Постанова 4854 № 420/4642/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4642/19 Категорія: 113030000 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту: 03.10.2019 р. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Бітова А.І. суддів - Лук`янчук О.В. - Ступакової І.Г. при секретарі - Рощіній К.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування наказу, В С Т А Н О В И Л А : У серпні 2019 року громадянин Єгипту ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби (далі ГУ ДМС) України в Одеській області, ДМС України про: - визнання протиправними та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області №40 від 27 лютого 2019 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішення ДМС України в Одеській області №112-19 від 16 липня 2019 року про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що у лютому 2019 року звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. 05 березня 2019 року позивач отримав повідомлення №5/1-55 від 27 лютого 2019 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу №40 від 27 лютого 2019 року. В подальшому, позивач оскаржив дане рішення до ДМС України. 29 липня 2019 року позивач отримав повідомлення №220 від 16 липня 2019 року про відхилення скарги. Позивач вважає рішення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №40 від 27 лютого 2019 року та рішення ДМС України №112-19 від 16 липня 2019 року протиправними та такими, що порушують права позивача, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України, зокрема, право на отримання притулку в Україні, яке закріплено ст. 26 Конституції України. Відповідач ГУ ДМС України в Одеській області позов не визнав, вказуючи, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті та протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. На думку відповідача, перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Відповідач ДМС України позов не визнав, посилаючись на аналогічні обставини, що і представник ГУ ДМС України в Одеській області. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області та до ДМС України, про визнання протиправними та скасування наказу та рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги: - в заяві позивач вказав нововиявлені обставини щодо смерті свого брата, якого було вбито через діяльність позивача, а також наведено відповідні докази щодо вбивства свого брата, якого було заражено вірусом лейкемії представниками спецслужб Єгипту. Судом першої інстанції при прийнятті рішення не була досліджена інформація зазначена в позовній заяві, яка свідчить про те, що лейкемія може передаватися вірусним шляхом та спростовує висновки міграційного органу. Таким чином, позивач звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту одразу, як виникли нові обставини. - судом першої інстанції неналежним чином досліджено положення християн в Єгипті. З аналізу ІКП вбачається, що християни у Єгипті є жертвами дискримінації та насильства внаслідок неспроможності отримати захист з боку представників влади. У відзиві ДМС України на апеляційну скаргу вказується, що судом першої інстанції прийнято законне рішення по справі. Учасники справи в судове засідання апеляційного адміністративного суду не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином. Враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова. Судова колегія, у відповідності до ч.2 ст. 313 КАС України, визнає можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження: Позивач вибув з Єгипту 27 грудня 2009 року авіарейсом Каїр (Єгипет) - Москва (РФ) - Київ (Україна). З Єгипту позивач вибув легально на підставі паспортного документу громадянина Єгипту для виїзду за кордон. До України позивач прибув 27 грудня 2009 року, державний кордон перетнув на підставі паспортного документу для виїзду за кордон та оформленої візи на навчання у ВНЗ України. 12 вересня 2012 року, позивач вперше звернувся до ГУ ДМС України в АР Крим із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. 05 грудня 2012 року позивач подав заяву про переведення особової справи до ГУ ДМС України в Одеській області, у зв`язку зі зміною місця навчання. На підставі наказу ГУ ДМС України в Одеській області від 29 жовтня 2012 року №3, позивачу відмовлено в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржив до ДМС України. Рішенням ДМС України від 08 лютого 2013 року №5-13 скаргу позивача було задоволено, особову справу переведено до ГУ ДМС України в Одеській області та присвоєно реєстраційний номер 2013ОD0106. За результатами розгляду клопотання ГУ ДМС України в Одеській області підготовлено рекомендаційний висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений висновок підтримано рішенням ДМС України від 07 вересня 2015 року №616-15 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржив у судовому порядку. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року по справі №815/6056/15 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року по справі № 815/6056/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 07 вересня 2015 року №616-15 про відмову у визнанні ОСОБА_1 "біженцем" або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його "біженцем" або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ДМС України подано касаційну скаргу. На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року у справі №815/6056/15, використовуючи надані повноваження відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360, було прийнято рішення від 06 травня 2016 року №28-16 про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За результатами повторного розгляду ОСОБА_1 вдруге відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до рішення ДМС від 06 березня 2018 року №78-18. Зазначене рішення позивач оскаржив у судовому порядку. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року відкрито адміністративне провадження по справі №815/1902/18 за позовом ОСОБА_1 до ДМС України про визнання протиправним та скасування рішення від 06 травня 2016 року №28-16. Постановою Верховного суду від 20 червня 2018 року по справі №815/6056/15, касаційну скаргу ДМС України задоволено. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року скасовано, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року залишено в силі. У зв`язку із прийняттям постанови Верховного суду від 20 червня 2018 року по справі №815/6056/15, ДМС України подано заяву про поворот виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року по справі №815/6056/15. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року по справі №815/6065/15 задоволено заяву ДМС України, здійснено поворот виконання судового рішення, а саме, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року по справі №815/6056/18 шляхом скасування рішення ДМС України від 06 травня 2016 року №28-16, наказу ГУ ДМС України в Одеській області від 03 липня 2016 року №105 та рішення ДМС України від 06 березня 2018 року №78-18. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року закрито провадження по справі №815/1902/18, у зв`язку з тим, що предметом спору по справі №815/1902/18 було рішення ДМС України від 06 березня 2018 року № 78-18, яке було скасовано ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року по справі №815/6056/15 про поворот виконання судового рішення. 14 лютого 2019 року позивач повторно звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області. Повторне звернення позивач мотивував новими обставинами, які на його думку унеможливлюють його повернення до країни громадянської належності. У якості такої обставини позивач повідомив про загибель його молодшого брата на ім`я Захарія. Стосовно обставин смерті брата позивач розповів, що секретні служби Єгипту організували отруєння брата з метою вимусити ОСОБА_1 повернутись до Єгипту. Відповідно до пояснень позивача, наданих відповідачу, заподіянням смерті рідному брату "спеціальні служби Єгипту" нібито дали йому зрозуміти, що у випадку повернення до Єгипту на нього очікує тюремне ув`язнення та смертний вирок. Також, позивач повідомив, що станом на теперішній час його батьки перебувають під домашнім арештом без можливості будь-якого спілкування із родичами та третіми особами. У якості власних тверджень щодо загибелі рідного брата позивач надав до ГУ ДМС України в Одеській області роздруківку діалогу арабською мовою в месенджері з не встановленою особою, яку він називає братом Авраамом, та власноручно зроблений переклад зазначеного діалогу на російську мову. Додатковим доказом, який може підтвердити факт смерті брата Захарія позивач називає свідоцтво про смерть брата, копію чи оригінал документу до територіального підрозділу надано не було, отримано пояснення про можливість надання вказаного документу в майбутньому. В ході розгляду клопотання із позивачем були здійснені відповідні співбесіди для з`ясування усіх обставин ймовірного переслідування, з урахуванням матеріалів попереднього звернення позивача за міжнародним захистом. В ході розгляду матеріалів ГУ ДМС України в Одеській області здійснено повторний аналіз елементів побоювання позивача, які він вважає обґрунтованими та такими, що можуть призвести до його переслідування або завдання йому серйозної шкоди у разі повернення до Єгипту. Позивач вважає себе православним християнином та має побоювання зазнати переслідування через власні релігійні переконання у разі повернення до Єгипту. 05 березня 2019 року позивач отримав повідомлення №5/1-55 від 27 лютого 2019 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу № 40 від 27 лютого 2019 року. В подальшому, позивач оскаржив дане рішення до ДМС України. 29 липня 2019 року позивач отримав повідомлення №220 від 16 липня 2019 року про прийняття ДМС України рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Судом першої інстанції також встановлено, що під час проживання в Україні позивач звертався до Посольства Єгипту в Україні з метою оформлення нового паспортного документу взамін попереднього, який нібито було викрадено в 2011 році. Зі слів позивача, для оформлення нового паспортного документу він надав до дипломатичної установи Єгипту в Україні копію втраченого паспортного документу, сплатив відповідне мито та пройшов співбесіду із співробітниками Посольства, після чого отримав новий паспортний документ серії НОМЕР_1 , терміном дії з 30 листопад 2011 року по 29 листопада 2018 роки. Також, актуальною ІКП встановлено; що єгипетські внутрішні паспортні документи мають відповідну графу "віросповідання", в якій прописується відповідне віросповідання з визначеного переліку (іслам, християнство або іудаїзм), або прочерк у разі сповідування особою іншої віри або неприйняття нею будь-якого віросповідання. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дане звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлене лише потребою у легалізації на території України. Відносно позивача не здійснювались дії, які можливо визначити як акти переслідування за конвенційними ознаками, а саме пов`язані з ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що в свою чергу не створює умов для визнання особу біженцем у відповідності до п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та ocіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов не виникало. Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, п.п.1, 4, 13 ст. 1, ч.1 та ч.5 ст. 5, ч.ч.1, 7 ст. 7, ч.1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI, які регулюють спірні правовідносини. Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671, міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі Закон України №3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні. Згідно п.1 ст. 1 Закону України №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до п.13 ст. 1 Закону України №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни. Пунктом 4 ст. 1 Закону України №3671 передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п.13 ч.1 цієї статті. Згідно із ч.1 та ч.5 ст. 5 Закону України №3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Частиною 7 ст. 7 Закону України №3671 встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України №3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Відповідно до Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Згідно п.п.45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Відповідно до п.195 цього Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Отже, судова колегія зазначає, що особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №815/2736/17. З матеріалів особової справи ОСОБА_1 вбачається, що він вважає себе православним християнином та має побоювання зазнати переслідування через власні релігійні переконання у разі повернення до Єгипту. На підтвердження таких побоювань позивач зазначав, що про смерть свого брата, якого було вбито шляхом зараження вірусом лейкемії представниками спецслужб Єгипту, через діяльність позивача. Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на наявність загрози життю та здоров`ю позивача через християнське віросповідання, оскільки Конституцією Арабської Республіки Єгипет від 01 грудня 2012 року гарантується свобода віросповідання. Крім того, згідно інформації по країні походження на території Єгипту християнство сповідують до 15% населення країни та послідовники християнської віри обіймають державні посади в країні. Також сумнівними є доводи апелянта про вбивство його брата представниками спецслужб Єгипту шляхом зараження вірусом лейкемії, оскільки лейкемія - онкологічне злоякісне захворювання клітин крові, що уражає кістковий мозок та інші кровотворні органи як людей, так і тварин. Згідно даних Mayo та ACS, точні причини виникнення лейкозів науці невідомі (дані з Вікіпедії). Також позивач стверджував, що під час проживання в Єгипті займався журналістською діяльністю та був членом політичної партії "Національна демократична партія Єгипту", після написання статті на християнську тематику в ЗМІ опинився під переслідуванням державних структур Єгипту та отримав офіційне покарання у вигляді домашнього арешту терміном на 15 діб. Елементи висловлених політичних переконань та колишньої журналістської діяльності позивача на території Єгипту були також враховані під час попереднього розгляду матеріалів особової справи ГУ ДМС України в Одеській області, ДМС України та судовими інстанціями, наявності обґрунтованих побоювань зазнати переслідування або дискримінації позивачем за вказаними елементами виявлено не було. Отже, на підставі викладеного, судова колегія вважає, що позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію країни добровільно з метою покращення рівня життєвих умов. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судова колегія не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, судова колегія, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 28 січня 2020 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Суддя: Ступакова І.Г. Лук`янчук О.В.