Постанова КЦС ВС № 320/7229/15-ц

Постанова Іменем України 17 червня 2020 року м. Київ справа № 320/7229/15 провадження № 61-1062св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічними позовами)- публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», відповідач (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Золота осінь», Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконкому Мелітопольської міської рад, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 4 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» зазначало, що 24 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SME200/085/2007, за умовами якого банк здійснив видачу кредитних коштів відповідачу у розмірі 150 000,00 доларів США шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок позичальника. Датою остаточного повернення кредиту зазначено 24 квітня 2017 року. Згідно з пунктом 3 Частини 1 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі плаваючої процентної ставки, що становить 4,7 % річних та Fidr (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщений в банку на строк в 366 днів). З метою забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-CME200/085/2007/1 від 18 березня 2014 року, згідно з яким останній зобов`язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов`язання позичальником за кредитним договором у повному обсязі таких зобов`язань. Станом на 24 квітня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 58 968,11 доларів США (що за офіційним курсом НБУ складає 1 329 270,51 грн), яка складається з: 56 554,05 доларів США - сума заборгованості за тілом кредиту (що за офіційним курсом НБУ складає 1 274 852,31 грн); сума заборгованості за відсотками - 2 414,06 доларів США (що за офіційним курсом НБУ складає 54 418,20 грн). На підставі зазначеного просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП БАНК» в м. Запоріжжя суму заборгованості за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007 від 24 квітня 2007 року в сумі 58 968,11 доларів США. У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «Золота осінь», управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконкому Мелітопольської міської ради, про визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що між нею та банком укладено кредитний договір від 24 квітня 2007 року, за яким банк зобов`язався надати їй кредит у розмірі 150 000 доларів США з датою остаточного його повернення - 24 квітня 2017 року. Цільове використання кредиту визначено як ремонт, реконструкція комерційної нерухомості. За договором сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка плюс Fidr. Фіксований відсоток складав 4,7 % річних і є незмінним на весь строк дії кредитного договору. Відповідно до пункту 4 Частини 1 Договору повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником платежів, що зменшуються. У порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» пунктом 1.3 договору визначені умови, за якими позичальник отримує кредитні кошти: обов`язкове укладення позичальником договорів страхування предмету іпотеки, договору страхування фінансового ризику, відкриття поточного рахунку у банку, сплати комісії банку, визначену в договорі. Вважала, що банком при укладенні кредитного договору встановлювались дискримінаційні умови кредитування, вимагалося надання інформації та укладення додаткових договорів, що не передбачені законом та збільшують реальні витрати позичальника по кредитному договору. Умови зміни банком процентної ставки за користування кредитом здійснюється самостійно, без посилання на будь-які об`єктивні підстави для такої зміни та навіть без обов`язкового повідомлення позичальника про таку зміну. Всупереч принципу добросовісності є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Всупереч вимогам Закону договором встановлено приховані платежі, текст договору здійснений таким чином, що утруднює розуміння для споживача кредитних послуг, кредитний договір було укладено під впливом обману. У порушення вимог пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168, умовами договору передбачена комісія банку за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку в розмірі 1% від розміру кредиту. Крім того, посилалася на відсутність необхідної ліцензія на здійснення валютних операцій, що відповідно свідчить про недійсність кредитного договору як такого, що суперечить законодавству. Посилаючись на зазначене, просила визнати недійсним кредитний договір від 24 квітня 2007 року № СМ-SME200/085/2007 зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року, додаткового договору № 2 від 18 березня 2014 року, додаткового договору № 3 від 29 вересня 2014 року, укладених між нею та ПАТ «ОТП Банк». У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_1 , про визнання поруки припиненою. Позовні вимоги мотивовано тим, що між ОСОБА_2 та банком 24 квітня 2007 року укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 , за умовами якого поручитель зобов`язаний відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань, поручитель та боржник згідно з умовами договору відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У договорі поруки відсутня письмова згода поручителя відповідати за виконання кредитних зобов`язань позичальника у разі зміни процентної ставки по кредиту, якою буде збільшено обсяг зобов`язань поручителя. Кредитор не направляв поручителю повідомлень про зміну (збільшення) процентної ставки за користування кредитом чи про зміну інших істотних умов кредитного договору. У подальшому між банком та позичальником були укладені додаткові договори, за якими було збільшено кредитні зобов`язання, додано до кредитних зобов`язань позичальника сплату за зміну умов фінансування, надано банку право самостійно збільшувати фіксовану частину процентної ставки по кредиту без попереднього погодження з позичальником та/або поручителем, без зміни графіку платежів, що в позбавляє можливості розраховувати кредитні зобов`язання по кредитному договору. Разом із тим, ОСОБА_2 не було поінформовано про зміну умов кредитного договору і збільшення обсягу його зобов`язань. Вважав, що порука за договором від 24 квітня 2007 року є припиненою з моменту укладення додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року до кредитного договору. На підставі зазначеного простив визнати припиненою з 19 січня 2009 року поруку, встановлену відповідно до договору поруки №SR-SME200/085/2007/1 від 24 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В. та зареєстрованого в реєстрі № 2054 у зв`язку зі збільшенням обсягу кредитних зобов`язань. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року в позові ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SMЕ200/085/2007 від 24 квітня 2007 року відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № СМ-SMЕ200/085/2007 від 24 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року, додаткового договору № 2 від 18 березня 2014 року, додаткового договору № 3 від 29 вересня 2014 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання поруки припиненою задоволено. Визнано припиненою з 19 січня 2009 року поруку, встановлену відповідно до договору поруки № SR-SME200/085/2007/1, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В. 24 квітня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі № 2054. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції вважав, що АТ «ОТП Банк» не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24 квітня 2007 року саме в розмірі 58 968,11 доларів США. Суд першої інстанції вважав, що спірний кредитний договір є споживчим кредитом, на який розповсюджуються норми законодавства, що регулюють операції споживчого кредитування, в тому числі й Закону України «Про захист прав споживачів». Задовольняючи зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору, суд зробив висновок, що у порушення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 при зверненні до банку не була надана інформація у відповідності до вимог Закону, як споживачу фінансової послуги в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі про умови кредитування, нарахування процентів за користування кредитом, правил зміни фіксованої та плаваючої процентної ставки, не було роз`яснено переваги та недоліки ануїтетних платежів та платежів, що зменшуються, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, що призвело до укладення споживачем кредитного договору на невигідних для неї умовах та прибутковою для банку в подальшому ануїтетною схемою. Формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалася під впливом інформації, яка не відповідала дійсності. Виконання спірного правочину направлено на отримання кредитором прихованого прибутку та виникнення не передбачених втрат у боржника, умови договору є несправедливими, враховуючи наявність змін у витратах, додаткових нарахувань, відсоток за користування кредитними коштами є збільшеним; є дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, що є несправедливим; відсутні всі графіки погашення кредиту у зв`язку з їх зміною, а тому з урахуванням висновку судово-економічної експертизи від 01 березня 2018 року вважав наявні в діях ПАТ «ОТП Банк» умислу, який полягає в замовчуванні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Таким чином, суд вважав, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що дає підстави для визнання такого договору недійсним. Оскільки суд відносно основного зобов`язання дійшов висновку про його недійсність, а тому з урахуванням частини другої статті 548 ЦК України, це спричиняє недійсність щодо його забезпечення договору поруки від 24 квітня 2007 року № SR-CME200/085/2007/1, у зв`язку з чим вважав за необхідне позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Запорізького апеляційного суду від 4 грудня 2018 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року скасовано та прийняти нову постанову. Позов ПАТ «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2007 року № СМ-SME200/085/2007, яка станом 24 квітня 2015 року становить 58 968 доларів США 11 центів США (за офіційним курсом НБУ - 1 329 270,51 грн) та складається з: 56 554 доларів США 05 центів США - сума заборгованості за тілом кредиту (за офіційним курсом НБУ - 1 274 852,31 грн); сума заборгованості за відсотками - 2414 доларів США 06 центів США ( за офіційним курсом НБУ - 54 418,20 грн). У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою відмовлено. Рішення апеляційного суду в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що банком надано належні і допустимі докази на підтвердження факту наявності заборгованості позичальника, що належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, суд вважав, що укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 4,7 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки. Тобто, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. Крім того, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів неправомірного впливу банку на її волевиявлення, щоб спонукати до укладення кредитного договору, не надано. Суд також виходив із того, що з моменту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, користування ними та часткового виконання взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту ОСОБА_1 протягом дії договору та до моменту пред`явлення ПAT «ОТП Банк» позову про стягнення заборгованості була згодна з умовами цього кредитного договору, виконувала його умови до 2014 року, не здійснювала дій щодо відмови від договору. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання поруки припиненою, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки додатковий договір від 29 вересня 2014 року № 2 до договору поруки був укладений між сторонами та підписаний в той же день, що і додатковий договір від 29 вересня 2014 року № 3 до кредитного договору між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , в якому сторони (Банк та Позичальник) передбачили повернення частини кредиту та сплати процентів шляхом сплати Позичальником ануїтентних платежів, що визначені у графіку платежів (додаток № 1 до додаткової угоди від 29 вересня 2014 року № 3) та визначили процентну ставку в розмірі 12,70% (FIDR+4,7%), то ОСОБА_2 , підписуючи додатковий договір від 29 вересня 2014 року № 2 до договору поруки, надав згоду на зміну зобов`язання щодо умов повернення суми кредиту та процентів шляхом сплати ануїтентних платежів; встановлення процентної ставки в розмірі 12,70% (FIDR+4,7%). При цьому апеляційний суд посилався на правову позиція, висловлену в постанові Верховного Суду України від 17 січня 2011 року у справі № 3-62гс10, відповідно до якої у випадку, якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, то підстави для її припинення, передбачені частиною першою статті 559 ЦК України, відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги 05 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 4 грудня 2018 року та залишити без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. У травні 2020 року справу № 320/7229/15-ц передано до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення статей 203, 215, 230, 548 ЦК України не звернув уваги на те, що в момент підписання кредитного договору між сторонами позивач була введена в оману банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупності вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту, та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним. Оскільки кредитний договір було укладено під впливом омани зі сторони банку, то відповідно до положень статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, що не було враховано апеляційним судом. Крім того, посилаючись на частину четверту статті 82 ЦПК України, апеляційний суд помилково вважав, що у справі № 908/4682/15 було встановлено наявність кредитної заборгованості позивача, оскільки у зазначеній справі дійсність чи недійсність кредитного договору предметом спору не було, а тому господарським судом не досліджувався факт введення в оману споживача. Відзив на касаційну скаргу У лютому 2019 року АТ «ОТП Банк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_3 , у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити в силі постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року. Відзив мотивовано законністю та вмотивованістю висновків апеляційного суду щодо відсутності в діях банку введення в оману позичальника. Крім того, спірний кредитний договір не є споживчим, а тому застосування законодавства в сфері захисту прав споживачів не може бути застосовано до спірних правовідносин. Фактичні обставини справи, встановлені судами 24 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CM-SME200/085/2007, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 150 000 доларів США на строк до 24 квітня 2017 року. Пунктом 2 Частини № 1 кредитного договору передбачено, що цільове використання кредиту - на ремонт, реконструкцію комерційної нерухомості. За нецільове використання Кредиту Позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф у розмірі 25 % від суми грошових коштів, які використані не за цільовим призначенням (Підпункт 4.1.2 Частини №2 Кредитного договору). Згідно з п. 1.1 кредитного договору банк надає Позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у Частині № 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов`язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого Кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання як вони визначені в цьому договорі. За умовами кредитного договору кредит надано з застосуванням плаваючою процентною ставкою - Фіксований відсоток + FIDR, де фіксований відсоток становив 4,7% і є незмінним на весь строк дії кредитного договору, при цьому FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору, ставка FIDR буде визначатись самостійно Банком, інформація щодо якої розміщується у приміщенні Банку (як в головній конторі так і філіях /представництвах/ відділеннях Банку) на інформативних стендах. На момент укладення цього договору FIDR становив 7,5% . Відповідно до п.п. 1.4.1.3 кредитного договору плаваюча процентна ставка за користування кредитом підлягає коригуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 (дванадцятого) календарного місяця, починаючи з дня видачі Кредиту чи його першої частини (траншу), якщо інше не передбачено цим Договором. Пунктом 1.4.1.4 кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати визначеної у Графіку повернення Кредиту та сплати процентів (додаток №1 до цього договору), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та включаючи день повернення, та сплачуються Позичальником відповідно до умов п. 1.5 цього договору. При цьому згідно з п. 1.5.1 Договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування на поточний рахунок (п. 1.5.1 Договору). Графіком платежів до кредитного договору передбачено, що погашення суми кредиту здійснюється у терміни, передбачені цим Графіком, фіксованими сумами у розмірі 1 250,00 доларів США щомісячно протягом періоду з 24 травня 2007 року до 24 квітня 2017 року. 24 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ТОВ «Золота осінь» укладений договір поруки, за умовами якого ТОВ «Золота осінь» зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME200/085/2007 від 24 квітня 2007 року в повному обсязі таких зобов`язань. Розмір боргових зобов`язань на дату укладення договору становить 150 000 доларів США 24 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-CME200/085/2007/1 з додатковими договорами до нього, за умовами п.п. 1.1., 1.2. якого ОСОБА_2 зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME200/085/2007 від 24 квітня 2007 року в повному обсязі таких зобов`язань. Розмір боргових зобов`язань на дату укладення договору становить 150 000 доларів США. 19 січня 2009 року до вказаного кредитного договору між сторонами укладено три додаткових договори: Додатковий договір № 1 від 19 січня 2009 року, за умовами якого змінено порядок повернення кредиту та сплати процентів на ануїтетні платежі та у додатку № 1 до цього Додаткового договору викладено Графік платежів у новій редакції; Додатковий договір № 2 від 18 березня 2014 року та викладено Графік платежів у новій редакції; Додатковий договір № 3 від 29 вересня 2014 року та викладено Графік платежів у новій редакції. Згідно з Графіками платежів, що є додатками до Додаткових договорів № 1, № 2, № 3 встановлено, що проценти за користування кредитними коштами розраховані виходячи з фактичної кількості днів у місяці (включаючи день видачі та виключаючи день повернення кредиту) на основі відсоткової ставки, з розрахунку 360 днів в році, як це передбачено кредитним договором та додатковими договорами до нього. Рішення господарського суду Запорізької області від 10 листопада 2015 року у справі № 908/4682/15 задоволено позов ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «Золота осінь» про стягнення заборгованості за кредитним договором. У вказаній справі встановлено, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 квітня 2007 року № СМ-SME200/085/2007 станом на 24 квітня 2015 року за основною сумою кредиту складає 56 554,05 доларів США (що еквівалентно 1 274 852,31 грн. за офіційним курсом НБУ), по процентах за користування кредитом за період з 24.11.2014 року по 23.04.2015 року становить 2 414,06 доларів США, що еквівалентно 54 418,20 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 24 квітня 2015 року. Докази погашення ОСОБА_1 наведеної вище заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2007 року № СМ-SME200/085/2007 в матеріалах справи № 908/4682/15 відсутні. Рішення господарського суду не виконано.

Мотивувальна частина. Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. Суди встановили, що оспорюваний кредитний договір, укладений 24 квітня 2007 року між позивачем та банківською установою, містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк його повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, він підписаний позивачем, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі. Отже, з моменту зарахування кредитних коштів у визначеному кредитним договором розмірі на поточний рахунок клієнта банк вважається таким, що виконав свої зобов`язання за кредитним договором. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) кредитодавець перед укладенням договору про надання споживчого кредиту зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Апеляційний суд, встановивши, що позивач під час укладення кредитного договору жодних заперечень щодо його умов не заявляла, будь-яких претензій щодо непроведення з нею переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами цього договору або щодо нерозуміння ним окремих його частин не зазначала та в подальшому його виконувала, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову у частині визнання кредитного договору недійсним. Встановивши, що з моменту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, користування ними та часткового виконання взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту ОСОБА_1 протягом дії договору та до моменту пред`явлення ПAT «ОТП Банк» позову про стягнення заборгованості була згодна з умовами цього кредитного договору, виконувала його умови до 2014 року, не здійснювала дій щодо відмови від договору, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що зазначеними діями позичальник погоджувалася з умовами спірного договору. Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 посилається на те, що вона не мала внутрішньої волі для укладення кредитного договору та був фактично введена в оману банком, що у відповідності до частини третьої статті 203 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційний суд встановив, що позивачем не доведено введення її в оману другою стороною правочину. Не доведено позивачем й тих обставин, що саме друга сторона правочину, спонукала її до вчинення правочину, як безпосередньо, так і через третіх осіб і цей вплив чинився на неї з відома або за проханням другою сторони правочину. Доказів, які б підтверджували, що ПАТ «ОТП Банк» ввело позивача в оману матеріали справи не містять. За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним із цих підстав. Щодо посилань ОСОБА_1 щодо неможливості банком здійснення валютних операцій. У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16. Частиною першою статі 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року закріплено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. У пункті 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 роз`яснено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв`язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Також, відповідно до п. 2.З. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року (в редакції, чинній на момент укладення Кредитного договору), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного Банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Апеляційний судом встановлено, що на момент укладення між ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 кредитного договору діяв Статут ЗАТ «ОТП Банк» від 22 січня 2007 року. Статтею 5 Статуту закріплено операції банку. Підпунктом є) пункту 5.1.11 Статуту закріплено операцію з валютними цінностями закріплено залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, що в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» і є, в тому числі, правом на видачу кредитних коштів фізичним особам іноземній валюті. На підставі досліджених належним чином засвідчених копій банківських ліцензій від 08 листопада 2006 року № 191 та від 08 липня 2009 року № 191, а також дозволів № 191-1, виданих Національним банком України, апеляційним судом зроблено правильний висновок про безпідставність доводів ОСОБА_1 щодо неможливості банком здійснювати валютні операції. Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції положень частини четвертої статті 82 ЦПК України з огляду на наступне. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Судами встановлено, що рішення господарського суду Запорізької області від 10 листопада 2015 року у справі № 908/4682/15 задоволено позов ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «Золота осінь» про стягнення заборгованості за кредитним договором. У вказаній справі встановлено, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 квітня 2007 року № СМ-SME200/085/2007 станом на 24 квітня 2015 року за основною сумою кредиту складає 56 554,05 доларів США (що еквівалентно 1 274 852,31 грн. за офіційним курсом НБУ), по процентах за користування кредитом за період з 24.11.2014 року по 23.04.2015 року становить 2 414,06 доларів США, що еквівалентно 54 418,20 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 24 квітня 2015 року. Докази погашення ОСОБА_1 наведеної вище заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2007 року № СМ-SME200/085/2007 в матеріалах справи № 908/4682/15 відсутні. Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно посилався на обставини, встановлені у вказаній справі, зокрема, щодо факту наявності заборгованості за кредитним договором. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, суд поновлює виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 4 грудня 2018 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 4 грудня 2018 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Сімоненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров