Постанова Житомирський апеляційний суд № 286/1691/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/1691/19 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я. В. Категорія 26 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №286/1691/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2019 року, яке ухвалене під головуванням судді Кулініча Я.В. у м. Овручі, в с т а н о в и в: У травні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2013 року в сумі 12 500,08 грн. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до банку та підписав заяву від 14 березня 2013 року, згідно з якою отримав кредит у розмірі 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 кредитні кошти не повернув, у зв`язку із чим станом на 05 травня 2019 року утворилася вищевказана заборгованість, яка складається із: строкового тіла кредиту в сумі 198,45 грн., простроченого тіла кредиту в сумі 2 722,11 грн., пені за прострочене зобов`язання в сумі 7 258,09 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 1 250 грн. та штрафу - 500 грн. (фіксованої частини) і 571,43 грн. (процентної складової). Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2013 року в сумі тіла кредиту - 198,45 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено та вирішено питання судових витрат. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених вимог, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" подало апеляційну скаргу в частині відмови у стягнення простроченого тіла кредиту, пені та штрафу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове, яким вимоги про стягнення простроченого тіла кредиту, пені та штрафу задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що прострочене тіло кредиту є частиною фактично отриманих відповідачем коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту. Всупереч приписам ст.1054 ЦК України суд фактично звільнив відповідача від відповідальності щодо сплати заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Виходячи із принципу диспозитивності, апеляційний суд не переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог банку, тобто в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 198,45 грн. Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення простроченого тіла кредиту в сумі 2 722,11 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами суму заборгованості, оскільки не надав підтверджень конкретних запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг. В анкеті-заяві від 14 березня 2013 року відсутня домовленість сторін про встановлення відповідальності за порушення зобов`язання. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 14 березня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.77). У анкеті-заяві зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився і погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг до його укладення. Має місце у заяві й застереження про те, що Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua. Клієнт зобов`язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua. До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг. У заяві позичальника від 14 березня 2013 року розмір тіла кредиту не зазначений. Відсутні в анкеті-заяві також і умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині простроченого тіла кредиту, в тому числі його розмір і порядок нарахування, крім розрахунку заборгованості за договором від 14 березня 2013 року, посилається також на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків при застосуванні конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Визначальним є додержання письмової форми договору. При розгляді даного спору апеляційний суд ураховує, що у постанові від 03 липня 2019 року (провадження №14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14). Разом із тим, відсутні підстави вважати витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Умови та правила надання банківських послуг частиною кредитного договору, оскільки ці документи не містять підпису ОСОБА_1 , а тому умови щодо відповідальності за порушення термінів виконання договірних зобов`язань не можна вважати узгодженими між сторонами (а.с.78-93). При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Умов розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви містили умови щодо відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Окрім того, роздруківка Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи і Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про відповідальність за порушення строків виконання зобов`язання, витяги з Тарифів і з Умов та правил не можна вважати складовою частиною спірного договору, оскільки вони не підписані відповідачем. Отже, недодержання письмової форми для умов щодо відповідальності за порушення строків виконання зобовязань, не дає підстав розцінювати умови, прописані у витягах з Тарифів та з Умов і правил, як невід`ємну складову частину змісту договору, а тому суд першої інстанції правильно не вважав надані позивачем витяги з відповідних документів складовою частиною спірного договору та обґрунтовано відмовив у стягненні сум, на яких наполягає банк. Отже відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції про те, що банк має право захистити свої права шляхом зобов`язання боржника виконати свій обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому підстави для стягнення простроченого тіла кредиту відсутні. Із огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що банком не доведена заборгованість за кредитними зобов`язаннями у вигляді простроченого тіла кредиту в сумі 2 722,11 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 1 250 грн. та штрафу - 500 грн. (фіксованої частини) і 571,43 грн. (процентної складової). Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду про те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому залишається у цій частині без змін, що відповідає положенням ст.375 ЦПК України. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 вересня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 27 січня 2020 року.