Постанова 4855 № 826/7304/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7304/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Парінова А.Б., Собківа Я.М. за участю секретаря Скидан С.В. на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року у справі № 826/7304/17 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Національної поліції у місті Києві, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у місті Києві №14, Апеляційної атестаційної комісії північного регіону про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А : У червні 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (надалі - відповідач 1), Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у місті Києві № 14(надалі - відповідач 2), Апеляційної атестаційної комісії північного регіону (надалі - відповідач 3), в якому просив суд: визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк; визнати протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у місті Києві № 14 відносно позивача; визнати протиправним та скасувати рішення апеляційної атестаційної комісії північного регіону відносно позивача; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 лютого 2016 року № 101 о/с про звільнення позивача; поновити позивача на посаді старшого інспектора батальйону супроводження Головного управління Національної поліції у місті Києві зі спеціальним званням "майора поліції"; стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу; зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві внести відповідні відомості в трудову книжку позивача; стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві моральну шкоду у розмірі 20000,00 гривень; стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року залишено без розгляду позовну заяву позивача у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права. Так, апелянт зазначає, що під час судового засідання в суді першої інстанції 05 жовтня 2017 року представником позивача надано всі необхідні та підтверджуючі документи про поважність пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального. Крім того, позивачем подано до суду апеляційної інстанції заяву про продовження процесуальних строків щодо розгляду даної апеляційної скарги, колегією суддів досліджено заяву та вислухавши думку позивача в судовому засіданні, вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а процесуальні строки продовжено на чотирнадцять днів. Представник відповідачів в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 прийнято на службу в поліцію. Так, Наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 лютого 2016 року №101 о/с майора поліції ОСОБА_1 звільнено із служби в поліції. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач дізнався про порушення своїх прав суб`єктами владних повноважень до яких заявлено позовну вимогу 09 лютого 2016 року під час отримання трудової книжки, військового квитка, витягу з наказу "Про звільнення" від 08 лютого 2016 року № 101 о/с. Вказані обставини підтверджено розпискою позивача на копії послужного списку позивача про отримання трудової книги, військового квитка та витягу з наказу. Частиною 1 статті 233 КЗпП України чітко визначено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до частини 3 статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. У позовній заяві позивач не заперечує факту пропуску строку на звернення до суду з 09 березня 2016 року, та просить його поновити, обґрунтовуючи тим, що позивач тривалий час перебував на лікуванні в закладах охорони здоров`я, тому фізично не мав змоги звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Про вказані обставини свідчать: виписка-довідка № 0759/74 з історії хвороби № 315/74 від 04 березня 2016 року, з якої вбачається, що позивач у період з 12 лютого по 04 березня 2016 року знаходився на лікуванні (стор. 14 том І); виписка із медичної карти амбулаторного хворого від 05 травня 2016 року №15003, з якої вбачається, що позивач у період з 17 березня по 05 травня 2016 року перебував на амбулаторному лікуванні (стор. 15 том І); виписка-довідка №355975 з історії хвороби №975/03 від 17 серпня 2016 року, з якої вбачається, що позивач у період з 30 червня 2016 року по 17 серпня 2016 року знаходився на амбулаторному лікуванні (стор. 16 том І); виписка-довідка № 392/035 з історії хвороби № 392/35 від 27 жовтня 2016 року, з якої вбачається, що позивач у період з 25 вересня по 27 жовтня 2016 року знаходився на амбулаторному лікуванні (стор. 18 том І); виписка із медичної карти амбулаторного (амбулаторно-поліклінічного закладу, стаціонар) хворого № 251373, з якої вбачається, що позивач у період з 23 листопада 2016 року та перебував у стаціонарі з 20 грудня по 31 січня 2017 року, а виписано з амбулаторії 07 березня 2017 року перебував на амбулаторному лікуванні (стор. 17 том І). Вказані документи позивачем долучено до матеріалів справи на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду. Наведені позивачем доводи, на його думку, та надані на їх підтвердження докази, є такими, що заслуговують на увагу та свідчать про існування у позивача дійсних істотних перешкод та труднощів для своєчасного звернення до суду. Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 5 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року), а також частини 3 статті 3 КАС України в чинній редакції, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 99 КАС України (в редакції на час подання позову) визначалось, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно частини 3 статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Аналогічні положення містяться в діючій редакції Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, в статтях 122,123. Відповідно до частин 1, 5 статті 122 КАС України (у редакції, що діяла після 15 грудня 2017 року) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно з частинами першою та третьою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Так, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. При цьому, строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає незаконним своє звільнення (призначення службового розслідування), визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за захистом свої прав та законних інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, зокрема ст. 122 України та ст.233 КЗпП України, викладені в постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року по справі №120/4137/18-а, від 11 квітня 2018 року по справі №815/4532/16 та від 23 травня 2018 року по справі №820/7112/15. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Враховуючи те, що позивач ознайомився з спірним наказом від 08 лютого 2016 року, а строк звернення з цим позовом до адміністративного суду сплинув 10 березня 2016 року, судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Посилання позивача на тривале перебування на лікуванні не є поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду з даним позовом, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції позивач перебував на стаціонарному лікуванні лише в період з 20 грудня по 31 січня 2017 року, а тому судом першої інстанції правомірно відхилено дані обставини, як необґрунтовані. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.03.2009 року, прийнятого за наслідком розгляду заяви №20347/03 у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді. Однак, це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, тощо. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, а доказів неможливість подання своєчасно позов до суду не доведено. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об`єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 122, 123, 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя: Г.В. Земляна Судді: А.Б. Парінов Я.М. Собків Повний текст постанови складено 28 січня 2020 року.