Постанова 4855 № 640/17409/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17409/19 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Чаку Є.В. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про зобов`язання вчинити дії щодо оскарження постанови, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі також - позивач-1, позивач-2 відповідно) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, в якому просили суд визнати протиправною та нечинною повністю постанову Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року №496 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 і від 23 грудня 2004 року №1716". 15 листопада 2019 року представником позивачів подано в інтересах позивача - 1 заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акту (постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року №496 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 і від 23 грудня 2004 року №1716") до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/17409/19. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року в задоволенні даної заяви про забезпечення позову - відмовлено. 22 листопада 2019 року представником позивачів подано заяву про забезпечення позову повторно. Заява обґрунтована тим, що охоронюваний законом інтерес позивачів полягає у прагненні до отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг за заявкою m201922777 відповідно до норм Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року №1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності» та користування конкретним нематеріальним благом - результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що є самостійним об`єктом захисту в порядку адміністративного судочинства з метою задоволення потреб позивачів, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально - правовим засадам. Так, 19 липня 2019 року позивачами подано заявку на знак для товарів та послуг m201922777 для 45 класу послуг за МКТП в чорно-білому виконанні. Позивачі розраховували заплатити збір 40200 «за подання заявки на знак кількома заявниками» згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України №1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності» у розмірі 1 300,00 грн. Проте, із прийняттям та набранням чинності оскаржуваної постанови позивачі вимушені сплатити на 3 900,00 грн. більше, що порушує їх охоронюваний законом інтерес у прагненні до отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг за заявкою m201922777. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року в задоволенні даного клопотання - відмовлено. При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що у ході розгляду заявленого клопотання не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник позивачів звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняте нове рішення, яким задовольнити клопотання про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам заяви про забезпечення позову. Зокрема, зазначено, що оскаржуваної постановою порушено законні інтереси позивачів, відображені в їх очікуваннях та сподіваннях щодо сплати збору за подання заявки на знак для товарів та послуг. Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивачів не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до норм статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції. Перелік видів забезпечення позову встановлено ч.1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06 березня 2008 року №

2. Враховуючи вищевикладене, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій, рішень суб`єкта владних повноважень, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Тобто, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, у зв`язку із чим обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Між тим, дослідивши клопотання про забезпечення адміністративного позову, колегія суддів вважає, що позивачем не доведені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів або протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є визнання протиправною та нечинною повністю постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року №496 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 і від 23 грудня 2004 року №1716". Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 врегульовано державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, а постановою від 23 грудня 2004 року №1716 затверджено Порядок сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності. В зазначені постанови Кабінету Міністрів України внесено зміни оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року №496, які, на думку позивачів, є протиправними, оскільки збільшують розмір збору за подання відповідної заяви. Так, відповідно до пункту 8 статті 7 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» № 3689-XII за подання заявки сплачується збір, розмір якого встановлюється з урахуванням кількості класів МКТП, якими охоплюються зазначені в заявці товари і послуги. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Позивачі просять суд заборонити Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та ДП «Український інститут інтелектуальної власності» вчиняти дії щодо продовження обчислення строку сплати позивачами збору за подання заявки m201922777 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №640/17409/19. Між тим, відповідно до ч.5 статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акту як захід забезпечення позову допускається лише у разі наявності очевидних ознак протиправності такого акту та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акту. В обґрунтування своєї позиції позивачі зазначають, що очевидність протиправності оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України полягає в тому, що розробником не дотримано процедури повторного погодження проекту постанови; прийняттю оскаржуваної постанови передувало недотримання принципів державної регуляторної політики України; Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій не дотримано процедури розгляду проекту оскаржуваної постанови; не дотримано процедури громадського обговорення проекту оскаржуваної постанови. Колегія суддів звертає увагу, що пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 29 вересня 2016 року № 14 зазначив, що рішення, дії чи бездіяльність мають очевидні ознаки протиправності, якщо вони істотно суперечать чинному законодавству. Водночас, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що доводи заявника свідчать про істотне порушення вимог чинного законодавства при прийнятті відповідачем оскаржуваної постанови. На думку суду, без вивчення та оцінки в ході розгляду по суті спору всіх обставин справи, дійти висновку про протиправність спірного припису неможливо. Тобто, в даному випадку протиправність оскаржуваної постанови є безпосереднім предметом спору і жодним чином не може бути оцінена судом при вирішенні питання про забезпечення позову, оскільки це стане фактично його вирішенням по суті. При цьому, посилання позивача на очевидну протиправність дій (рішення) відповідача має абстрактний характер, не містить вказівок на конкретне порушення ним норм законодавства чи безпосередньо прав позивача, не підкріплено ніякими доказами, крім як власним суб`єктивним ставленням позивача до даної ситуації, та ніяк не підтверджує обґрунтованість заяви про забезпечення позову. Крім того, представником позивачів взагалі не зазначено, яким чином невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі, якщо позов буде задоволено. Окремо слід зазначити, що позивач 1 та позивач 2 вважають, що із прийняттям та набранням законної сили постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 і від 23 грудня 2004 року №1716» від 12 червня 2019 року №496 (в силу рішення суб`єкта владних повноважень - відповідача) вони вимушені сплатити на 3900 грн більше за збір 40100 (збір за подання заявки) та у разі відповідності позначення за заявкою на знак для товарів та послуг умовам правої охорони та прийняття відомством рішення про реєстрацію знака на 450 грн, що порушує їх охоронюваний законом інтерес у прагненні до отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг за відповідною заявкою. Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб`єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Разом з тим, оскаржуване рішення відповідача наразі не порушує прав позивачів, оскільки невідомо, чи виникнуть взагалі відповідні відносини та чи буде прийнято відомством рішення про реєстрацію знака за заявкою позивачів. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді клопотання неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. А тому вірним є рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання позивачів про вжиття заходів забезпечення позову. Отже при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню не підлягає відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст рішення виготовлено 27 січня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Є.В. Чаку