Постанова 4852 № 280/3797/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 січня 2020 року м. Дніпросправа № 280/3797/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., за участю секретаря судового засідання Комар Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (суддя Стрельнікова Н.В.) по справі №280/3797/19 за позовом ОСОБА_1 до Гуляйпольської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна регуляторна служба України, про скасування рішення, - в с т а н о в и В: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати рішення Гуляйпільської районної ради Запорізької області, 41 сесії, сьомого скликання №5 від 10 квітня 2019 року "Про створення комунального некомерційного підприємства "Гуляйпільська центральна районна лікарня" Гуляйпільської районної ради шляхом перетворення. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем порушено процедуру прийняття оскаржуваного рішення, яке, на думку позивача, є регуляторним актом, а тому до його прийняття застосовуються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Вказане рішення, за позицією позивача, прийнято без урахуванням можливих ризиків щодо фінансування новоствореної установи, її управління, що створює ризики доступу громадян до надання медичних послуг. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року провадження у справі закрито з тих підстав, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з такого. Так судом першої інстанції зроблено висновок про те, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, що якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. З цих підстав суд вказав на те, що право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у частині 2 ст. 55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод людини, усунення перешкод у їх реалізації. Тобто право, свобода або законний інтерес може бути захищено судом лише у разі його порушення. З цього слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення права, свободи або інтересу. Позивач повинен довести, що він має право або законний інтерес і є потерпілим від порушення цього права та інтересу з боку суб`єкта владних повноважень. Враховуючи такі висновки, суд першої інстанції зазначив про те, що у спірному випадку позивачем оскаржується акт індивідуально-правової дії, який не встановлює прав та обов`язків позивача. При цьому, позивач не навів обставин та не надав доказів у їх обгрунтування, які б об`єктивно свідчили про те, що він має матеріально-правову заінтересованість у розгляді справи та наразі зазнав негативних наслідків, пов`язаних з оскаржуваним рішенням. З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про те, що видання спірного рішення не порушує прав, свобод та законних інтересів позивача. Відтак, ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які мають право на позов про визнання цього рішення протиправним та його скасування, а отже між позивачем і Гуляйпільською районною радою відсутній публічно-правовий спір (у розумінні КАС України) щодо рішення, яке оскаржується, а тому юрисдикція суду на ці відносин не поширюється. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції про те, що переданий на вирішення суду спір не є справою адміністративної юрисдикції. Позивач вказує на те, що у спірному випадку ним оскаржується рішення відповідача, який є суб`єктом владних повноважень. Оскаржуване рішення безпосередньо стосується прав позивача як мешканця територіальної громади. І вказане рішення, як зазначає позивач, порушує його прав, як в частині порядку його прийняття, оскільки позивач був позбавлений можливості приймати участь у його прийняті з огляду на недотримання відповідачем вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», так і в частині доступу позивача до отримання медичних послуг, які, за умови реалізації оскаржуваного рішення, будуть обмеженими для мешканців територіальної громади. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить судове рішення залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість. Фактично позиція відповідача полягає у тому, що у спірному випадку відсутні підстави для висновку про порушення прав чи законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням. Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проживає в м.Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області. 10 квітня 2019 року на 41 сесії сьомого скликання Гуляйпільською районною радою Запорізької області прийнято рішення №5 «Про створення комунального некомерційного підприємства «Гуляйпільська центральна районна лікарня" Гуляйпільської районної ради шляхом перетворення». Вказане рішення оскаржене позивачем у судовому порядку. За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що переданий на вирішення суду спір не є справою адміністративної юрисдикції з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено поняття публічно-правового спору - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать, зокрема, спори, які виникли між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Крім цього, ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин. У спірному випадку відсутні підстави стверджувати про те, що спірні відносини між сторонами мають приватно-правовий характер. Спір стосується реалізації відповідачем своїх владних управлінських повноважень, внаслідок яких прийнято оскаржуване рішення, яким, як зазначає позивач, порушуються його права на доступ до отримання медичних послуг за місцем свого проживання. Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, зробивши висновок про те, що переданий на вирішення суду спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, фактичну виходив з того, що спірні відносини взагалі не належать до юрисдикції судів України. Такі висновки, як зазначено вище, суд першої інстанції обґрунтував тим, що у позивача відсутнє право на оскарження акту індивідуальної дії, яким не було встановлено прав та обов`язків для позивача. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Особа має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують її права і свободи. В той же час, зробивши правильний висновок, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивач і оскаржує рішення відповідача саме з тих підстав, що на його думку таке рішення порушує права позивача. Правильним є і висновок суду першої інстанції про те, що правовий захист права можливий лише за умови встановлення того, що таке право було порушено. При цьому особа, яка вважає, що її право чи законний інтерес було порушено, зобов`язана довести такі обставини. В той же час, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що обставини справи, у тому числі і обставини, які підтверджують чи спростовують факт порушення прав чи законних інтересів позивача, встановлюються судом за наслідками розгляду справи. Саме з огляду на встановлення тих чи інших обставин судом і вирішується питання щодо заявлених позовних вимог. При цьому заявлені позивачем вимоги вирішуються шляхом прийняття рішення суду, а ухвала суду - це письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов`язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. З оскаржуваного судового рішення, у формі ухвали, вбачається, що судом першої інстанції зроблено висновок про те, що встановлені обставини справи не дають підстав для висновку про порушення прав позивача у спірних відносинах. При цьому, в цьому ж судовому рішенні, судом першої інстанції надано і оцінку таким підставам заявленого позову, як порушення права позивача на участь у прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки відповідачем не було дотримано вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». З цього приводу судом першої інстанції зроблено висновок про те, що оскаржуване рішення відповідача, у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не є регуляторним актом, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про порушення прав позивача. Тобто, суд першої інстанції, не ухваливши рішення по суті заявлених вимог, фактично надав оцінку як підставам заявленого позову так і встановленим обставинам, які, за позицією суду, не свідчать як про порушення відповідачем положень чинного законодавства так і прав позивача у спірних відносинах. Такий підхід суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, не відповідає завданням адміністративного судочинства, оскільки за відсутності рішення суду по суті заявлених вимог, яким би по суті був вирішений спір та надано оцінку як підставам заявленого позову так і аргументам позивача про порушення відповідачем його прав, судом першої інстанції зроблені висновки як про необґрунтованість підстав заявленого позову так і про не встановлення обставин, які б свідчили про порушення відповідачем положень чинного законодавства. Посилання суду першої інстанції на правову позицію, яка висловлена Верховним Судом в ухвалі від 11.09.2018р. по справі №990/441/18, є безпідставними, оскільки як предмет так і підстави заявленого позову у справі №990/441/18, не є а ні ідентичними, а ні аналогічними предмету та підставам позову, які розглядаються у межах цієї справи. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.320, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року по справі №280/3797/19- скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, визначені ст. 329 КАС України. Вступну та резолютивну частину постанови проголошено 28.01.2020р. Повний текст постанови складено 29.01.2020р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк