Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/13908/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/13908/21 пров. № А/857/19531/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., з участю секретаря судового засідання Приступи Р. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (прийняте у м. Львові суддею Москалем Р. М.; дата складення рішення у повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 380/13908/21 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання неправомірними дій, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила: - визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чури С.-Г. Т. (далі - державний виконавець), які полягали у винесенні постанови від 22.12.2020 про закінчення виконавчого провадження ВП 62884789; - скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 22.12.2020 ВП 62884789; - зобов`язати державного виконавця відкрити виконавче провадження із виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 в адміністративній справі № 1.380.2019.005377 за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) і виконати це рішення суду щодо призначення їй пенсії, призначивши цю пенсію з часу виникнення права на призначення такої пенсії, а саме: з 08.05.2013. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 1.380.2019.005377 задоволено її позовні вимоги до ГУ ПФУ у Львівській області та зобов`язано останнього зарахувати їй до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, роботу на певних посадах та призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вона не погоджується з оскаржуваною постановою, відповідно до якої державний виконавець на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом). Стверджує, що рішення у справі № 1.380.2019.005377 не виконане в частині часу, з якого призначено пенсію. Зазначає, що орган ПФУ протиправно призначив їй пенсію з часу набрання рішенням суду у справі № 1.380.2019.005377 законної сили, хоча повинен був призначити пенсію з часу виникнення права на таку пенсію, тобто 07.05.2013. Вважає протиправними дії Державного виконавця та боржника ГУ ПФУ у Львівській області щодо призначення пенсії з дати набрання законної сили судовим рішенням. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про закінчення виконавчого провадження від 22.12.2020 ВП 62884789. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ у Львівській області, яке вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню, як таке, що постановлене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, винесене з порушенням вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позаяк рішення суду було виконане в повному обсязі, виконавче провадження № 62884789 підлягало закінченню на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» в разі отримання документального підтвердження повного виконання рішення боржником. Отже, постанова про закінчення виконавчого провадження № 62884789 від 22 грудня 2020 року винесена правомірно та не підлягає скасуванню. Позивач в особі свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, у якому вказала, що вона не погоджується з тим, що призначення їй пенсії мало мати місце з дати набрання рішенням законної сили, адже сам відповідач зазначає у відзиві, що не зазначення в судовому рішення дати призначення пенсії ускладнило його виконання. А тому незрозуміло на підставі якої норми і якого закону пенсія їй була призначена з моменту набрання рішенням законної сили. Суд першої інстанції вірно вказав, що пенсії в силу закону призначаються не пізніше дня звернення за пенсією, а у визначених законом випадках з більш раннього строку. Якщо між особою та органом ПФУ виникає спір щодо наявності відповідності в заявника права на призначення пенсії, то такий спір вирішується в суді. У разі задоволення позову рішення суду про спонукання ПФУ призначити особі пенсію може мати вказівку на дату, з якої необхідно таку пенсію призначити. Разом з тим, відсутність такої вказівки в рішенні суду не перешкоджає органу ПФУ виконати визначені законом обов`язки та призначити заявнику пенсії з дати звернення особи про призначення їй пенсії (або з більш раннього строку, якщо це передбачено законом). При цьому, твердження боржника у виконавчому провадженні про існування складнощів у виконанні рішення суду, його незрозумілість є надуманими. Саме орган ПФУ знає або повинен достеменно знати, коли позивачка звернулася до нього про призначення їй пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки спір між цими сторонами виник після розгляду підрозділом ПФУ заяви позивачки про призначення їй пенсії, внаслідок відмови зарахувати до стажу, що дає право на пенсію, періоди роботи на певних посадах. Отже, державний виконавець державний виконавець не пересвідчився у належному виконанні боржником рішення суду, поверхнево оцінив повідомлені боржником обставини щодо нібито повного виконання рішення суду, відтак передчасно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження. Реагуючи на численні скарги позивачки та повідомлення боржника щодо складності з виконанням рішення суду державний виконавець міг скористатись своїми правами, визначеними статтею 18 Закону № 1404-УІІІ вимагати від боржника надання відомостей про дату звернення позивачки про призначення їй пенсії; звертатися до суду, який прийняв рішення та видав виконавчий документ, із поданням щодо встановлення порядку і способу виконання З покликанням на постанову Верховного Суду від 18.04.2019 № 172/730/17 зазначає, що позаяк позивач звернувся із заявою про призначення пенсії більше ніж через 3 місяці після досягнення ним 55-річного віку, саме з дати первинного звернення позивача до пенсійного органу необхідно призначити пенсію на пільгових умовах. Право позивача на отримання належних йому пенсійних виплат в цьому випадку не може ставитися в залежність від оскарження ним дій та рішень пенсійного органу в судовому порядку і підлягає поновлення з моменту його виникнення, тобто з дня первинного звернення до пенсійного органу. Тому просила апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав. Як встановлено судом, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88741899), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90396594) в справі № 1.380.2019.005377 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи ОСОБА_1 на посадах інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу облради «Колос з 04 серпня 1986 року по 30 червня 1987 року та на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва з 29 лютого 1988 року по січень 1990 року та з 01 липня 1990 року по 01 вересня 1991 року. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років: - роботу на посаді інструктора - методиста по роботі з дітьми спорткомплексу по боксу облради «Колос з 04 серпня 1986 року по 30 червня 1987 року. - роботу на посаді вихователя гуртожитку з правом ведення годин тренера - викладача СПТУ № 65 м. Москва з 29 лютого 1988 року по січень 1990 року та з 01 липня 1990 року по 01 вересня 1991 року. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Задля усунення перешкод щодо добровільного виконання рішення суду в частині призначення пенсії ОСОБА_1 ГУ ПФУ у Львівській області звернулося до суду із заявою та просило роз`яснити рішення суду від 09.04.2020 у справі № 1.380.2019.005377, а саме - з якої дати управління повинно призначити пенсію ОСОБА_1 . Ухвалою від 12.08.2020, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020, суд відмовив в задоволенні заяви ГУ ПФУ у Львівській області про роз`яснення рішення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90916368). У цій ухвалі суд дійшов висновку, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 є чітким і зрозумілим, у тому числі його резолютивна частина, жодних суперечливих або невизначених положень, які були б незрозумілими та викликали труднощі під час його виконання, рішення суду не містить, а роз`яснення судового рішення за вимогою відповідача призведе до викладення судового рішення в іншій редакції, що є неприпустимим в порядку роз`яснення судового рішення. Суд зазначив, що відповідач зобов`язаний виконати рішення суду після набрання ним законної сили у порядку, встановленому чинним законодавством. 14.08.2020 Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі № 1.380.2019.005377. Відповідно до поданої позивачем заяви та виконавчого листа у цій справі державним виконавцем 26.08.2020 було відкрите виконавче провадження ВП № 62884789. Листом № 1300-0804-8/68248 від 02.09.2020 ГУ ПФУ у Львівській області інформував державного виконавця про складнощі щодо виконання цього рішення суду, позаяк в такому не визначено дати, з якої необхідно призначити ОСОБА_1 пенсію. 30.10.2020 державний виконавець скерував на адресу ГУ ПФУ у Львівській області вимогу за № 20954, у якій вказав, що станом на 30.10.2020 у нього відсутні дані про стан виконання рішення суду, тому зобов`язав боржника надати державному виконавцю інформацію про стан виконання рішення суду. На цю вимогу листом № 1300-0804-8/89597 від 04.11.2020 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило державного виконавця про складнощі з виконанням цього рішення, позаяк у рішенні не вказано дати, з якої необхідно призначити пенсію ОСОБА_1 . Ці складнощі боржник пов`язував з тим, що визначення розміру пенсії залежить від дати її призначення, оскільки при її обчисленні застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. У листі ГУ ПФУ у Львівській області повідомило державного виконавця, що добровільно виконало рішення суду від 09.04.2020 у справі № 1.380.2019.005377 та призначило ОСОБА_1 пенсію в межах покладених зобов`язань з дати набрання рішенням суду законної сили - з 06.07.2020. Просило державного виконавця закінчити виконавче провадження від 26.08.2020 ВП № 62884789. На підтвердження наведених обставин ГУ ПФУ у Львівській області надало державному виконавцю розпорядження та рішення № 133850006590 від 23.09.2020 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, за рішенням суду з 06.07.2020. 30.11.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про роз`яснення рішення суду від 09.04.2020 у справі № 1.380.2019.005377, а саме - з якого числа має бути призначена їй пенсія за вислугу років, також просила суду визнати дії ПФУ в частині не виконання рішення суду протиправними та винести окрему ухвалу; встановити строк для подання звіту виконання рішення суду в повному обсязі. Ухвалою від 07.12.2020 суд відмовив у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93332075). 02.12.2020 державний виконавець скерував на адресу ГУ ПФУ у Львівській області скерував вимогу, у якій вказав, що станом на 02.12.2020 у нього відсутні дані про стан виконання рішення суду, тому зобов`язав боржника надати державному виконавцю інформацію про стан виконання рішення суду. На цю вимогу листом № 1300-5903-8/103271 від 17.12.2020 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило виконавця про виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.005377 та призначення ОСОБА_1 пенсію пенсії за вислугу років з дати набрання рішенням суду законної сили, з 06.07.2020, на підтвердження чого надало державному виконавцю розпорядження за № 133850006590 від 21.08.2020 та від 23.09.2020 і рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за № 133850006590. Із цього рішення видно, що ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років на підставі рішення суду - 06.07.2020 по довічно. Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий 06.07.2020. На підставі цієї відповіді 22 грудня 2020 року державний виконавець прийняв постанову, якою закінчив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1.380.2019.005377, виданого 14.08.2020 Львівським окружним адміністративним судом про зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Як правову підставі для прийняття цієї постанови державний виконавець вказав пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Вважаючи зазначену постанову неправомірною, позаяк судове рішення повністю не виконано, ОСОБА_1 оскаржила її до суду. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив таке. Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказане кореспондує з приписами статті 370 КАС України, відповідно до частини першої якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. За приписами статті 372 КАС України, яка визначає порядок виконання судових рішень в адміністративних справах, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення може бути зупинене у випадках, визначених цим Кодексом. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Частинами першою та третьою статті 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Стаття 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII визначає, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності; б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 за № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 18 Закону № 1404-VІІІ визначені права і обов`язки виконавців. Так, відповідно до частини першої цієї статті виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частин другої, третьої статті 18 Закону №1404-VІІІ: - виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; […] 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; […] - виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; […] 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; […] За заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ). Частиною шостою цієї статті визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За змістом частин першої - третьої статті 63 Закону № 1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Підстави для закінчення виконавчого провадження наведені в статті 39 Закону №1404-VІІІ, відповідно до пункту 9 частини першої якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. У резолютивній частині рішення №1.380.2019.005377 від 09.04.2020 суд не вказав дати, з якої ГУ ПФУ у Львівській області належить призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З цього приводу суд першої інстанції зазначив, що Законом України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією (якщо особа відповідає вимогам закону щодо наявності підстав для призначення їй пенсії), - крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Отже, в силу закону пенсія призначається не пізніше дня звернення особи до ПФУ про її призначення, а у визначених законом випадках з більш раннього строку. Якщо між особою та органом ПФУ виникає спір щодо наявності відповідності в заявника права на призначення пенсії, то такий спір вирішується в суді. У разі задоволення позову рішення суду про спонукання ПФУ призначити особі пенсію може мати вказівку на дату, з якої слід таку пенсію призначити. Разом з тим, відсутність такої вказівки в рішенні суду не перешкоджає органу ПФУ виконати визначені законом обов`язки та призначити заявнику пенсії з дати звернення особи про призначення їй пенсії (або з більш раннього строку, якщо це передбачено законом). З огляду на це твердження боржника у виконавчому провадженні (про існування складнощів у виконанні рішення суду, його незрозумілість) є надуманими. Саме орган ПФУ знає або повинен достеменно знати, коли позивач звернулася до нього про призначення їй пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки спір між цими сторонами виник після розгляду підрозділом ПФУ заяви ОСОБА_1 про призначення їй пенсії, внаслідок відмови зарахувати до стажу, що дає право на пенсію, періоди роботи на певних посадах (описано в рішенні суду № 1.380.2019.005377 від 09.04.2020). Стягувач ОСОБА_1 (позивач у цій справі) наполягає на тому, що судове рішення не виконане, позаяк боржник призначив пенсію з дати набрання судовим рішення законної сили (06.07.2020), проте повинен був призначити пенсію з дати її звернення про призначення пенсії (07.05.2013). За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що призначення пенсії з 06.07.2020 не доводить виконання рішення суду про її призначення, позаяк дата набрання рішенням суду у справі № 1.380.2019.005377 настала суттєво пізніше, аніж дата звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу про призначення їй пенсії. Реагуючи на численні скарги ОСОБА_1 та повідомлення боржника щодо складності з виконанням рішення суду державний виконавець, на переконання суду, міг скористатись своїми правами, визначеними статтею 18 Закону № 1404-VІІІ, та: - вимагати від боржника надання відомостей про дату звернення ОСОБА_1 про призначення їй пенсії; - звертатися до суду, який прийняв рішення № 1.380.2019.005377 та видав виконавчий документ із поданням щодо встановлення порядку і способу виконання рішення. Всупереч зазначеному, державний виконавець 22.12.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчив виконавче провадження (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), про що виніс відповідну постанову. У мотивувальній частині цієї постанови державний виконавець виклав опис фактичних обставин, про те, що згідно відповіді боржника встановлено, що рішення суду фактично виконано до моменту відкриття виконавчого провадження, що підтверджується розпорядженням № 133850006590 від 21.08.2020. Проте, вказане розпорядження № 133850006590 від 21.08.2020 стосується лише зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, певний періодів, призначення їй пенсії за вислугу років відбулось значно пізніше - розпорядженням № 133850006590 від 23.09.2020 та рішенням від 23.09.2020, що дає підстави вважати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження необґрунтованою. Отже, державний виконавець державний виконавець не пересвідчився у належному виконанні боржником рішення суду, поверхнево оцінив повідомлені боржником обставини щодо нібито повного виконання рішення суду і передчасно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження. Відтак, вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Цей спосіб захисту прав позивачки як стягувача є ефективним, оскільки призведе до відновлення виконавчого провадження. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав. Як видно зі змісту рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року в адміністративній справі № 1.380.2019.005377, суд не досліджував та не перевіряв обставини щодо дати звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявами про призначення їй пенсії та, за результатами судового розгляду справи, не встановив достеменно таку дату. У рішенні зазначено лише, що позивач неодноразово з 2013 року зверталась до органів пенсійного фонду з приводу призначення їй пенсії за вислугу років, а 19.07.2019 зверталась із заявою щодо обчислення спеціального стажу за 1986 - 1991 роки. Тому, встановлення такої обставини на стадії виконання судового рішення, яким така обставина не встановлювалась, не буде ґрунтуватись на вимогах закону і фактично буде вирішенням спору між ОСОБА_1 та пенсійним органом щодо дати, з якої позивачу необхідно призначити пенсію, в позасудовий спосіб. При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є належним, позаяк скасування постанови про закінчення виконавчого провадження не призведе до належного відновлення її прав, про захист яких вона просить, а вирішення в цій справі спірного питання є неможливим. Також, колегія суддів зауважує, що доводи суду першої інстанції, які стали підставою для скасування оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, не були зазначені позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог, а лише зазначено про те, що судове рішення повністю не виконано, а саме - в частині часу призначення пенсії; тобто призначення пенсії з 06.07.2020 позивачем не оспорюється. Про призначення позивачу пенсії з 06.07.2020 у справі, а також у матеріалах виконавчого провадження є відповідні розпорядження, які були досліджені судом першої інстанції і які були наявні станом на час закінчення виконавчого провадження. А невірне зазначення в постанові про закінчення виконавчого провадження реквізитів розпорядження не змінює суті спірних правовідносин. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняття в цій частині постанови про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог апелянтом не оспорюється, тому, з урахуванням вимог частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції рішення в цій частині не переглядає. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зазначеній вище частині з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року в адміністративній справі № 380/13908/21 в частині задоволених позовних вимог скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в частині визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження - відмовити. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року в адміністративній справі № 380/13908/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 28 грудня 2021 року.