІІ, якими заборонено застосовувати при розрахунку посадових окладів показник мінімальної заробітної плати, також не були визнані неконституційними Конституційним Судом України та підлягали застосуванню до спірних відносин. Таким чином, у зв`язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, грошове утримання позивача не могло бути розраховане відповідачем виходячи з величини мінімальної заробітної плати. Також, колегія суддів зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Висновки суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, ТУ ДСА України у Черкаській області не мало правових підстав для видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, у іншому розмірі, який не передбачений Законами № 1402 та № 2453. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб задоволенню не підлягають. Щодо іншої частини позовних вимог, вони є похідними, а отже, у їх задоволенні також правомірно було відмовлено. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було порушено норм матеріального права, а також, повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді О.І. Шурко В.В. Кузьменко