Постанова Київський апеляційний суд № 761/4163/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Осаулов А.А. Єдиний унікальний номер справи № 761/4163/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/1086/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар -Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, стягнення надмірно сплачених коштів, моральної шкоди . Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и л а : У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 липня 2017 року між АТ «Акцепт-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту №АВН0RG169150065664 у формі оформлення заяви позичальника з одночасним оформленням та підписанням позивачем паспорту кредиту та графіком погашення кредиту. Договір споживчого кредитування було укладено для фінансування договору №9908 від 04 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 16 789 грн., предметом якого є отримання позивачем у власність ПВХ змонтованих конструкцій для облаштування балкону. На думку позивача, дії банку при укладенні договору та його подальшому виконанню містять порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача. Як зазначає позивач, при оформленні договору позивачу не було надано усієї повної та достовірної інформації по споживчому кредиту. Крім того, між позивачем та банком не було досягнуто згоди по всім його суттєвим умовам. В оформлених між позивачем та банком документах відсутній погоджений сторонами порядок дострокового повернення кредиту. Дії банку можна трактувати як обман та введення в оману позивача, що в силу ст. 230 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору. Також, в паспорті кредиту та заяві на отримання кредиту передбачено сплату позивачем одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 587,62 грн., яку включено до основного тіла кредиту. Крім того, договором передбачено сплату позивачем помісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 608,18 грн., але відсутня інформація, що входить до складу такої винагороди. Включення такої винагороди на думку позивача є неправомірним. Так, уважно ознайомившись з умовами кредитування, ОСОБА_1 , на наступний день після укладення договору, звернувся до представника банку з заявою про відмову від договору, але отримав відмову у зв`язку з тим, що кошти вже перераховані ФОП ОСОБА_2 . Після такої відмови позивач прийняв рішення достроково погасити споживчий кредит. 23 серпня 2017 року позивач здійснив оплату по погашенню кредиту у розмірі 10 000 грн., а 17 жовтня 2017 - 7 200 грн. Позивачем майже за 3 місяці було повністю погашено кредит, але банк списував з тіла кредиту сплачені позивачем суми не одразу , а помісячно, тим самим штучно збільшуючи його зобов`язання перед банком. Крім того, в порушення положень Закону України «Про споживче кредитування» банк фактично ухилявся від надання позивачу інформації про стан розрахунків за договором та вводив позивача в оману стосовно стану взаєморозрахунків. Також позивачу неправомірними діями банку завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях, погіршенні стану здоров`я, напружених стосунках у сім`ї, в зміни звичайного укладу життя внаслідок витрачання часу на підготовку та направлення банку листів, спілкування з представниками банку (у тому числі у вихідні дні) щодо неправомірних вимог банку по стягненню з позивача коштів за фактично закритий кредит, необхідності звертатися до суду, розмір якої позивач оцінює у 10 000 грн. Позивач просив суд визнати недійними умови Договору споживчого кредиту №АВН0RG169150065664 від 04 липня 2017 року в частині сплати ОСОБА_1 винагороди за надання фінансового інструменту; визнати недійним в цілому Договір споживчого кредиту №АВН0RG169150065664 від 04 липня 2017 року; стягнути з АТ «Акцент-банк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені за Договором споживчого кредиту №АВН0RG169150065664 від 04 липня 2017 року кошти у сумі 411 грн.; стягнути з АТ «Акцент-банк» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн. моральної шкоди ;стягнути з відповідача судові витрати. У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що банком надано всю необхідну і передбачену діючим на момент укладення кредитного договору законодавством України інформацію, повідомлено про винагороду. Крім того, між сторонами було досягнуто всіх суттєвих умов кредитного договору, правилами визначена можливість достроково погасити кредит, а стягнення моральної шкоди умовами кредитного договору не передбачено. Таким чином, банк заперечував проти задоволення даної позовної заяви, однак, у разі визнання договору недійсним просив застосувати положення ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України. У запереченнях на відзив представник позивача зазначив, що викладені у відзиві заперечення жодним чином не спростовують доводів, викладених у позові. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір споживчого кредиту №АВHОRG169150065664 від 04 липня 2017 року, що був укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Акцент-банк» в частині сплати ОСОБА_1 коштів винагороди за надання фінансового інструменту. В задоволенні іншої частини позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, стягнення надмірно сплачених коштів та моральної шкоди відмовлено Стягнуто з Акціонерного товариства «Акцент-банк» на користь держави судовий збір в сумі - 1762 грн. 00 коп. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Акцент-Банк» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи, що суд не взяв до уваги відзив відповідача на позов де було зазначено, що банком надано всю необхідну і передбачену діючим на момент укладення кредитного договору законодавством України інформацію, повідомлено про винагороду. Крім того, між сторонами було досягнуто всіх суттєвих умов кредитного договору, правилами визначена можливість достроково погасити кредит, а стягнення моральної шкоди умовами кредитного договору не передбачено.Доводи апеляційної скарги співпадають із доводами відзиву на позов. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 23 січня 2020 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи . Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від апелянта не надходило. Заяв про причини неявки в судове засідання від представника апелянта до апеляційного суду не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що апелянт належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, колегія суддів вважає , що відсутні підстави вважати причини його неявки до суду поважними. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 04 липня 2017 року «Акцепт-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір споживчого кредиту №АВН0RG169150065664 (далі - Кредитний договір) шляхом подання заяви Позичальника з одночасним підписання Паспорту кредиту про умови кредитування А-Банку та сукупну вартість споживчого кредиту та Графіку погашення кредиту (№ Договору АВН0RG169150065664 від 2017-07-04р.) (а.с. 7-9). Кредит було надано позичальнику на споживчі цілі на наступних умовах: вартість товару становить 16 789 грн, строк кредиту 36 місяців, сума кредиту 17 376,61 грн, винагорода за надання фінансового інструменту (одноразово) 3,5 %, винагорода за надання фінансового інструменту щомісячно 3,5%, реальна процентна ставка 80,48%, сума платежів за розрахунковий період 39304,99 грн, абсолютне значення подорожчання кредиту 21 928,38 грн. Графіком погашення кредиту (№ Договору АВН0RG169150065664 від 2017-07-04р.) визначена щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту у сумі 608,18 грн. та одноразова винагорода за надання фінансового інструменту у сумі (оплачується за рахунок кредиту) 587,62 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ). Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як вбачається із вищезазначеного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо і винагороди за надання фінансового інструменту за послуги банку, про що свідчать підписи позичальника. Даним договором чітко визначені зобов`язання сторін, а також і в частині винагороди за надання фінансового інструменту за послуги банку. Підпис позивача під заявою, паспортом кредиту та графіком погашення кредиту свідчить про його ознайомлення з усіма умовами, правами та обов`язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України. Проте, як вбачається з умов кредитного договору, АТ «Акцент-банк» надало позичальнику кошти на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року визначає, що Банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). В свою чергу відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, ст. 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору (Постанова Верховного суду України від 16 листопада 2016 року справа № 6-1746цс16). Суд першої інстанції правильно виходив із того , що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, проте, в договорі не зазначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються позивачу. При цьому, нарахування банком та сплата позивачем коштів винагороди, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача є незаконним. Відтак, позовні вимоги в частині визнання Кредитного договору що стосується сплати ОСОБА_1 коштів винагороди за надання фінансового інструменту недійсним підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з такими висновками . Доводів, які б спростовували даний висновок суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно абз. 3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Проте, у відповідності до абз. 4 п. 7 цієї постанови, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Як вбачається із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 23 серпня 2017 року позивач здійснив оплату по погашенню кредиту у розмірі 10 000 грн, а 17 жовтня 2017 - 7 200 грн, отже загалом позичальником сплачено банку 17 200 грн. При цьому, фактично відповідачем були надані позивачу кошти у сумі 16 789 грн. З врахуванням того, що Кредитним договором передбачена сплата відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 %, підстави вважати, що позивачем на користь банку були сплачені кошти у понад встановлені розміри у суду відсутні, що унеможливлює задоволення позовних вимог в частині стягнення з банку надміру виплачених коштів. Вважаючи ,що доводи позивача, якими він обґрунтовує необхідність визнання недійсним Кредитного договору в цілому не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суд першої інстанції виходив з таких підстав. . Підписом у заяві позичальника від 04 липня 2017 року ОСОБА_1 підтвердив факт надання повної інформації про умови кредитування, а саме: мету для якої кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відомостей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника, тим відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та державні субсидії, на які позичальник має право, і відомості про те, від кого позичальник може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що і визначено у п. 13 заяви. Крім того, паспортом кредиту передбачена можливість дострокового повернення кредиту шляхом збільшення позичальником сум щомісячних платежів, а також при поверненні позичальником товару продавцю або обміну товару на товар меншої якості у випадках, передбачених законодавством. За дострокове погашення кредиту жодна плата з позичальника не стягується. Як встановлено вимогами ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених ст. 230 Цивільного кодексу України необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону. Як роз`яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При цьому, наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. В свою чергу, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України. Позивач, пред`явивши позов про визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст. 230 Цивільного кодексу України, та виклавши при цьому обставини і посилання на наведені правові норми, не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність умислу в діях відповідача щодо введення позивача в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору. Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам . Із оспорюваного договору слідує, що при його підписанні позивач підтвердив дійсність намірів при його укладенні, своє розуміння значення і умов цього правочину та його правові наслідки, а також те, що вказаний правочин не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків. Таким чином, враховуючи ту обставину, що позивачем не доведено наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, а також самого факту обману, суд першої інстанції вірно вважав , що відсутні підстави визнавати кредитний договір недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України. Розглядаючи вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди суд керувався наступним. Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту цивільних прав та інтересів. Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 5 ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно п. 5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови). Обґрунтовуючи необхідність стягнення з банку моральної шкоди позивач вказував, що на наступний день після укладення договору він звернувся до представника банку з заявою про відмову від договору, але отримав відмову у зв`язку з тим, що кошти вже перераховані ФОП ОСОБА_2 , однак в матерілах справи докази такого звернення відсутні. Не знайшли свого підтвердження і доводи позивача, що в порушення положень Закону України «Про споживче кредитування» банк ухилявся від надання позивачу інформації про стан розрахунків за договором та вводив позивача в оману стосовно стану взаєморозрахунків. Доказів направлення на адресу банку та отримання останнім заяв від 23 березня 2018 року, 02 червня 2018 року, 25 червня 2018 року, позивачем суду не надано, а відтак такі доводи є безпідставними. Позивач не довів незаконність дій відповідача, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідача, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, враховуючи те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, а відповідачем не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, тому компенсація сукупних послуг банку за рахунок позивача є незаконною, що є наслідком задоволення позовної вимоги в частині визнання недійсним договір споживчого кредиту №АВHОRG169150065664 від 04 липня 2017 року в частині сплати ОСОБА_1 коштів винагороди за надання фінансового інструменту, а також правильним є висновок суду про відмову у решті позовних вимог Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, підстави для скасування рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з лня її прийняття . Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 30 січня 2020 року. Головуючий Судді