Постанова 4857 № 1.380.2019.005377

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005377 пров. № А/857/541/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року про закриття провадження, ухвалену суддею Костецьким Н.В. у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі № 1.380.2019.005377 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування до спеціального стажу періоду навчання у Львівському державному інституті фізичної культури і роботи на посадах інструктора-методиста спортивного комплексу по боксу Миколаївської облради «Колос» та вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років: період навчання у Львівському державному інституті фізичної культури з 01.09.1982 року по 28.06.1986 року; роботу на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу облради «Колос» з 04.08.1986 року по 30.06.1987 року; роботу на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва з 29.02.1988 року по січень 1990 року та з 01.07.1990 року по 01.09.1991 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію за вислугу років. У обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що 19.07.2019 року звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою щодо обчислення стажу та призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти. Проте, відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику освіти мотивуючи це тим, що посади на яких працювала позивачка не належать до посад педагогічних працівників. Позивачка вважає це рішення відповідача протиправним з огляду на те, що з 01.09.1982 року по 28.06.1986 року навчалась у Львівському державному інституті фізичної культури за спеціальністю фізичне виховання та здобула кваліфікацію викладача фізичного виховання. Крім того, у період з 04.08.1986 року по 30.06.1987 року працювала на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу облради «Колос», а з 29.02.1988 року по січень 1990 року та з 01.07.1990 року по 01.09.1991 року на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва. Позивачка вважає, що період навчання у Львівському державному інституті фізичної культури має бути зарахований до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти відповідно до п.п 3.3 Інструкційного листа Мінсоцзабезпечення СРСР від 30.06.1986 року № 1-63-И «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я», так як після цього позивачка здійснювала педагогічну діяльність. Посада інструктора - методиста, на думку позивачки, відноситься до посад (професій) педагогічних працівників враховуючи правові норми пункту 2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини 1 статті 57 Закону України «Про освіту», частини 1 статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини 2 статті 18 і частини 1 статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту», згідно з якими до стажу педагогічної роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам зараховується час роботи у спортивних школах усіх типів на посадах інструкторів-методистів. Крім того, як зазначила позивачка, відповідно до пункту 15 розділу «Фахівці» наказу Міністерства освіти і науки України від 01.06.2013 року № 665 «Про затвердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів», до посад педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів належить вихователь по вихованню дітей в освітніх установах і їх структурних підрозділах, в тому числі гуртожитку. Позивачка вважає, що відповідач при розгляді її заяви про призначення пенсії не звернув уваги на правові норми вказаних нормативно-правових актів, чим порушив право позивачки на пенсійне забезпечення. На думку позивачки, належним захистом порушеного права є зарахування часу навчання у Львівському державному інституті фізичної культури, а також періоду роботи позивачки на посаді інструктора - методиста і вихователя у гуртожитку та призначення пенсії за вислугою років. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року закрито провадження у справі № 1.380.2019.005377 на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи на посадах інструктора-методиста спортивного комплексу по боксу Миколаївської облради «Колос» та вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва та щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років: роботу на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу облради «Колос» з 04.08.1986 року по 30.06.1987 року; роботу на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва з 29.02.1988 року по січень 1990 року та з 01.07.1990 року по 01.09.1991 року, оскільки є постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2015 року у справі № 438/1167/13а, що набрала законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Не погодившись із таким рішенням суду його оскаржила позивачка, подавши апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка зазначає те, що спір у цій справі не є ідентичним спору у справі № 438/1167/13, яку аналізував суд першої інстанції, оскільки відрізняється складом учасників. Відповідач у цій справі є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, а у справі № 438/1167/13 - управління Пенсійного фонду України у місті Бориславі. Крім того, спір у цій справі стосується розгляду звернення позивачки від 19.07.2019 року. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з тих мотивів, що спір у цій справі є аналогічним спору, який розглянутий в межах справи № 438/1167/13, а тому дійшов висновку про те, що провадження у цій справі необхідно закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, з мотивів, що є така, яка набрала законної сили, постанова апеляційного суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступні обставини. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Апеляційний суд встановив те, що 05 серпня 2013 року позивачка звернулась з позовом до управління Пенсійного фонду України у місті Бориславі Львівської області в якому просила: - визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Бориславі Львівської області щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, стаж роботи ОСОБА_1 у період з 04.08.1986 року по 30.06.1987 року на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу Миколаївської облради «Колос»; у період з 01.07.1987 року по 29.02.1988 року на посаді інструктора - методиста ДЮСШ Миколаївської облради ВДФСО профспілок; у період з 29.02.1988 року по 01.09.1991 року на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва; - зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Бориславі Львівської області зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, стаж роботи ОСОБА_1 у період з 04.08.1986 року по 30.06.1987 року на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу Миколаївської облради «Колос»; у період з 01.07.1987 року по 29.02.1988 року на посаді інструктора - методиста ДЮСШ Миколаївської облради ВДФСО профспілок; у період з 29.02.1988 року по 01.09.1991 року на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва та призначити пенсію. Постановою Бориславського міського суду Львівської області від 26.11.2013 року у справі № 438/1167/13а у задоволенні позову відмовлено. 06 травня 2015 року Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою скасував постанову Бориславського міського суду Львівської області від 26.11.2013 року у справі № 438/1167/13а та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Бориславі Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнив частково. Визнав протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Бориславі Львівської області щодо відмови в зарахуванні до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років роботи ОСОБА_1 на посаді інструктора-методиста ДЮСШ Миколаївської облради ВДФСО профспілок з 01.07.1987 по 29.02.1988 та на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера-викладача СПТУ № 65 м. Москва з січня по липень 1990 року. Зобов`язав управління Пенсійного фонду України в м. Бориславі Львівської області зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, роботу на посаді інструктора-методиста ДЮСШ Миколаївської облради ВДФСО профспілок з 01.07.1987 року по 29.02.1988 року та на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера-викладача СПТУ № 65 м. Москва з січня по липень 1990 року. У задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій та зобов`язання призначити пенсію за вислугу років з урахуванням стажу роботи у період з 04.08.1986 року по 30.06.1987 року на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу Миколаївської облради «Колос» та у період з 29.02.1988 року по січень 1990 року та з 01.07.1990 року по 01.09.1991 року на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва - відмовив. Оцінюючи тотожність спору у цій справі та справі № 438/1167/13а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Бориславі Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, апеляційний суд виходить з наступних міркувань. Закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України можливе за умови, що позов, за яким рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» основним елементом верховенства права є принцип правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Апеляційний суд встановив те, що спір у цій справі виник з інших фактичних підстав, а саме відмови у задоволенні звернення позивачки про призначення пенсії за вислугу років від 19.07.2019 року, яка серед іншого просила врахувати при призначенні пенсії за вислугу років період навчання у Львівському державному інституті фізичної культури з 01.09.1982 року по 28.06.1986 року, а спір у справі № 438/1167/13а виник щодо відмови у задоволенні іншого звернення позивачки про призначення пенсії за вислугу років від 08 травня 2013 року, де ця вимога висловлена не була. Тому, на думку апеляційного суду, спір у цій справі не може вважатися тотожним спору у справі № 438/1167/13а. При цьому, апеляційний суд звертає увагу суду першої інстанції на те, що відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Водночас, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством. Таку позиція висловив Верховний Суд в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17 та від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18. Апеляційний суд вважає, що спір у цій справи щодо вимог позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи позивачки на посадах інструктора-методиста спортивного комплексу по боксу Миколаївської облради «Колос» та вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва і зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати позивачці до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років роботи на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу облради «Колос» з 04.08.1986 року по 30.06.1987 року та роботи на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва з 29.02.1988 року по січень 1990 року та з 01.07.1990 року по 01.09.1991 року та призначити пенсію за вислугу років, необхідно дослідити з позиції преюдиції фактів встановлених у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2015 року. Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо визначення предметної підсудності, у зв`язку з чим ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову, якою справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 320, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року про закриття провадження у справі № 1.380.2019.005377 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії скасувати та направити справу № 1.380.2019.005377 для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Я. С. Попко Р. П. Сеник Повний текст постанови складений 28.01.2020 року