Постанова 4855 № 640/195/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/195/19 Суддя першої інстанції: Шрамко Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Епель О.В., Кобаля М.І., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ в м. Києві) про: - визнання протиправними дій ГУ ПФ в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1; - зобов`язання ГУ ПФ в м. Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 05.08.2018 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2019 року позов задоволено частково: - визнано протиправними дії ГУ ПФ в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №1; - зобов`язано ГУ ПФ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, починаючи з 05.08.2018 року, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не містить обґрунтувань неможливості зарахування стажу Позивача за вказаними в трудовій книжці періодами, як і доводів щодо зарахування чи не зарахування інших періодів роботи Позивача на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд виходив з того, що прийняття рішення про призначення пенсії належить до дискреційних повноважень ГУ ПФ в м. Києві, в якій суд втручатися не вправі. Відтак, на переконання Окружного адміністративного суду міста Києва, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Відповідача повторно розглянути заяву Позивача з урахуванням викладених у судовому рішенні висновків. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить: «Змінити рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2019 року у справі №640/195/19 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві до вчинення певних дій, а саме: Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у м. Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 05.08.2018 року». Свою позицію обґрунтовує тим, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, на переконання Апелянта, повторний розгляд заяви не є ефективним захистом його права, оскільки може призвести до повторної відмови, а, отже, і до повторного звернення до суду. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2020 року справу було призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не є предметом апеляційного оскарження, адже ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2020 року повернуто апеляційну скаргу ГУ ПФ у м. Києві, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у серпні 2018 року звернувся до ГУ ПФ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (а.с. 12-13). Листом №89631/03 від 05.10.2018 року Позивачу було повідомлено про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1, оскільки ним не надані довідки про підтвердження пільгового стажу роботи (а.с. 14). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 46, 55, 92 Конституції України, ст. ст. 8, 45, 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також ряду підзаконних актів, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість рішення ГУ ПФ в м. Києві про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки воно прийнято без належного обґрунтування. Водночас, обираючи належний спосіб захисту прав Позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що призначення пенсії є дискреційним повноваженням Відповідача, втручатися в якій суд не вправі. З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 114 вказаного Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому положеннями абз. 16 п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону встановлено, що працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону чоловікам - на один рік за кожний повний рік такої роботи. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно абзаців 1-2 п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Тобто, виключно у випадку непідтвердження записами трудової книжки пільгового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків. Як вбачається зі змісту копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.09.1981 року (а.с. 15-22) ОСОБА_1 з 30.07.1982 року по 04.10.1982 року, з 08.02.1984 року по 18.05.1984 року, з 12.01.1987 року по 12.09.1989 року, з 18.09.1989 року по 06.06.1990 року працював на посадах: «підземний гірничий майстер з повним робочим днем під землею», «підземний машиніст тепловоза з повним робочим днем під землею», «гірничий робітник з повним робочим днем під землею», які включені до Списку №1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах». Також, зі змісту копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.09.1981 року (а.с. 15-22) копії диплому серії НОМЕР_5 від 03.02.1984 (а.с. 23) року та копії диплому серії НОМЕР_6 від 27. 06. 1982 року (а.с. 39) вбачається, що ОСОБА_1 в періоди з 01.09.1978 року по 24.06.1982 року та з 01.09.1983 року по 03.02.1984 року навчався у закладах професійно-технічної освіти. В силу положень ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у таких закладах зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників. Отже, Позивач має право на зарахування вказаних періодів до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того зі змісту копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 13.10.1982 року (а.с. 24-25) вбачається, що ОСОБА_1 у період з 19.10.1982 року по 18.07.1983 року перебував на строковій військовій службі в рядах Радянської армії. В силу положень ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». час перебування на строковій військовій службі зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Таким чином, на переконання судової колегії, вказаний період повинен бути зарахований до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідно до п. 3 затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92. Отже, чинним законодавством передбачена необхідність проведення атестації робочих місць після 21.08.1992 року, а відтак положення Закону щодо необхідності документального підтвердження атестації робочих місць не стосується спірних періодів. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 у шкідливих умовах становить 8 років 10 місяців 2 дні, що у відповідності до положень абз. 16 п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах - шляхом зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожний повний рік такої роботи. Разом з тим, визначаючи спосіб захисту прав Позивача, суд першої інстанції не врахував такого. Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Натомість, у цій справі Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 року справі №816/303/16. Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14. Відповідно до підпункту 3 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій. Положеннями п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» закріплено вичерпний перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно п. 4.3 даної Постанови орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після надходження заяви та наявності документів, необхідних для призначення пенсії, розглядає подані заяви та приймає рішення щодо призначення пенсії. Отже, у разі наявності усіх документів, необхідних для призначення пенсії, прийняття рішення про призначення пенсії є обов`язком Відповідача, що унеможливлює стверджувати про те, що за даних обставин суб`єкт владних повноважень здатен діяти на власний розсуд через відсутність у нього альтернативних шляхів вирішення питання. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що у межах даної справи повноваження ГУ ПФ в м. Києві є дискреційними. Викладене свідчить, що судом було визначено невірний спосіб захисту прав ОСОБА_1 , у той час як самими Позивачем спосіб захисту власних порушених прав обрано вірно. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини помилкового віднесення судом першої інстанції повноважень Відповідача щодо призначення Позивачу пенсії до дискреційних, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до неправильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи щодо частини позовних вимог. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року - скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, починаючи з 05 серпня 2018 року. Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, починаючи з 05 серпня 2018 року. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді О.В. Епель М.І. Кобаль Повний текст постанови складено « 29» січня 2020 року.